Справа № 362/304/14-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.
Провадження № 22-ц/780/3238/14 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко
Категорія 19 12.06.2014
Іменем України
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,
при секретарі: Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Колективного підприємства «Васильківське будівельно-монтажне управління №40» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2014 року у справі за позовом Колективного підприємства «Васильківське будівельно-монтажне управління №40» в особі ліквідатора ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кімнати в гуртожитку,
В січні 2014 року КП «Васильківське будівельно-монтажне управління №40» в особі ліквідатора ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу кімнати в гуртожитку «Будівельник» в АДРЕСА_1, укладеного 29.11.2013 року між ним та ОСОБА_2, посилаючись на те, що продаж даної кімнати було здійснено за мінімальною ціною 1624 грн., обов»язковою умовою чого була відсутність у ОСОБА_2 у власності іншого придатного для проживання житла. Зазначена умова передбачена в п. 10 укладеного між сторонами договору.
Разом з тим, згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.11.2013 року, яку позивач фактично отримав після укладення договору, ОСОБА_2 на час укладання договору купівлі-продажу мав у власності інше придатне для проживання житло: ? частину будинку АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_3. Таким чином, відповідач ОСОБА_2, надавши завідомо неправдиву інформацію щодо обов»язкової умови договору, навмисно ввів продавця в оману щодо обставин, які мають істотне значення, що на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2013 року між КП «Васильківське будівельно-монтажне управління №40» в особі ліквідатора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу кімнати в гуртожитку, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2124 (а.с.12).
Відповідно до умов вищевказаного договору позивач продав, а відповідач купив кімнату АДРЕСА_1. Продаж кімнати вчинено за суму 1624 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.
Згідно п. 10 укладеного між сторонами договору покупець стверджує, що не має у власності іншого придатного для проживання житла.
Також встановлено, що згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.11.2013 року ОСОБА_2 на час укладання договору купівлі-продажу мав у власності ? частину будинку АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_3.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, на яку як на підставу позову посилається позивач, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.
Враховуючи викладене, обман, як підстава для визнання правочину недійсним, може мати місце лише щодо обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
При цьому, позивачем доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення в оману при укладенні правочину щодо продажу кімнати в гуртожитку надано не було, як не було надано і доказів наявності факту обману, оскільки інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно про наявність у ОСОБА_2 у власності іншого житла була отримана позивачем за два дні до оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу, в зв»язку з чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним вищевказаного договору з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.
Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Колективного підприємства «Васильківське будівельно-монтажне управління №40» - відхилити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: