Справа № 381/5356/13-ц Головуючий у І інстанції Бутенко В.О.
Провадження № 22-ц/780/3799/14 Доповідач у 2 інстанції Савченко
Категорія 1 13.06.2014
іменем України
12 червня 2014 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Даценко Л.М., Білоконь С.І.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 Після смерті батька відкрилася спадщина на наступне майно: житловий будинок по АДРЕСА_1, 4/9 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,3446 га за цією ж адресою, право на земельну частку (пай) розміром 4,98 га із земель СЕКП «Воля», розташованих на території Червоненської сільської ради Фастівського району та грошові вклади. Вказував, що він як спадкоємець першої черги за законом у шестимісячний строк звернувся із заявою про прийняття спадщини до держнотконтори і згодом дізнався, що батько 5 листопада 2012 року склав заповіт на все майно на відповідачку ОСОБА_2 Посилався, що на час складання заповіту батько був тяжко хворий на онкологічне захворювання, а тому його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі. З літа 2012 року батько через стійкий розлад здоров'я не усвідомлював значення свої дій та не міг ними керувати, у зв'язку з чим просив визнати недійсним заповіт від 5 листопада 2012 року на ім'я ОСОБА_2
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'яс ування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, апелянт ОСОБА_1 до суду не з'явивися, подав заяву про відкладення розгляду справи, не надавши доказів про поважність причин неявки, що згідно ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд обгрунтовував свої висновки недоведеністю позивачем тих обставин, що на час складання оспорюваного заповіту 5 листопада 2012 року волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі, в тому числі, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За змістом ст.202 ЦК України (поняття і види правочинів) заповіт належить до односторонніх правочинів, і на нього поширюються положення глави 16 ЦК України «Правочини», в тому числі щодо наслідків недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочинів.
Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Згідно ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'зана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3, який 5 листопада 2012 року склав нотаріально посвідчений заповіт, яким все своє майно заповідав відповідачці ОСОБА_2
Також судом встановлено, що ОСОБА_3 на обліку у лікаря психіатра не перебував, невропатологом не спостерігався, в медичній документації ОСОБА_3 відсутні будь-які вказівки, які б можливо було віднести до ознак психічного розладу.
На час складання заповіту ОСОБА_3 страждав на онкологічне захворювання, проте встановити чи впливало таке захворювання на психічний стан спадкодавця не є можливим у зва'язку із відсутністю медичних даних, що стверджується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 28ц від 28 лютого 2014 року.
За таких обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним заповіту.
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку доказів у справі, що виразилося у наданні судом переваги висновку посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи над показами свідків з боку позивача.
При ухваленні рішення судом враховані всі докази у їх сукупності, в тому числі покази свідків, допитаних за клопотанням позивача ОСОБА_1, проте з огляду на приписи ст.ст.58-59 ЦПК України щодо належності і допустимості доказів, суд обгрунтовано прийняв до уваги висновок посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи як належний доказ психічного стану померлого, призначення якої є обов'язковим згідно ст.145 ЦПК України.
Посилання апелянта на необ'єктивність проведеної за ухвалою суду посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи безпідставні. З висновку експертизи вбачається, що при її проведенні експертна комісія повно і об'єктивно дослідила наявну медичу документацію на померлого ОСОБА_3, пов'язану з його хворобою, в тому числі врахувала покази свідків, допитаних з боку позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, навівши у висновку зміст їх показів. Проте на думку комісії такі покази не свідчать про наявність у померлого ознак психічного захворювання. Також у висновку експертизи зазначено про відсутність як медичних, так і інших даних про стан хворого, починаючи із 24 жовтня 2012 року, та неможливість у зв'язку із цим встановити яким чином соматичний стан ОСОБА_3 міг впливати на його психійчний стан.
Необгрунтовані і посилання апелянта на необхідність призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, поскільки позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що висновок посмертної експертизи суперечить іншим матеріалам справи, або викликає сумніви у його правильності. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта із висновком, що у свою чергу не є підставою для призначення повторної експертизи відповідно до положень ч.2 ст.150 ЦПК України.
Доводи апелянта про нелогічність та незрозумілість поведінка батька щодо складання заповіту на відповідачку, яка є сторонньою особою, не є доказом того, що його батько на момент складання заповітку не розумів значення своїх дій і не міг ними керувати. Право розпорядитися спадщиною з урахуванням свого внутрішнього переконання та мотивів, належить виключно самому спадкодавцю.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 насильно утримувала у себе батька про що він подав заяву до прокуратури у приєднанні якої судом відмовлено, безпідставні, поскільки заява не є доказом протиправності дій щодо насильного утримання особи. Доказом цього є компетентне рішення відповідного органу, зокрема постанова слідчого чи вирок суду.
Твердження апелянта про порушення судом норм матеріального права, що виразилося у незастосуванні судом положень ч.2 ст.1257 ЦК України надумані і спростовуються текстом рішення, де наводиться зміст даної норми та аналіз її приписів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.
Головуючий
Судді :