Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів телефон канцелярії
проспект Миру, 20 67-28-47
Іменем України
19 червня 2014 року Справа № 927/805/14
Позивач: приватне акціонерне товариство "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", вул. Е. Потьє, 6, м. Київ, 03680
Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
АДРЕСА_1, 17500
Предмет спору: про стягнення 67052,64 грн.
Суддя Л.М.Лавриненко
від позивача: Татарчук О.Л., довіреність №2 від 01.02.2013 року, представник
від відповідача: не з"явився
Позивачем - приватним акціонерним товариством "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" подано позов про стягнення з відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 50545,58 грн. боргу; 7069,27 грн. пені; 1562,05 грн. 3% річних; 4341,11 грн. інфляційних нарахувань та 3534,63 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, за неналежне виконання умов договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року та додатків до нього.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, згідно додаткової угоди №4 від 19.05.2014 року, укладеної до договору про надання юридичних послуг №5 від 01.02.2013 року.
В судовому засіданні 10.06.2014 року представник позивача надав письмові пояснення №06/06-1 від 06.06.2014 року в яких, посилаючись на невиконання відповідачем зобов"язань по договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року зазначає про укладення з приватним підприємством "Юридична фірма "Евіденс" додаткової угоди №4 до договору про надання юридичних послуг №5 від 01.02.2013 року. Як доказ оплати позивачем послуг адвоката за підготовку позовної заяви, документів для подання до суду та представлення інтересів позивача в суді, позивачем надано оригінал ордеру та платіжне доручення про перерахування коштів на суму 5000,00 грн. Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, дані витрати на оплату послуг адвоката відносяться до судових витрат.
В судовому засіданні 10.06.2014 року було здійснено огляд оригіналів документів, а саме: договору №5-П/13 від 01.04.2013 року; додатків до договору №5-П/13 від 01.04.2013 року: №1, №2, №3 від 01.04.2013 року; видаткових накладних: №14231 від 19.04.2013 року; №18169 від 09.05.2013 року; №20671 від 20.05.2013 року; №30615 від 28.06.2013 року; №34552 від 15.07.2013 року; №35531 від 19.07.2013 року; №39856 від 08.08.2013 року; №44480 від 29.08.2013 року; акту звірки розрахунків взаємних розрахунків за перший квартал 2014 року.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, але представник відповідача в судові засідання не з»явився, витребуваних ухвалами суду від 03.06.2014 року та 10.06.2014 року документи суду не надав.
Ухвали суду від 03.06.2014 року та від 10.06.2014 року, направлені на адресу відповідача: АДРЕСА_1, 17500, повернулись до суду з поштовою відміткою „За закінченням терміну зберігання".
Відповідно до наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 06.06.2014р., місцезнаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_1, 17500.
У відповідності до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні надав письмове клопотання про відмову від фіксації судового засідання технічними засобами, яке задоволено судом.
Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2014 року надав письмові пояснення щодо правомірності нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 3534 грн. 63 коп. з додатковими документами, а також письмове пояснення щодо підстав відшкодування адвокатських послуг. Вказані документи прийняті та залучені судом до матеріалів справи.
Заяв та клопотань від відповідача на час слухання справи до суду не надходило.
Ухвалами суду від 03.06.2014 року та від 10.06.2014 року сторони були попереджені, що нез»явлення в судове засідання повноважних представників не є перешкодою для розгляду спору по суті.
Судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду даної справи. Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, тому з метою уникнення затягування вирішення спору суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 19.06.2014 року суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2014 року виклав позовні вимоги та підтримав їх у повному обсязі.
Рішення приймається за наявними у справі документами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представник позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01.04.2013 року між приватним акціонерним товариством «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки № 5-П/13.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року, постачальник (позивач) взяв на себе зобов'язання систематично відпускати і передавати у власність покупцю (відповідачу) продукцію власного виробництва та іншу продукцію зазначену у видаткових накладних (товар), а покупець (відповідач) зобов'язується приймати такий товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Згідно п. 3.1. договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року, кількість товару, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість кожної партії поставлено товару, зазначаються в видаткових накладних, складених на підставі заявок покупця (відповідача), які повинні бути подані останнім у письмовій формі через факс або через представника покупця (відповідача) та погоджені з постачальником (позивачем). Допускається подання заявки по телефону з зазначенням особи, яка відправила заявку та її посади.
Додатком № 1 до договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року сторони узгодили, що в період дії договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року покупець (відповідач) є офіційним дистриб»ютором продукції приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» на території: м. Прилуки, Чернігівська область та визначили розмір знижки, який розраховується по підсумку всіх складових знижок, визначених при виконанні покупцем всіх умов та зобов»язань.
Додатком № 2 до договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року сторони визначили форму довіреності, якою довірено засвідчувати своїм підписом факт отримання товарно-матеріальних цінностей (продукцію).
Додатком № 3 до договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року сторони узгодили план придбання товару.
Додатки №1,2,3 до договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року є невід»ємною частиною договору.
Пунктами 3.5.-3.7. договору сторони передбачили що право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної поставки товару. Датою поставки товару (момент фактичної передачі товару) є дата підписання видаткової накладної.
Товар вважається прийнятим відповідно до кількості та якості, зазначених в належним чином оформленій видатковій накладній (проштампована та підписана повноважною особою) та згідно з Інструкціями №П-6 та №П-7. Претензії по кількості поставленого товару приймаються постачальником у момент фактичної поставки товару покупцю
Кожна партія товару повинна супроводжуватись: видатковою накладною, сертифікатом якості, податковою накладною.
Пункт 6.1. договору вказує, що загальна сума договору складає загальну вартість поставленого, протягом дії даного договору, товару та зазначену у видаткових накладних.
Пунктом 7.1. договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року визначено, що цей договір набирає чинності з 01 квітня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року включно.
За юридичною природою вказаний договір є договором поставки.
У відповідності до п.2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору поставки № 5-П/13 від 01.04.2013 року, позивачем було поставлено відповідачу товар в період з 01.04.2013 року по 29.08.2013 року згідно видаткових накладних: №14231 від 19.04.2013 року на суму 68503,10 грн.; №18169 від 09.05.2013 року на суму 66549,31 грн.; №20671 від 20.05.2013 року на суму 63539,71 грн.; № 30615 від 28.06.2013 року на суму 64441,73 грн.; №34552 від 15.07.2013 року на суму 67852,51 грн.; №35531 від 19.07.2013 року на суму 60568,32 грн.; №39856 від 08.08.2013 року на суму 62481,79 грн.; №44480 від 29.08.2013 року на суму 80468,35 грн., які підписані та скріплені печатками сторін та копії яких містяться в матеріалах справи, огляд оригіналів яких було здійснено в судовому засіданні 10.06.2014 року. Всього відповідачу було поставлено товару по вказаних накладних на загальну суму 534 404 грн. 82 коп.
Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в п. 6.2. договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року, покупець зобов»язаний здійснити оплату за поставлений товар в гривнях на рахунок постачальника, зазначений в договорі, на умовах відстрочення платежу в кількості 21 календарних днів з моменту відвантаження постачальником товару та дотримання покупцем розміру ліміту дебіторської заборгованості встановленого постачальником. У випадку припинення постачання товару, покупець зобо»язаний оплатити весь поставлений товар в термін зазначений в даному пункті договору. Розмір ліміту дебіторської заборгованості може переглядатися постачальником в односторонньому порядку протягом строку дії цього договору в залежності від сезонності продаж та/або змін обсягів придбання товару у постачальника. Зміна ліміту дебіторської заборгованості повідомляється покупцю в письмовому вигляді і вступає в силу через 15 днів з дати повідомлення. Датою повідомлення є дата відправлення листа факсом або електронною поштою.
Пунктом 6.2.1. договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року, передбачено, що грошові кошти, які надходять від покупця в рамках даного договору, зараховуються постачальником рахунок оплати поставленого ним товару в порядку черговості, починаючи від першої поставки товару, незалежно від зазначення покупцем в платіжних дорученнях номеру видаткової накладної.
Пунктом 6.4. договору, визначено, що датою оплати вважається день надходження суми платежу на розрахунковий рахунок постачальника (позивач).
Таким чином, відповідач зобов'язаний був сплатити:
68 503,10 грн. по видаткові накладній № 14231 від 19.04.2013 року - до 13 травня 2013 року включно, оскільки 10-12 травня вихідні дні);
66 549,31 грн. по видаткові накладній №18169 від 09.05.2013 року - до 30 травня 2013 року включно;
63 539,71 грн. по видаткові накладній №20671 від 20.05.2013 року - до 10 червня 2013 року включно;
64 441,73 грн. по видаткові накладній № 30615 від 28.06.2013 року - до 19 липня 2013 року включно;
67 852,51 грн. по видаткові накладній №34552 від 15.07.2013 року - до 05 серпня 2013 року включно;
60 568,32 грн. по видаткові накладній №35531 від 19.07.2013 року - до 09 серпня 2013 року включно;
62 481,79 грн. по видаткові накладній №39856 від 08.08.2013 року - до 29 серпня 2013 року включно;
80 468,35 грн. по видаткові накладній №44480 від 29.08.2013 року - до 19 вересня 2013 року включно.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено часткову оплату товару, та перераховано за період з 15.05.2013 р. по 18.04.2013р. на рахунок позивача грошові кошти в сумі 483 859,24 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, а саме: 14.05.2013 року на суму 10 000 грн.; 15.05.2014 року на суму 10 000 грн.; 16.05.2013 року на суму 7 000 грн.; 17.05.2013 року на суму 10 000 грн.; 21.05.2014 року на суму 10 000 грн.; 22.05.2013 року на суму 9 000 грн.; 24.05.2013 року на 5 000 грн.; 27.05.2013 року на суму 7 503,10 грн.; 13.06.2013 року на суму 8 000 грн.; 14.06.2013 року на суму 5 000 грн.; 19.06.2013 року на суму 15 000 грн.; 20.06.2013 року на суму 10 000 грн.; 26.06.2013 року на суму 13 000 грн.; 26.06.2013 року на суму 8 000 грн.; 02.07.2013 року на суму 2 549,31 грн.; 03.07.2013 року на суму 5 000 грн. та 10 000 грн.; 10.07.2013 року на суму 16 000 грн.; 11.07.2013 року на суму 10 000 грн.; 12.07.2013 року на суму 13 000 грн.; 16.07.2013 року на суму 14 539,71 грн.; 24.07.2013 року на суму 5 000 грн.; 25.07.2013 року на суму 5 000 грн.; 26.07.2013 року на суму 2 000 грн.; 29.07.2013 року на суму 3 000 грн.; 05.08.2013 року на суму 4 000 грн.; 06.08.2013 року на суму 8 000 грн.; 08.08.2013 року на суму 11 000 грн.; 12.08.2013 року на суму 14 000 грн.; 14.08.2013 року на суму 12 441,73 грн. та на суму 4 852,51 грн.; 15.08.2013 року на суму 5 500 грн.; 16.08.2013 року на суму 3 000 грн.; 27.08.2013 року на суму 13 000 грн.; 28.08.2013 року на суму 10 000 грн.; 29.08.2013 року на суму 5 000 грн.; 30.08.2013 року на суму 6 000 грн.; 04.09.2013 року на суму 7 000 грн.; 05.09.2013 року на суму 9 000 грн.; 10.09.2013 року на суму 4 500 грн. та на суму 568,32 грн.; 13.09.2013 року на суму 7 000 грн.; 17.09.2013 року на суму 2 000 грн.; 14.10.2013 року на суму 2 500 грн.; 24.10.2013 року на суму 3 736,40 грн.; 06.11.2013 року на суму 9 063,60 грн.; 07.11.2013 року на суму 8 000 грн.; 11.11.2013 року на суму 3 000 грн.; 13.11.2013 року на суму 3 500 грн.; 25.11.2013 року на суму 11 000 грн.; 30.01.2014 року на суму 10 200 грн. та на суму 39 800 грн.; 04.02.2014 року на суму 30 000 грн.; 13.02.2014 на суму 20 000 грн., 18.04.2014 року на суму 2 600 грн., які додані до матеріалів справи. Також 22.08.2013 року відповідачем було здійснено повернення товару на суму 4, 65 грн., що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи копією акту.
Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем станом на 14.04.2014р. в сумі 53145 гн.58 коп., також підтверджується актом звірки розрахунків, який доданий до матеріалів справи (а.с. 29). (Після 14.04.2014р., дати підписання акту звірки розрахунків, відповідачем 18.04.2014 року було сплачено 2 600 грн.).
Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 50 545,58 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7069 грн. 27 коп. за період прострочки оплати з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року по накладній № 44480 від 29.08.2013р., відповідно до п.8.1-8.3. договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1. ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.08
Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктами 8.1.-8.3. договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов»язань за даним договором відповідно до чинного законодавства України та умов передбачених даним договором та додатками до нього.
Покупець відповідає за несвоєчасну оплату поставленої партії товару шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від не перерахованої суми за кожен день прострочення платежу.
Сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовились про збільшення строку позовної давності за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов»язань за даним договором до трьох років, та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої партії товару, припиняється через 3 роки від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.
Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідача щодо оплати поставленого товару, але враховуючи, що позивачем при розрахунку пені за період прострочення з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року було помилково визначено термін прострочки 165 днів замість 137 днів, тому суд доходить висновку, що пеня підлягає стягненню за період з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року в розмірі 6266 грн. 79 коп.
Також позивач просить стягнути з відповідача 4341 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року та 1562 грн. 05 коп. 3% річних за період з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року.
Пунктом 8.2. договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року передбачено, що Покупець відповідає за несвоєчасну оплату поставленої партії товару шляхом сплати постачальнику суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої.
Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого товару, тому суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 4341 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року.
Враховуючи, що позивачем при розрахунку 3% річних за період прострочення з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року було помилково визначено термін прострочки 165 днів замість 137 днів, суд доходить висновку, що 3% річних підлягають стягненню за період з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року в розмірі 1376 грн. 87 коп.
Також позивач просить, відповідно до ч. 3 ст. 692, ст. 536 та ст. 1048 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача 3534 грн. 63 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 20.09.2013 року по 20.05.2014 року.
Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України та ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюються договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В договорі поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року сторонами не було визначено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому позивачем було нараховано відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто, було застосовано аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України)
Отже, застосування аналогії закону для нарахування процентів за користування чужими коштами у встановлену статтею 1048 Цивільного кодексу України розмірі є безпідставним, оскільки правовідносини сторін виникли з договору поставки, які не є подібними за змістом з правовідносинами позики. Відтак аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Аналогічна позиція викладена у висновках Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1ч.1 ст.111-16 ГПК України, за друге півріччя 2013р. та постановах Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 5016/1355/2012(4/44) та від 02.07.2013р. у справі № 18/1372/12.
Тому, беручи до уваги вищевикладене, та те, що в умовах договору поставки №5-П/13 від 01.04.2013 року не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а також зважаючи на відсутність підстав застосування аналогії закону до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування чужими коштами слід відмовити.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за отриманий товар своєчасно в повній сумі не розрахувався, і вимоги позивача не оспорив, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 50 545 грн. 58 коп. основного боргу, 6266 грн. 79 коп. пені, 1376 грн. 87 коп. 3% річних та 4341 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань. В решті позову відмовити.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1703 грн. 78 коп.
Крім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, згідно додаткової угоди №4 від 19.05.2014 року, укладеної до договору про надання юридичних послуг №5 від 01.02.2013 року.
В обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката, позивач посилається на договір про надання юридичних послуг №5 від 01.02.2013 року та додаткову угоду №4 від 19.05.2014 року до нього, укладеного між позивачем (приватним акціонерним товариством "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка") та приватним підприємством Юридична фірма «Евіденс». Відповідно до умов даного договору співробітник ПП Юридична фірма «Евіденс», який є адвокатом, вчиняє дії правового характеру спрямовані на захист порушених прав позивача: готує позов, представляє інтереси позивача в суді, контролює здійснення виконавчого провадження. Такі додаткові витрати в розмірі 5000 грн. підтверджуються платіжним дорученням №1245 від 21.05.2014 року є судовими витратами відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено з приватним підприємством "Юридична фірма "Евіденс" договір №5 від 01.02.2013 року про надання юридичних послуг.
Також між позивачем та приватним підприємством "Юридична фірма "Евіденс" було укладено додаткову угоду №4 від 19.05.2014 року до договору про надання юридичних послуг №5 від 01.02.2013 року, відповідно до умов якої замовник (позивач) додатково сплачує виконавцю (відповідачу) передплату в розмір 5000,00 грн. без ПДВ в рахунок майбутніх витрат на відрядження, підготовку і належне оформлення документів, необхідних для виконання процесуальних дій.
Згідно платіжного доручення №1245 від 21.05.2014 року позивачем було сплачено приватному підприємству "Юридична фірма "Евіденс" 5000,00 грн. за юридичні послуги згідно додаткової угоди № 4 від 19.05.2014р. до договору № 5 від 01.02.2013р.
Згідно з частиною другою ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої ст. 2 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №733-2012-п адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.
Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права.
Відповідно до ст.44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Тобто, юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина 5 статті 49 ГПК України).
Отже, можливість віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
Конституційний суду України своїм рішенням від 11.07.2013р. у справі № 1-4/2013 , вирішив , що положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати, зокрема, позивача, пов'язані з оплатою ним послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З наданих позивачем документів: договору №5 про надання юридичних послуг, додаткової угоди №4 до договору №5 від 01.02.2013 року про надання юридичних послуг від 19.05.2014 року, наказу №76 від 19.05.2014 року, ордеру від 20.05.2014 року серії КВ №001869, платіжного доручення №1245 від 21.05.2014 року, довідки з ЄДР щодо державної реєстрації ПП «Юридична фірма «Евіденс» , статуту - не вбачається, що ПП «Юридична фірма «Евіденс» має статус адвокатського бюро чи адвокатського об»єднання.
Таким чином належних доказів, які підтверджують, що ПП "Юридична фірма "Евіденс" має статус адвокатського бюро чи адвокатського об"єднання, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивачем суду не було надано.
Доданий до матеріалів справи оригінал ордеру серії КВ №001869 від 20.05.2014 року на надання правової допомоги приватному акціонерному товариству "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", виданий адвокатом ОСОБА_3, не може бути прийнятий судом до уваги, як належний доказ, який підтверджує укладення договору позивачем саме з адвокатом ОСОБА_3 та перерахування йому коштів на суму 5000,00 грн., згідно платіжного доручення №1245 від 21.05.2014 року на суму 5000,00 грн., оскільки згідно даного платіжного доручення вказана сума перерахована приватному підприємству "Юридична фірма "Евіденс", а не адвокату ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 525, 526, 530, 536, 546, 549, 612, 625, 626, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. 4 Закону України „Про судовий збір", ст.ст. 22, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 17500 (п/р НОМЕР_2 в «Полікомбанк» м. Чернігів, МФО 353100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", вул. Е. Потьє, 6, м. Київ, 03680 (р/р 26001000144516 в ПАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ 00382496) 50 545 грн. 58 коп. боргу; 6266 грн. 79 коп. пені; 1376 грн. 87 коп. 3% річних; 4341 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань та 1703 грн. 78 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Повне рішення підписано 20.06.2014 року.
Суддя Л.М.Лавриненко