27 травня 2014 року м. Київ К/9991/39521/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Кошіля В.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2011 року по справі №2а-4042/11/2670 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про стягнення надмірно сплаченого податку, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві про стягнення надмірно сплаченого податку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2008 року позивач подав до ДПІ у Подільському районі м. Києва декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2007 року, в якій зазначив суму надмірно сплаченого податку у розмірі 7662,00 грн. Дана сума позивачу повернута не була.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до п. 20.4 ст. 20 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV) особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір та орган Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір.
Згідно п. 20.4.2 ст. 20 вищезазначеного Закону, за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми. Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 20.4.3 ст. 20 цього Закону, повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.
Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 22.11.2010 року №581 було сплачено позивачу суму в розмірі 3552,00 грн., а платіжним дорученням від 20.12.2010 року №664 сплачено суму в розмірі 4110,00 грн., загалом на суму 7662,00 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що відповідачами крім основного боргу за рішенням суду також було сплачено на вимогу позивача штраф у розмірі 100% від суми надміру сплаченого податку.
Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на юридичні послуги, колегія суддів погоджує висновок судів, що така вимога є необґрунтованою, оскільки позивачем не було надано жодних належних доказів про оплату таких послуг, а лише акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 24.12.2010 року в якому зазначено лише вартість таких послуг за укладеним договором від 11.06.2010 року про правову допомогу.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з рішеннями судів щодо відмови у стягненні моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних обґрунтувань та доказів спричинення йому моральної шкоди відповідачами, а лише вказав її розмір.
В частині вимог щодо стягнення 3% річних та індексу інфляції згідно Цивільного кодексу України колегія суддів погоджується з висновками судів, що така вимога є необґрунтованою, оскільки відповідно до п. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України визначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2011 року по справі №2а-4042/11/2670 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКошіль В.В.
підписРибченко А.О.