Справа № 369/10528/13 Головуючий у І інстанції Волчко А.Я.
Провадження № 22-ц/780/3554/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська
Категорія 40 11.06.2014
Іменем України
10 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Закрите акціонерне товариство «Київський м'ясопереробний завод», Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області про визнання дій незаконними, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, виселення та зобов'язання вчинити певні дії,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
У жовтні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання дій незаконними, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, виселення та зобов'язання вчинити певні дії. Заявлені вимоги мотивувала тим, що більше п'яти років мешкала в гуртожитку в АДРЕСА_1 на підставі договору найму ліжко-місця, востаннє укладеного 01 січня 2010 року з власником ЗАТ «Київський МПЗ» на підставі трудового договору. Разом з нею в кімнаті мешкала ОСОБА_2, яка 18 липня 2013 року змінила вхідні двері до блоку і не дає їй можливості потрапити до кімнати та власних речей, фактично незаконно виселивши її. Збільшивши позовні вимоги, просила визнати незаконними дії ОСОБА_2, зобов'язати її не чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням за вказаною адресою, виселити ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3 із кімнати, зобов'язати ОСОБА_2 надати їй ключі від блоку № НОМЕР_1.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким визнати дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконними, зобов'язати їх звільнити самоправно зайняту жилу кімнату пл. 11,9 кв.м. в приміщенні блоку АДРЕСА_1, зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні жилим приміщенням кімнати та усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням кімнати шляхом надання ключів від блоку та відповідної кімнати.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дій незаконними, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, виселення та зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на законних підставах проживають в кімнаті АДРЕСА_1, а позивач фактично займав жилу кімнату на підставі договору, строк дії якого закінчився, а сам договір не був продовжений в установленому порядку, позивач повідомлялася про виселення.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 01 січня 2010 року між ЗАТ «Київський МПЗ» в особі генерального директора Гак В.С. та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір найму ліжко-місця в гуртожитку ЗАТ «Київський МПЗ» за № 66 про надання ОСОБА_1 для тимчасового проживання в кімнаті АДРЕСА_1 ліжко-місця на строк з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року. Відповідно до п. 6.2 договору, при закінченні терміну договору за згодою сторін він підлягає перереєстрації.
Відповідач ОСОБА_2 проживає в гуртожитку в АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_3 Згідно довідки виконавчого комітету Вишневої міської ради № 543 від 30 січня 2013 року, ОСОБА_2 дійсно проживає та зареєстрована АДРЕСА_2 і затверджена на квартирний облік рішенням міськвиконкому № 114 від 23 листопада 2004 року на загальних підставах.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10 вересня 2009 року № 3/02-1053 виконавчим комітетом Вишневої міської ради взято до відома, що орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Актив гуртожитку» по АДРЕСА_1 легалізований шляхом письмового повідомлення про заснування органу самоорганізації населення від 09 вересня 2009 року і набув власних повноважень з дня повідомлення.
04 квітня 2013 року складено акт передачі технічної документації від завідуючої гуртожитком ОСОБА_5 будинковому комітету «Актив гуртожитку» за підписами голови БК «Актив гуртожитку» ОСОБА_6 та завідуючої гуртожитком ОСОБА_5
12 травня 2013 року БК «Актив гуртожитку» складено припис на виселення ОСОБА_1 в зв'язку із безпідставним проживанням та запропоновано до 01 червня 2013 року звільнити кімнату за фактичним місцем реєстрації.
Також в матеріалах справи є складені БК «Актив гуртожитку» акти від 12 червня 2013 року, 27 червня 2013 року, 10 липня 2013 року, 13-14 липня 2013 року, 19 липня 2013 року, 25 липня 2013 року, 14 серпня 2013 року, 21 серпня 2013 року, 06 вересня 2013 року про те, що ОСОБА_1 на сьогоднішній день в гуртожитку не проживає та за речами, які знаходяться в квартирі № НОМЕР_1 на зберіганні, не з'являється.
06 вересня 2013 року БК «Актив гуртожитку» складено акт про те, що комісією було прийнято речі ОСОБА_1, які зберігалися в квартирі № НОМЕР_1, в кабінет ПК з описом для зберігання.
Рішенням Вишневої міської ради ХХХІІІ сесії VI скликання від 17 жовтня 2013 року № 1-01/ ХХХІІІ6-10 надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Вишневе приміщення гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, та доручено створити комісію по передачі у комунальну власність територіальної громади м. Вишневе приміщення гуртожитку.
16 грудня 2013 року будинковий комітет «Актив гуртожитку» видав ОСОБА_2 ордер на двох осіб на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі спільного рішення ОСН «БК Актив гуртожитку».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208, гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.
Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вказав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.
Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Таким чином, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Судом першої інстанції встановлено і позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовано тих обставин, що остання проживала в спірному житловому приміщенні без ордера, отримання якого є обов'язковою передумовою вселення до гуртожитку.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлювалося, що будинок АДРЕСА_1 є гуртожитком. Так, дані обставини визнавалися сторонами, вбачаються із доказів, наявних в матеріалах справи, зокрема рішення Вишневої міської ради ХХХІІІ сесії VI скликання від 17 жовтня 2013 року № 1-01/ ХХХІІІ6-10 та інших, а також на це посилалася сама позивач при пред'явленні позову.
Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачами права користування позивача приміщенням в гуртожитку колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними. Так, договір найму ліжко-місця в гуртожитку від 01 січня 2010 року № 66 не є належною правовою підставою зайняття кімнати в гуртожитку, оскільки цього не передбачено чинним законодавством. Крім того, строк його дії закінчився 30 червня 2010 року, при цьому умовами договору передбачена не автоматична пролонгація, на що посилається апелянт, а навпаки, перереєстрація при закінченні терміну договору, чого зроблено не було.
В матеріалах справи міститься довідка завідуючої гуртожитком ОСОБА_5 від 29 липня 2013 року про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає в гуртожитку по АДРЕСА_1 з жовтня 2007 року по теперішній час, разом із тим дана довідка не є належним доказом на підтвердження права користування позивача приміщенням гуртожитку.
На думку колегії суддів, цей доказ як не спростовує, так і не доводить обставин, на які посилається позивач, оскільки дана довідка лише встановлює факт проживання, та із неї не вбачається, що таке проживання позивача є правомірним.
В матеріалах справи наявні квитанції про внесення ОСОБА_1 плати за проживання в гуртожитку за окремі місяці 2009 та 2010 років, 2011 - 2012 роки, січень - березень 2013 року, квитанція на оплату теплової енергії за червень 2013 року, за водопостачання та водовідведення за травень 2013 року, однак наявність у позивача цих квитанцій не свідчать про правомірність користування позивачем спірним приміщенням.
При цьому колегія суддів враховує, що місце проживання позивача зареєстроване за іншою адресою, а саме АДРЕСА_3 із 08 грудня 2012 року.
Посилання апеляційної скарги на Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» та Типове положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 783, не мають правового значення для даної справи, оскільки регламентують спеціальні правовідносини із захисту осіб, які потребують соціального захисту, а житлове приміщення згідно п. п. 9, 16 Положення надається такій особі на підставі її письмової заяви за рішенням органу місцевого самоврядування, що приймається одночасно з рішенням про взяття такої особи на соціальний квартирний облік, на час її перебування на обліку. Вселення проводиться на підставі ордеру.
Однак, позивачем не надано доказів про вселення її до спірного приміщення у вказаному порядку та віднесення гуртожитку, у якому воно знаходиться, до житлового фонду соціального призначення.
Таким чином, позивачем не наведено правових підстав проживання її за адресою АДРЕСА_1, а відтак і право позивача користування житловим приміщенням відповідачами порушено бути не могло.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачі проживають в спірному приміщенні без законних на те підстав, колегія суддів відхиляє, оскільки дані обставини не впливають на відсутність правової підстави позивача звертатися до суду із позовом про їх виселення та усунення перешкод в користуванні житлом як неналежного суб'єкта звернення.
Крім того, станом на сьогоднішній день відповідачі проживають в гуртожитку у АДРЕСА_1 на підставі ордеру, виданого 16 грудня 2013 року БК «Актив гуртожитку», який ніким в передбаченому законом порядку не оспорений і вважається чинним.
Колегія суддів враховує також, що підстави виселення із гуртожитків передбачені ст. 132 ЖК України.
Зокрема, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу. Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення. Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Однак, жодної із даних підстав для виселення відповідачів із гуртожитку позивачем заявлено не було.
Також колегія суддів враховує, що вимоги апеляційної скарги є відмінними від заявлених позивачем вимог, і розглядає апеляційну скаргу виключно в їх межах та на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагєєв В.О.
Яворський М.А.