15 травня 2014 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Чупікової В. В.
суддів: Перепелюк І.Б., Яремка В.В.
секретар: Кусяк М.Д.
за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Чагорське» про тлумачення змісту правочину, визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на ? частку спільного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року,
встановила:
В жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Чагорське» про визнання повністю або частково недійсними договорів купівлі-продажу корівника №3, земельної ділянки площею 0,2427 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнавши, що останні продані відповідачу ОСОБА_2, як фізичній особі - її чоловікові, про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя, про визнання за нею права власності подружжя на ? ідеальну частину спільно нажитого за час шлюбу майна( будинковолодіння, корівник, земельна ділянка), про визначення порядку користування спірним будинковолодінням, його жилими та нежилими приміщеннями відповідно до запропонованого варіанту.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона з 23 травня 2003 року по 05 липня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із
Справа №22ц-757/2014 рік Головуючий у 1 інстанції Цуренко В.А.
Категорія 19/20 Доповідач Чупікова В.В.
ОСОБА_2 , від шлюбу має двох неповнолітніх дітей, які проживають з нею, і саме в період шлюбу з відповідачем набуто вищезазначене нерухоме майно.
Зазначила, що будівлю корівника літ. «А» та земельну ділянку площею 0,2427 га, відповідач придбав на підставі договорів купівлі-продажу від 20 квітня 2010 року як фізична особа-підприємець. Вказала, що була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення, нотаріусом, продавцем та покупцем - відповідачем, щодо обставин, які мають істотне значення, відносно неї було застосовано зловмисну угоду, оскільки давала нотаріально посвідчену згоду на придбання вказаних спірних об'єктів нерухомого майна не як фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2, а як фізичній особі - чоловіку ОСОБА_2
31.01.2013 року позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги доповнила вимогою про тлумачення двох договорів про купівлю-продаж корівника та земельної ділянки на підставі Рішення Конституційного Суду України за №17- рп/2012 року по справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ст.61 СК України відносно того, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З врахуванням наведеного рішення Конституційного Суду України вважає, що спірний корівник та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя. Доповнила вимоги по визнанню двох договорів недійсними, попросивши на підставі ст.ст.230, 229,228, 232 , 235 ЦК України застосувати реституцію, визнати покупцем не фізичну особу - підприємця ОСОБА_2, а просто фізичну - особу відповідача ОСОБА_2, як її чоловіка, вказавши, що вказані корівник та земельна ділянка придбані за рахунок спільного з відповідачем сімейного бюджету(а.с.125-131 в т.1).
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визначення порядку користування житловим будинком залишено без розгляду на підставі клопотання останньої(а.с.30 в т.2).
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину нерухомого майна, яке складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 203,2 кв.м., в тому числі житловою 122,6 кв.м., огорожі №№ 1-3, басейну та криниці вартістю 499 518 грн. та знаходиться по АДРЕСА_2; ? частину будівлі корівника літ. «А» загальною площею 935,20 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1, вартістю 735 412 грн.50 коп.; ? частину земельної ділянки площею 0,2427 га., що розташована по АДРЕСА_1, вартістю 171 581 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на предмет його скасування в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину будинковолодіння по АДРЕСА_2; на ? частину будівлі корівника літ. «А»; на ? частину земельної ділянки площею 0,2427 га, на якій розташована будівля корівника, і яка знаходиться по АДРЕСА_1.
В частині позовних вимог про визнання права власності на ? частину житлового будинку апелянт просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а в частині позовних вимог про визнання права власності на ? частину корівника та земельної ділянки площею 0,2427 га по АДРЕСА_1 закрити провадження. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В іншій частині рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року щодо відмови у тлумаченні змісту правочинів, визнання правочинів частково недійсними просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на підставі спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, тощо) самостійного заробітку доходу.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя, рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 19 вересня 2012 року у даній справі встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.05.2003 року і з липня 2010 року не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільне господарство та не мають спільного бюджету.
Вказаними судовими рішеннями також встановлено, що житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_2, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2В.(а.с.21, т.1) Відповідно до правил ст.16 ЦК України позивачка має право звернутися до суду з позовом про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності на зазначений житловий будинок без його поділу в натурі.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що вказане нерухоме майно відноситься до спільної сумісної власності подружжя, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, виходячи з принципу рівності часток, визнавши за позивачкою право власності на ? частину житлового будинку, огорожі, басейну, що знаходиться по АДРЕСА_2. Доводи апелянта ОСОБА_2 цих висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з постановленням нового рішення про відмову в позові.
Частиною 3 ст.303 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позовні вимог позивачки щодо визнання права власності на 1/2 частину будівлі корівника літери «А» загальною площею 935,20 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 вартістю 735 412 (сімсот тридцять п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн.50 коп. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2427 га., що розташована по АДРЕСА_1, вартістю 171 581 (сто сімдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 00 копійок, суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно придбано в період шлюбу, належить сторонам на праві спільної сумісної власності та керувався правовою позицією, викладеною в Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп-2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України.
До такого висновку суд першої інстанції прийшов, порушуючи норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування такого рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. За таких обставин колегія суддів не обмежена доводами апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Рішеннями Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 липня 2012 року, апеляційного суду Чернівецької області від 19 вересня 2012 року у справі, у якій брали участь ті самі особи, що у даній справі, встановлено, що корівник та земельна ділянка розміром 0,2427 га, що розташовані АДРЕСА_1, на підставі договорів купівлі - продажу від 12.04.2010 року, які правомірні в силу ст.204 ЦК України, є приватною власністю відповідача, як фізичної особи підприємця (а.с.23,21, т.1).
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 про тлумачення двох договорів про купівлю-продаж корівника та земельної ділянки на підставі рішення Конституційного Суду України за №17- рп/2012 року по справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ст.61 СК України, про визнання вказаних договір недійсними, визнання покупцем не фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, а просто фізичну особу відповідача ОСОБА_2, як її чоловіка, залишені без задоволення. Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржено тобто набрало законної сили.
Пунктом 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що відповідно до положень ст.ст.57, 61 СК України, ст.52 ЦК України майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
На виконання вимог Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.04.2014 року відповідач на підтвердження своїх доводів, що корівник та земельна ділянка належить йому, як фізичній особі - підприємцю, надав свідоцтва про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця з 2005 року (а.с.137, 141,142), витяги з протоколу зборів засновників від 15.01.2010 року про продаж вказаного нерухомого майна приватному підприємцю ОСОБА_2 відповідно за 47000 грн. та 23000 грн.(а.с.139,140), накладну та квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату приватними підприємцем ОСОБА_2 в касу товариства коштів за придбання нерухомого майна в розмірі 70000 грн.(а.с.138).
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 пояснювали, що спірні корівник та земельна ділянка придбані за рахунок коштів, які були позичені у січні 2010 року у ОСОБА_4 перед укладенням договорів купівлі-продажу і повернуті йому після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачкою за рахунок його власних коштів. Наведена обставина об'єктивно підтверджується нотаріально засвідченою розпискою ОСОБА_4 про те, що дійсно відповідач ОСОБА_2 у січні 2010 року позичив у нього 80000 грн. на придбання корівника та земельної ділянки за адресою с. Чагор по вул. Горького,38В, які йому повернув у листопаді 2012 року тобто після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачкою в липні 2012 року(а.с.136).
Вищезазначеними доказами та довідкою УДАІ УМВС України від 08.05.2014 року про те, що транспортний засіб «CHRYSLER VOYGER», 2003 р.в. д/н НОМЕР_1, який був зареєстрований за позивачкою ОСОБА_1, знятий з обліку для реалізації 21.08.2012 року спростовуються доводи позивачки, що спірні корівник та земельна ділянка придбані за кошти подружжя, зокрема за кошти, виручені від реалізації вказаного автомобіля.
З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України за №17- рп/2012 року по справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ст.61 СК України вбачається, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя(а.с.133-134,т.1).
Відповідач ОСОБА_2 не створив в період шлюбу приватне підприємство.
Крім цього, вказане рішення було опубліковане у Віснику Конституційного Суду України за №6 /2012 р. від 10.01.2013 року та з врахуванням вимог ст.ст.67, 70 Закону України Про Конституційний Суд України є обов'язковим до виконання на території України після 10.01.2013 року. Спірне майно було набуте в квітні 2010 року, а тому правова позиція, яка викладена у вказаному рішенні, не може враховуватися при розгляді даної справи.
З врахуванням наведеного та положень ч.3 ст.303 ЦПК України колегія суддів вважає, що рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівлі корівника літери «А» загальною площею 935,20 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 вартістю 735 412 (сімсот тридцять п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн.50 коп. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2427 га., що розташована по АДРЕСА_1, вартістю 171 581 (сто сімдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 00 копійок підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Доводи апелянта про закриття провадження у справі в частині вищезазначених вимог є помилковими і не ґрунтується на нормах процесуального законодавства.
На підставі ст.ст.57, 60 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України, п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ч.3 ст.61,ч.3 ст.303 ЦПК України та Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308, 309 колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівлі корівника літери «А» загальною площею 935,20 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 вартістю 735 412 (сімсот тридцять п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн. 50 коп. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2427 га., що розташована по АДРЕСА_1, вартістю 171 581 (сто сімдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 00 копійок скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Чагорське» про визнання права власності на 1/2 частину будівлі корівника літери «А» загальною площею 935,20 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 вартістю 735 412 (сімсот тридцять п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн.50 коп. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2427 га., що розташована по АДРЕСА_1, вартістю 171 581 (сто сімдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 00 копійок відмовити.
В решті рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: