"27" травня 2014 р. м. Київ К/9991/75441/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2010 року,-
У травні 2009 року позивач звернулася із зазначеним позовом посилаючись на те, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак право на перерахунок пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV (далі Закон №2195-ІV).
Посилаючись на те, що вимоги Закону №2195-ІV не виконані, а її звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просила зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії з 1 січня 2008 року та на майбутнє, а також виплатити заборгованість, яка утворилася з цього періоду.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2009 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу підвищення до пенсії в порядку статті 6 Закону №2195-ІV, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22 травня по 31 грудня 2008 року і 1 січня по 31 грудня 2009 року, в решті позову відмовлено.
Оскаржуваним рішенням апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та закрито провадження у справі.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позов.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі апеляційний суд виходив з того, що є рішення суду, що набрало законної сили між цими сторонами, із зазначеного спору.
Проте до такого висновку суд дійшов без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто, за змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи
наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи
заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої
дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є протиправність дій відповідача і перерахунок пенсії за період з 1 січня 2008 року відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV та стягнення заборгованості по ній.
Зазначений спір виник у зв'язку із відмовою відповідача здійснити такий перерахунок пенсії - а.с.10-11.
Досліджуючи питання правомірності відмови у перерахунку позивачу пенсії в спірний період апеляційний суд не з'ясував характер таких дій суб'єкта владних повноважень та відповідність їх вимогам закону зокрема, статті 6 Закону №2195-ІV.
З відповіді пенсійного органу №215/К04 від 30 квітня 2009 року не вбачається, що пенсія позивача у спірний період відповідає розміру, визначеному статтею 6 Закону №2195-ІV.
При цьому апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що спір між цими сторонами, з цього предмету і спірного періоду уже вирішений судом.
В матеріалах справи відсутнє відповідне судове рішення.
Що ж до посилання на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 6 грудня 2007 року та ухвалу цього суду від 14 квітня 2009 року то цими судовими рішеннями не вирішувався спір про перерахунок пенсії за період з 1 січня 2008 року.
За цих обставин підлягає дослідженню відповідність пенсії позивача вимогам статті 6 Закону №2195-ІV починаючи з 1 січня 2008 року, а відповідно і правомірність дій відповідача.
Апеляційному суду слід також звернути увагу і на ту обставину, що позивач просила також виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилася з 1 січня 2008 року і така вимога залишена без дослідження.
Неповне з'ясування апеляційним судом дійсних обставин? справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.
Тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.
За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало