"20" травня 2014 р. м. Київ К/9991/28016/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси, треті особи: Головне управління Державного казначейства України в Черкаській області, Відділ державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про стягнення коштів, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року, -
У жовтні 2009 року позивач звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси (далі - УПФ), треті особи: Головне управління Державного казначейства України в Черкаській області (далі - ДКУ), Відділ державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про стягнення 5039,87 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сплата нею під час придбання легкових автомобілів спірних коштів суперечить пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР), а тому просила стягнути неправомірно сплачену суму з відповідача.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано і ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги, з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема суд надав пріоритет пункту 7 статті 1 Закону № 400/97-ВР, яким визначено, що платником спірного збору є відчужувач легкового автомобіля (продавець), над пунктом 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок), яким суб'єкт сплати цього ж збору визнається покупець транспортного засобу. При цьому, суд апеляційної інстанції відновив порушене право позивача шляхом стягання неправомірно сплачених коштів з УПФ.
З таким висновком апеляційного суду частково не може погодитись колегія Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач під час придбання у 2007 та 2008 роках легкових автомобілів «Форд Фієста» та «Кіа Сід» перед реєстрацією транспортних засобів у відділі ДАІ сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1747,37 грн. і 3292,50 грн. відповідно. Така сплата передбачена пунктом 12 зазначеного Порядку.
Разом з тим, за правилами частини третьої статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору при відчуженні легкових автомобілів сплачують цей збір на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету, закріплено у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (чинному на час виникнення спірних відносин), пунктами 3, 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в цих органах, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або поданням платника податків, зборів (обов'язкових платежів)
При цьому частиною другою статті 72 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено правило, згідно з яким кошти ПФУ не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до частини першої статті 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.
Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу - ПФУ, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов'язкових платежів.
Отже, без встановлення належного відповідача у справі відновити порушене право позивача у належний спосіб неможливо.
Таким чином, неповне з'ясування судом дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.
Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, справа згідно правил частин 2, 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу також на строк звернення із адміністративним позовом до суду з урахуванням дати сплати спірного збору позивачем та дати подання позову, згідно правил статей 99-100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції спірного періоду.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
С.С. Пасічник