04 липня 2006 р.
№ 13/46пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. -головуючого, Козир Т.П., Кота О.В., за участю представника позивача -Савченка В. Ю. дов. від 09.06.2005 року № 31,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного малого підприємства “Шанс-2» на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2006 року у справі господарського суду Луганської області за позовом Малого приватного підприємства “Вілайн» до Приватного малого підприємства “Шанс-2» про визнання договорів оренди недійсними,
У жовтні 2005 року Мале приватне підприємство “Вілайн» звернулось до господарського суду з позовом до Приватного малого підприємства “Шанс-2» про визнання недійсними договору оренди № 2 від 1 травня 1998 року та договору оренди № 17 від 15 червня 2002 року, укладених між державним комунальним підприємством “Готель “Радянський» та Приватним малим підприємством “Шанс-2», та зобов'язання останнього звільнити незаконно займане приміщення, що знаходиться в приміщенні “Готелю “Радянський» та окремо розташовану будівлю, що знаходиться за адресою: м. Рубіжне, вул. Меделєєва, 29.
Рішенням господарського суду Луганської області від 23 січня 2006 року позовні вимоги задоволено частково.
У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договору оренди № 2 від 1 травня 1998 року та договору оренди № 17 від 15 червня 2002 року, підписаних між державним комунальним підприємством “Готель “Радянський» та Малим приватним підприємством “Шанс-2», відмовлено.
Відповідача зобов'язано звільнити приміщення на першому поверсі будівлі Готелю “Радянський» площею 1051,7 м2, підвальне приміщення площею 986,1 м2 та окремо розташовану будівлю -підсобне приміщення (літера Б) площею 98,7 м2, розташоване за адресою: м. Рубіжне, вул.Менделєєва, 29.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2006 року апеляційну скаргу Приватного малого підприємства “Шанс-2» задоволено частково.
Рішення господарського суду Луганської області від 23 січня 2006 року скасовано частково та прийнято нове рішення, яким в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди № 2 від 1 травня 1998 року та договору оренди № 17 від 15 червня 2002 року провадження у справі припинено.
У частині позовних вимог щодо звільнення відповідачем приміщення на першому поверсі будівлі Готелю “Радянський» площею 1051,7 м2 , підвального приміщення площею 986,1 м2 та окремо розташованої будівлі -підсобного приміщення (літера Б) площею 98,7 м2, розташованого за адресою: м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 29, рішення господарського суду залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 23 січня 2006 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2006 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Заявник вважає, що судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено ст. ст. 38, 43, п. 3 ч. 1 ст. 84 та п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України та помилково не застосовано ч. 1 ст. 24 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна».
Відповідач наголошує, що судами не досліджувалась та не оцінювалась копія журналу зовнішніх обмірів та не наведено доводи, за якими суди відхилили цей доказ. Крім того, наголошується на тому, що суди не витребували у власника орендованого майна журнал внутрішніх обмірів.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, направили телеграму про неможливість забезпечити явку повноважного представника.
З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників відповідача.
Вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Cудом встановлено, що 1 травня 1998 року директором ДКП “Готель “Радянський», на підставі розпорядження голови виконавчого комітету Рубіжанської міської ради народних депутатів № 170 від 27 травня 1997 року, та директором МПП “Шанс-2» було підписано договір оренди № 2 та акт приймання - передачі, відповідно до якого відповідачу було передано в оренду розташоване в “Готелі “Радянський» приміщення площею 949,1 м2.
Крім того, 1 травня 1998 року до даного договору оренди було підписано доповнення про внесення до договору п. 5.6 стосовно покладення на відповідача зобов'язання за свій рахунок здійснювати всі заходи з протипожежної безпеки та відповідати в повному обсязі за збитки, що можуть бути завдані пожежею, яка виникне на орендованих об'єктах з вини відповідача.
15 червня 2002 року директором ДКП “Готель “Радянський» та директором МПП “Шанс-2» було підписано договір оренди № 17 стосовно передачі відповідачу у строкове платне користування окремо розташованої будівлі площею 84,4 м2 за адресою: вул. Менделєєва, 29, для переобладнання під автомийку для легкових автомобілів. Тоді ж було підписано й акт приймання -передачі, в якому не було зазначено даних стосовно площі, інвентарного номеру та адреси зазначеного в ньому об'єкту.
15 вересня 2004 року між територіальною громадою м. Рубіжне в особі Рубіжанської міської ради та Малим приватним підприємством “Вілайн» було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства, відповідно до якого позивач отримав у користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства “Готель “Радянський».
Відповідно до п. 1.4 цього договору позивач є правонаступником всіх прав та обов'язків ДКП “Готель “Радянський».
Мале приватне підприємство “Вілайн» обґрунтовувало свої вимоги щодо визнання недійсними спірних договорів тим, що дані договори, в порушення ст. 10 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна», не містять істотних умов, а саме: об'єкт оренди, склад і вартість майна з врахуванням індексації, розмір орендної плати.
Крім того, оцінка об'єкту оренди зроблена з порушенням норм чинного законодавства та має місце нецільове використання об'єкту оренди.
Суд встановив, що відповідно до положень ст. 15 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна» позивач є правонаступником всіх прав та обов'язків ДКП “Готель “Радянський»,
Відповідно до положень ст. 153 ЦК УРСР, чинного на момент укладення спірних договорів, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах.
Істотними, в розумінні даної статті, є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 10 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди державного та комунального майна є об'єкт оренди, термін, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язки осіб щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Відповідно до ч.1 ст. 12 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту договору.
Положення даної норми визначає, що відсутність згоди сторін з усіх істотних умов угоди виключає визнання такого договору як юридичного факту.
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні договори не містять всіх істотних умов, притаманних для такого роду договорів за приписом ст.10 ЗУ “Про оренду державного та комунального майна».
Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що договори оренди №2 від 1 травня 1998 року та №17 від 15 червня 2002 року були укладеними в розумінні ст. 153 ЦК УРСР в зв'язку з недосягненням сторонами згоди з усіх істотних умов.
При цьому факт підписання спірних договорів сам по собі не породив для сторін зобов'язань, які витікають з договору оренди комунального майна.
Враховуючи встановлені судами обставини справи, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що суди підставно зобов'язали відповідача у справі звільнити займані ним спірні приміщення в зв'язку з відсутністю правових підстав на їх використання, і правильно застосували в цій частині норми матеріального і процесуального права.
Проте, Вищий господарський суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди № 2 від 1 травня 1998 року та договору оренди № 17 від 15 червня 2002 року на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.
З цього приводу судом першої інстанції правильно відзначено, що предмет спору існує незалежно від того, що суд дійшов висновку про неукладеність спірних договорів.
Дійсно, факт визнання судом договорів оренди такими, що не були укладені, не дозволяє суду задовольнити вимогу позивача про визнання останніх недійсними, в зв'язку з чим, в цій частині, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Беручи до уваги викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині припинення провадження у справі.
У цій частині рішення місцевого господарського суду є законним і обґрунтованим, а тому зміні не підлягає.
У частині інших вимог судові рішення законні і обґрунтовані, отже, зміні не підлягають.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 -11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суд від 14 квітня 2006 року в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди № 17 від 15 червня 2002 року та № 2 від 1 травня 1998 року, підписаних між державним комунальним підприємством “Готель “Радянський» та Приватним малим підприємством “Шанс-2».
В частині вирішення цих позовних вимог залишити без зміни рішення господарського суду Луганської області від 23 січня 2006 року.
В решті постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2006 року залишити без змін.
Головуючий О. Шульга
Судді Т. Козир
О. Кот