"20" травня 2014 р. м. Київ К/9991/87847/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Контрольно-ревізійного управління в Луганській області до Державного підприємства "Український державний проектний інститут споруд захищеного ґрунту "Діпропромтеплиця" про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Контрольно-ревізійного управління в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2011 року, -
У травні 2011 року Контрольно-ревізійне управління в Луганській області (далі КРУ) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Український державний проектний інститут споруд захищеного ґрунту "Діпропромтеплиця" (далі Підприємство), у якому просило зобов'язати останнє виконати вимогу про усунення порушень, виявлених в результаті ревізії від 20 січня 2011 року № 12-05-14-14/449 (далі спірна вимога). В обґрунтування позову зазначало, що під час здійснення позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності Підприємства було виявлено низку порушень, які КРУ запропонувало усунути до 10 лютого 2011 року. Проте відповідач спірну вимогу не виконав, чим завдав державі фінансових збитків на суму 44,66 тис. грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача виконати пукти 1 і 5 вимоги КРУ від 20 січня 2011 року № 12-05-14-14/449, виявлених в результаті ревізії та усунути встановлені порушення щодо нарахованих та виплачених працівникам Підприємства індексації з одночасним її збільшенням, що призвело до незаконного нарахування та оплати грошових доходів на загальну суму 1,16 тис. грн. та обов'язкових платежів до фондів на суму 0,43 тис. грн. В решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності Підприємства від 24 листопада 2010 року КРУ виявило низку порушень за період з 1 жовтня 2008 року по 30 вересня 2010 року, внаслідок чого складено відповідний акт від 27 листопада 2010 року. На підставі даного акту КРУ направило Підприємству вимогу про усунення порушень від 20 січня 2011 року № 12-05-14-14/449, що є предметом оскарження за певними пунктами.
Так, спір сторін за своєю суттю зводиться до зобов'язання позивача усунути наступні порушення ведення відповідачем фінансово-господарської діяльності. Зокрема пункти 2 спірної вимоги (складаються з двох вимог) містять зобов'язання усунути порушення статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ та пунктів 3.1.-3.2 договору оренди від 31 серпня 2009 року, оскільки у спірний період КРУ виявило факт заниження Підприємством орендної плати ТОВ «Тенері» на загальну суму 13, 31 тис. грн., внаслідок чого державний бюджет недоотримав 3,99 тис. грн. Також, пунктом 2 спірної вимоги зобов'язано Підприємство усунути порушення правил Постанови Кабінету Міністрів України «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів» від 29 листопада 2006 року № 1673, і пункт 1.9. статті 75 Господарського кодексу України у частині виконання фінансових планів державних підприємств і здійснення витрат за окремими направленнями. При цьому, КРУ посилається на порушення Підприємством правил здійснення витрат на інформаційно-консультаційні послуги, які не були передбачені фінансовим планом на 2010 рік, чим завдано збитків на суму 7,59 тис. грн.
Окрім того, ревізією правильності списання паливно-мастильних матеріалів виявлено, що Підприємством протягом січня-березня 2009 року порушено вимоги норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених Міністерством транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43, та зайво списано паливно-мастильні матеріали на суму 0,7 тис. грн. (пункт 3 спірної вимоги).
Також пунктом 4 спірної вимоги зобов'язано відповідача усунути порушення щодо правильності нарахування і виплати надбавок і доплат колишньому директору Підприємства ОСОБА_4, якому у спірний період відповідачем зайво сплачено надбавку за інтенсивність праці і особливий характер роботи в сумі 15,70 тис. грн., що суперечить пункту 6.3. розділу 2 трудового договору (контракту), вимогам Постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємств, що є у державній власності» від 19 березня 1993 року № 203 та положенням Статуту Підприємства. Внаслідок чого завдано збитки на зазначену суму та зайво сплачено суми обов'язкових внесків до фонду у розмірі 5,78 тис. грн.
Інші пункти спірної вимоги (1 та 5), щодо яких позовні вимоги судами попередніх інстанцій задоволені, сторонами у касаційному порядку не оскаржуються.
Задовольняючи частково позов та відмовляючи у задоволенні позовних вимог що стосуються наведених вище пунктів 2-4 спірної вимоги, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідачем не порушено у ревізуємий період жодних вимог Закону, трудового договору та положень Статуту Підприємства.
Так, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 316 «Про деякі питання оплати оренди державного майна» встановивши, що порушень в частині правильності визначення розміру орендної плати при виконанні умов договору від 31 серпня 2009 року (б/н), укладеного між відповідачем і ТОВ «Тенері», не було. Тому пункт 2 спірної вимоги КРУ є безпідставним.
Також, суди дійшли обґрунтованого висновку, що використані Підприємством інформаційно-консультаційні послуги у спірний період, хоч і не були передбачені фінансовим планом на відповідний рік, проте були вимушеною дією, так як відповідач не мав можливості здійснювати належним чином бухгалтерську, фінансову та аудиторську звітність. При цьому, суди встановили, що у ревізуємий період Підприємство розірвало трудові відносини із компетентними у зазначеній галузі працівниками, тому було вимушено звернутися до сторонній контрагентів за бухгалтерськими, консультаційними тощо послугами. Таким чином жодних порушень норм Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів відповідач не вчинив, а тому в цій частині спірна вимога є також безпідставною.
У частині зайво списаних Підприємством паливно-мастильних матеріалів у спірний період, суди дійшли правильного висновку, що норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених Міністерством транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43, не порушені, оскільки експлуатація транспортних засобів і використання паливно-мастильних матеріалів згідно цих норм залежить від низки факторів (погодних умов, пори року, місцевості використання цих засобів, термін використання тощо). Тому нормований коефіцієнт цих витратних матеріалів може бути підвищений, що виключає порушення спірної вимоги, зазначене у пункті 3.
Крім цього, суди дійшли підставного висновку й у частині того, що пункт 4 спірної вимоги, є необґрунтованим, оскільки виплата надбавки у спірний період в розмірі 50% посадового окладу колишньому директору Підприємства повністю узгоджується з вимогами Кодексу законів про працю України, статтями 20, 29 Закону України «Про оплату праці», положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» та контракту. Також відсутність порушення чинного трудового законодавства підтверджується проведеною перевіркою додержання вимог законодавства про працю, яка включає в тому числі перевірку оплати праці, про що свідчить відповідний акт Територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 8 лютого 2011 року. Отже підстав для задоволення цієї частини позовних вимог у судів також не було.
Таким чином, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення наведеного вище законодавства, їх рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Луганській області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
С.С. Пасічник