"10" червня 2014 р.Справа № 916/1146/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Н.В. Комендатенко
за участю представників:
від позивача - Онищенко О.П.
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз" про стягнення 1 501 667,83 грн., -
Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до
Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз" про стягнення 1 501 667,83 грн., у т.ч. 225147,25 грн. - інфляційних втрат, 1276520,58 грн. - 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору на постачання природного газу № 06/10-1992 в частині здійснення оплати за поставлений газ. При цьому позивач вказує, що рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2012 р. у справі № 5017/2643/2012 з ПАТ „Одесагаз" було стягнуто на користь ДК „Газ України" було стягнуто основний борг за вказаним договором в сумі 32 163 892,93 грн., 1938473,77 грн. - 3% річних, 3731380,04 грн. - інфляції, 700000,00 грн. - пені, а також судові витрати.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.03.2014 р. позовну заяву Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1146/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд витребувати матеріали справи господарського суду Одеської області № 5017/2643/2012 для огляду з метою перевірки розрахунку позовних вимог та надати розстрочку виконання рішення на термін у 5 років.
Вказане клопотання відповідача про огляд справи господарського суду Одеської області № 5017/2643/2012 було судом задоволено та під час огляду вказаної справи було з'ясовано, що граничний період заборгованості у позовній заяві по вказаній справі становив до 03.09.2012 р.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2010 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Одесагаз" (покупець) був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю в 2011 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1.цього договору.
У пунктах 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що ціна за 1000 кубічних метрів газу на дату його укладення без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ у розмірі 4%, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу визначається у фіксованій грошовій сумі залежно від обсягу річного споживання населенням природного газу. Сторони домовились, що ціна на газ, яка вказана в цьому договорі, змінюється нормативними актами уповноважених державних органів. У разі зміни уповноваженим державним органом ціни на газ, сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно пунктів 4.3, 5.1, 5.2, 6.1 договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у покупця за даним договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Покупець зобов'язаний підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки. Поставка газу здійснюється протягом періоду з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. включно. Сторони погодили, що право власності на газ переходить від постачальника до покупця в пунктах приймання-передачі, визначених у договорі в залежності від походження природного газу.
В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до вказаного договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. Так, у відповідності до додаткової угоди № 1 від 28.01.2011р. було погоджено зокрема викладення назви основного договору в наступній редакції: „Договір поставки природного газу". В подальшому, між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 2 на підставі якої було внесено зміни до п. 3.1 основного договору щодо визначення вартості 1000 кубічних метрів газу у фіксованій грошовій сумі залежно від обсягу річного споживання населенням природного газу. В подальшому, 12.04.2011р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 3 до договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р., на підставі якої основний договір було викладено в новій редакції.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як зазначає позивач, відповідачем були порушені прийняті на себе зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, в результаті чого за ПАТ „Одесагаз" утворилась заборгованість, про стягнення якої ДК „Газ України" було подано відповідний позов до господарського суду Одеської області.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2012 р. у справі № 5017/2643/2012, яке набрало законної чинності, первісний позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволений частково та на його користь стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" 32163892,93 грн. основного боргу, 1 938 473, 77 грн. - 3% річних, 3 731 380, 04 грн. - інфляційних втрат, 700 000 грн. - пені та 24929, 81 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено; в задоволенні зустрічного позову по визнання договору недійсним відмовлено.
Як встановлено судом у справі № 5017/2643/2012, на виконання умов вищезазначеного договору ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" передала за актами прийому-передачі від 31.01.2011 р., від 28.02.2011 р., від 31.03.2011 р., від 30.04.2011 р., від 31.05.2011 р., від 30.06.2011 р., від 31.07.2011 р., від 31.08.2011 р., від 30.09.2011 р., підписаними сторонами, а ПАТ "Одесагаз" прийняло протягом з січня 2011 р. по вересень 2011 р. природний газ загальною вартістю 228 122 413, 78 грн. Отриманий газ був оплачений ПАТ "Одесагаз" в сумі 132 384 382, 47 грн. Також з огляду списання з ПАТ "Одесагаз" в порядку Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості за природний газ в сумі 63574138,38 грн. та з урахуванням часткових сплати, суд дійшов висновку про стягнення з ПАТ "Одесагаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" лише частини боргу за отриманий природний газ у розмірі 32163 892,93 грн.
Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, встановлений рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2012 р. у справі № 5017/2643/2012 факт щодо виникнення у відповідача заборгованості за отриманий природний газ у розмірі 32163 892,93 грн. не підлягає доведенню у даній справі.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Так, за умовами п. 6.1 спірного договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Оскільки ПАТ „Одесагаз" свої зобов'язання в частині оплати за поставлений природний газ не виконало в повному обсязі, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу в розмірі 32163892,93 грн. за період з 04.09.2012 р. по 31.12.2013 р. (484 дн.). Однак, дослідивши та перевіривши наведений у позові розрахунок 3% річних судом встановлено, що сума річних складає 1279506,10 грн. (32163892,93 грн. /100%. х 3%/365 дн. х 484 дн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума 3% річних, яка заявлена позивачем в розмірі 1276520,58 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.
Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 225147,25 грн., нараховані на існуючу суму боргу за період з 04.09.2012 р. по 31.12.2013 р. із застосуванням індексу інфляції у кожному місяці вказаного періоду.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за спірний періоду зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу.
Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, наведений в позову та встановлено неправильність вказаного розрахунку, оскільки позивачем враховано не сукупний індекс інфляції, а окремо по місяцям у спірному періоді .
За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за обраний позивачем період прострочення період на існуючу суму боргу, у зв'язку з чим встановлено, що сукупний індекс інфляції у період з 04.09.2012 р. по 31.12.2013 р. склав 1,007, тому інфляційне збільшення боргу становить в сумі 224202,86 грн. (32163892,93 грн. (сума боргу) х 1,007 (сукупний індекс інфляції) - 32163892,93 грн.).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" частково обґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду у даній справі на 5 років, про що заявлено у відзиві на позов, суд зазначає наступне.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. При цьому розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. На необхідність встановлення зазначених обставин також вказано у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України N 9 від 17.10.2012 р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".
Відповідно до положень п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Як випливає з доводів відповідача, в обґрунтування підстав для надання розстрочки виконання цього рішення суду відповідач посилається на те, що розстрочка виконання судового рішення по даній справі необхідна для недопущення негативних наслідків у галузі забезпечення споживачів Одеської області природним газом та не шкодити майновим інтересам сторін. Однак, заявником не надано жодного доказу в підтвердження доводів щодо наявності обставин, які є підставою для розстрочки виконання цього рішення суду.
Відтак, виходячи з наведеного, суд вважає, що заявник не навів суду переконливих доводів щодо наявності саме таких виняткових обставин, які б тягли за собою необхідність розстрочки виконання рішення суду на 5 років.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз" про стягнення 1 501 667,83 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Одесагаз" (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1, код ЄДРПОУ 03351208, р/р 2603130103944 у ВАТ „Ощадбанк" Одеське облуправління, МФО 328845) на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р 2600167055003 у ПАТ Банк „Київська Русь", МФО 319092) 3% річних в сумі 1276520/один мільйон двісті сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять/грн. 58 коп., інфляційні нарахування в сумі 224202/двісті двадцять чотири тисячі двісті дві/грн. 86 коп., судовий збір в сумі 30014/тридцять тисяч чотирнадцять/грн. 47 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 16.06.2014 р.
Суддя Петров В.С.