Справа № 367/3651/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.
Провадження № 22-ц/780/3704/14 Доповідач у 2 інстанції Даценко
Категорія 1 12.06.2014
Іменем України
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2014 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку,
встановила:
У лютому 2013 року прокурор міста Ірпеня Київської області звернувся в суд із зазначеним позовом, який обгрутовує тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2170/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 29 січня 2009 року одержала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922220 площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0035 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в смт. Коцюбинське Київської області вул. Кооперативна, 20.
Вважає, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами сел. Коцюбинське і Коцюбинською селищною радою її було передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки вказану земельну ділянку було надано у користування Святошинському лісопарковому господарству на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 р. № 673 без виключення її з Держлісфонду України та згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування обліковуються як квартали Святошинського та Київського лісництв.
Зазначену земельну ділянку в приватну власність відповідача було передано без її вилучення з користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», тобто без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, яким є КП «Святошинське лісопаркове господарство».
Крім того, при прийнятті рішення Коцюбинською селищною радою не було дотримано вимоги ст. ст. 20, 21 ЗК України, ст. 57 ЛК України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки з лісового фонду на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось і державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не проводилась.
Вказує, що відведення спірної земельної ділянки відповідачу під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд генеральним планом смт. Коцюбинське не передбачено, а отже, оскаржуване рішення Коцюбинською селищною радою прийнято також у порушення вимог ст. 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 10, 12, 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій».
Крім того, позивач також зазначає, що ОСОБА_1 відчужила зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 21.05.2009 року, про що зроблено відмітку на державному акті про право власності на земельну ділянку, а останні відчужили спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2011 року № 1096 з ОСОБА_4, про що зроблено відмітку на державному акті про право власності на земельну ділянку.
Вважає, що рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2170/25-5 не відповідає вимогам закону, порушує право державної власності на спірну земельну ділянку, а тому підлягає визнанню недійсним. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним виданий ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_4
Вказує, що зазначені вище договори купівлі-продажу земельної ділянки, укладені 21.05.2009 р. № 421 та 23.08.2013 р. № 1096 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, є нікчемними згідно ст. 228 ЦК України.
Зазначає, що, оскільки уповноваженим державою органом рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 не приймалось, відповідно до ст. 346 ЦК України право державної власності на цю ділянку не припинено, а право власності відповідача на неї на законних підставах не виникло.
Просить визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2170/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1». Визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 922220 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0035 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до відповідачів та скасувати його державну реєстрацію. Також просить визнати право власності держави на спірну земельну ділянку.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2014 року позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2170/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1». В решті позову відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову і ухвалити нове рішення про задоволення в цій частині позовних вимог, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Також просить змінити мотивувальну частину рішення, виключивши положення про те, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також договір купівлі-продажу від 23.08.2011 року між останніми та ОСОБА_4 не є нікчемними, замінивши положеннями про нікчемність вказаних договорів. В іншій частині рішення залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку та визнання права власності держави на неї, суд обґрунтовував свої висновки тим, що правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт видано.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2170/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей, на підставі якого 29 січня 2009 року ОСОБА_1 одержала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ № 922220 площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0035.
Встановлено, що ОСОБА_1 відчужила зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 21.05.2009 року, про що зроблено відмітку на державному акті про перехід до них права власності на земельну ділянку, а останні відчужили спірну земельну ділянку ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2011 року, про що також зроблено відмітку на державному акті про перехід до нього права власності на земельну ділянку. (а. с. 22)
Визнаючи недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року, суд встановив, що при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинською селищною радою було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій». Крім того, суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське.
В цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується.
Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до відповідачів та скасування його державної реєстрації, суд вважав, що дані вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно ст. 126 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку необґрунтованим.
Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, такий висновок узгоджується із положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України, якою передбачено, що захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.
Укладені між відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори купівлі-продажу спірної земельної ділянки не є такими, що порушують публічний порядок, оскільки укладені між приватними особами і предметом цих договорів є майно, що перебуває у приватній власності.
За таких обставин з огляду на те, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули права власності на спірну земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу від 21.05.2009 року та 23.08.2011 року, які не визнано судом недійсними і вони не є нікчемними (їх недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, то суд вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного державного акта на право власності на земельну ділянку з підстав, вказаних прокурором у позові.
При цьому суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 214 та ст. 360-7 ЦПК України також вірно врахував правовий висновок, зроблений Верховним Судом України 02.10.2013 року у цивільній справі № 6-93цс13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора, при розгляді якої Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.
За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт видано.
За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про відмову в позові в частині визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та визнання права власності держави на спірну земельну ділянку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відмову в цій частині позовних вимог, рішення суду в цій частині позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилити.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді