Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1345/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Іванова Н. Ю.
Доповідач Єгорова С. М.
Іменем України
17.06.2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого судді: Єгорової С.М.
суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.
із секретарем: Лазаренко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2014 року, -
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики в сумі 160000 грн. солідарно та судових витрат. В обґрунтування позову зазначала, що 12.08.2010 року відповідно до укладеного між нею та ОСОБА_3, договору позики вона передала останній кошти в сумі 20000 дол. США або 160000 грн. строком до 10.06.2013 року. Про одержання коштів в сумі 160000 грн. ОСОБА_3 видала розписку. По закінченню визначеного ними строку позивач двічі зверталась з письмовими вимогами від 16.12.2012 року та 15.06.2013 року до ОСОБА_3 про повернення їй коштів за договором позики, але остання борг не повертає, що стало підставою для звернення з позовом про примусове стягнення.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.03.2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 160000 грн. та судовий збір в сумі 1600 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального права, просить ухвалити нове рішення, яким стягнути борг з відповідачів солідарно. Зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Не враховано, що кошти були позичені і витрачені в інтересах сім"ї, тому вони повинні солідарно повертати борг ОСОБА_2
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3, її представник ОСОБА_5, підтримали доводи апеляціної скарги, представник позивача ОСОБА_6 не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7 заперечували та просили залишити рішення без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідачів, їх представників, представника позивача, які підтримали свої доводи і заперечення, вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 12.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 стверджувала, що діє в інтересах сім'ї, взяла у позивача кошти в сумі 160000 грн. для повернення коштів, взятих раніше у ОСОБА_8 на купівлю будинку АДРЕСА_1, проведення поточного ремонту будинку і зведення цегляного забору, та зобов"язалась повернути зазначену суму грошей у строк до 10.06.2013 року, на підтвердження одержання такої суми грошей нею була передана розписка від 12.08.2010 року (а.с. 71, 72).
У зв'язку з неповерненням у добровільному порядку боргу ОСОБА_2 15.06.2013 року було вручено ОСОБА_3 вимогу про повернення боргу, що підтверджується копією вимоги (а.с.6).
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу грошової суми.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (ч. 1, 3 ст. 545 ЦК України).
Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення боргу з відповідача ОСОБА_3 суд встановив і дійшов правильного висновку, що остання не виконала взяті на себе зобов"язання по договору позики та у встановлений сторонами строк не повернула одержані від позивача ОСОБА_2 кошти в сумі 160000 грн., що підтверджується наявністю у позивача оригіналу боргового документа (розписки), тому є підстави для їх примусового стягнення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення суми боргу з відповідача ОСОБА_4, суд дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладення договору позики в інтересах сім"ї та використання одержаних за договором коштів на потреби сім"ї.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 19.07.1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09.08.2011 року, яке набрало законної сили, шлюб між ними розірвано (а.с.100).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.09.2013 року, яке після перегляду в апеляційній інстанції змінене рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 20.11.2013 року лише в частині стягнення судових витрат, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та проведено поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за кожним з них права власності на 17/100 частин будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.40, 112-113).
При розгляді вищевказаних справ питання щодо спірних боргових зобов"язань та врахування даного боргу при поділі майна подружжя відповідачами не ставилось.
Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.
Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.
Відповідно до роз"яснень Пленума Верховного Суду України, викладених у п.п. 23-24 Постанови №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, в тому числі грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
За довідками квартального комітету № 14 м. Кіровограда ОСОБА_4 проживав з дружиною за адресою: АДРЕСА_1 (а.с., 47, 162).
В своїй позовній заяві до ОСОБА_4 про стягнення аліментів ОСОБА_3 зазначала, що він проживає окремо від сім"ї з жовтня 2010 року (а.с.91).
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що грошові кошти, отримані ОСОБА_3 без письмової згоди на укладення договору позики з боку ОСОБА_4, були витрачені в інтересах сім"ї, в тому числі на ремонт та утримання спільного майна подружжя.
Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживали спільно з липня місяця 2010 року, що підтверджується копією пояснень ОСОБА_3, які містяться в матеріалах ЖРЗПЗ № 947 (а.с.110), постановою від 01.02.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи по факту погроз фізичною розправою (а.с.111), показаннями свідків, іншими доказами, яким суд дав належну оцінку.
Задовольняючи частково позов про стягнення боргу на користь ОСОБА_2 лише з ОСОБА_3 і відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 10, 60, 212-214 ЦПК України всебічно і повно з"ясував обставини справи, дослідив та належно оцінив надані сторонами докази, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з дотриманням норм процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи та надані в судовому засідання апеляційного суду копії квитанцій, накладних, чеків (а.с.213-217), медичних документів про хворобу (а.с.218-219) не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати доведеними обставини, на які посилається ОСОБА_3, щодо використання в інтересах сімї одержаних нею за договором позики коштів.
Судом першої інстанції при розгляді справи та вирішенні даного спору не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно відхилити та залишити без змін рішення суду .
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: