Справа № 363/51/13-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.
Провадження № 22-ц/780/3714/14 Доповідач у 2 інстанції Даценко
Категорія 56 12.06.2014
Іменем України
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського міського комунального підприємства «Водоканал» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2013 року поновлено позивачку на роботі з 29 листопада 2012 року та стягнуто з відповідача на користь позивачки середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 12774,80 грн.
У квітні 2014 року позивачка звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій посилалася на те, що судом не було допущено негайне виконання рішення суду, позивачку поновлено на роботі тільки 18 жовтня 2013 року, тому строк вимушеного прогулу складає 134 робочих днів, а не 89 робочих днів, як зазначено в рішенні суду. Тому просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 19188,80 грн. з підстав, передбачених ст. 220 ЦПК України.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2014 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу суду, вирішити питання по суті, а саме: ухвалити додаткове рішення та додатково стягнути з Вишгородського міського КП «Водоканал» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 19188,80 грн., посилаючись на те, що суд в порушення ст. 236 КЗпП України та ст. 220 ЦПК України не взяв до уваги ту обставину, що оскільки відповідачем було затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненої позивачки, то відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України суд повинен винести ухвалу про виплату позивачці середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що спір вирішено відповідно до заявлених позивачем вимог та поданих доказів, отже підстав для ухвалення додаткового рішення не вбачається.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Згідно ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.
Встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2013 року позивачку поновлено на роботі з 29 листопада 2012 року та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12774,80 грн.
Встановлено, що у заяві про ухвалення додаткового рішення позивачка посилається на те, що оскільки рішення про поновлення її на роботі ухвалено 3 квітня 2013 року, а поновлена вона була на роботі 18 жовтня 2013 року, тому строк вимушеного прогулу складає 134 робочих дні, а не 89 робочих днів, як зазначено в рішенні суду. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу за 134 робочі дні складає 19188,80 грн. і дану суму позивачка просить стягнути з відповідача шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 220 ЦПК України.
Судом першої інстанції, що всі заявлені позивачем позовні вимоги були предметом дослідження суду і відносно всіх вимог ухвалено рішення. Врахування строку вимушеного прогулу у 134 робочих дні з 04.04.2013 року по 17.10.2013 року при ухваленні рішення не були предметом позову та з даного приводу сторони не давали пояснення та не подавали докази.
Крім того, встановлено, що суд першої інстанції, вирішивши питання про порушене право позивачки на працю, в своєму рішенні зазначив точну суму грошових коштів, які підлягали стягненню з відповідача на користь позивачки, як середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12774,80 грн. за період з 29.11.2012 року по 03.04.2013 року.
З урахуванням наведеного, судом вірно встановлено, що при ухваленні судом рішення від 03 квітня 2013 року спір вирішено відповідно до заявлених позивачем вимог та поданих доказів, а отже підстав для винесення додаткового рішення не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, яка передбачена ст. 236 КЗпП України, здійсюється не шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 220 ЦПК України, а шляхом винесення ухвали про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про ухвалення судом апеляційної інстанції додаткового рішення в даній справі, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвала суду від 23 квітня 2014 року постановлена з додержанням вимог ст. 220 ЦПК України і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді