Справа № 344/656/14-ц
Провадження № 22-ц/779/1222/2014
Категорія 47
Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.
Суддя-доповідач Вакарук В.М.
20 червня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді: Вакарук В.М.,
суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д.
секретаря: Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 квітня 2014 року, -
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась у суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що шлюбні відносини носять формальний характер, оскільки відповідач часто перебуває за кордоном, спільне господарство не ведеться, подальше спільне проживання, збереження сім'ї та примирення між ними неможливе. Просила шлюб розірвати, а неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з матір'ю.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 квітня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, неповнолітніх дітей: синів - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 після розірвання шлюбу залишено проживати із матір'ю. При реєстрації розірвання шлюбу залишено позивачці прізвище «ОСОБА_2».
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність судового рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд завчасно прийшов до висновку про неможливість збереження сім'ї, не з'ясувавши причини фактичного припинення шлюбу, не вжив заходів щодо примирення подружжя, з даного приводу не вислухав думку сторін. Всупереч вимогам ст.160 СК України судом не надано можливості обговорити з позивачем питання про місце проживання спільних дітей, оскільки місце проживання сина ОСОБА_5 визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, а сина ОСОБА_5 - визначається ним самим. Просив скасувати рішення суду.
В засіданні апеляційної інстанції сторони не з'явились з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, позивачка подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, в якій також зазначила про те, що на примирення вона не згідна.
Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 08.11.1994 року, від шлюбу у них народилися син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5-ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.3-6/.
Відповідно до ч. 1 ст. 24, ч.3 ст.56 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається т а кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, шлюбні відносини між сторонами не склалися, сторони не проживають разом однією сім'єю протягом тривалого часу, спільного господарства не ведуть, подружніх відносин не підтримують, позивачка миритися не бажає і на даний час примирення між ними не відбулося /а.с.14,43/.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спільне життя між сторонами не склалося, стосунки між сторонами виключають можливість збереження сім'ї, а подальше збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Посилання апелянта, як на підставу скасування рішення суду, на те, що судом не було надано строку для примирення не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ст. 111 СК України суд не зобов'язаний призначати строк для примирення подружжя, якщо ніхто із сторін не заявляв з цього приводу відповідних клопотань.
Крім того, апеляційним судом повно та всебічно досліджувалися обставини справи, з'ясовувалися фактичні взаємини подружжя із врахуванням інтересів дітей та відповідно до вищезазначених вимог закону вживалися заходи для збереження сім'ї, відкладався розгляд справи слуханням та надавався сторонам місячний термін для примирення. Однак, вжиті заходи не дали результату, сторони не помирилися, від позивачки поступило клопотання про те, що вона на примирення не згідна, вимоги про розірвання шлюбу підтримала, а відповідач в судове засідання апеляційної інстанції після відкладення розгляду справи не з'явився і жодних заяв не подавав.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд при визначенні місця проживання спільних дітей не звернув увагу на вік та не з'ясував з ким із батьків вони бажають проживати, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані з приводу існування між сторонами спору з цього приводу. Проживання дітей з матір'ю не позбавляє батька участі у їх вихованні та розвитку, а також ставити питання про визначення з ним місця проживання дітей. Крім того, відповідач не з'являвся на судові засідання першої інстанції після скасування заочного рішення, не надав суду обґрунтованих заперечень, та не подав суду жодних заяв з приводу існування між сторонами спору щодо проживання неповнолітніх дітей під час звернення із заявою про перегляд заочного рішення.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта щодо допущення судом процесуальних порушень, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства тільки ті порушення процесуальних норм можуть братися до уваги, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Івано-Франківського міського суду від 17 квітня 2014 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: В.М. Вакарук
Судді: М.Д. Горейко
І.В. Бойчук