20 травня 2014 року м. Київ К/9991/16401/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Лосєва А.М.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року по справі № 2-а-16258/10/2070 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень № 0052541710/0 від 23.09.2010 року, №0052541710/1 від 26.10.2010 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Ленінському районі міста Харкова прийняті спірні податкові повідомлення - рішення про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 543294,97 грн. (основний платіж - 433316,16 грн.; штраф - 109978,31 грн.) за наслідками виявлення порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР).
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.
Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Матеріали справи містять довідку податкового органу, з якої вбачається, що податковим органом прийняті податкові декларації за квітень, червень, липень 2010 року, подані контрагентом позивача.
Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року по справі №2-а-16258/10/2070 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписЛосєв А.М.
підписРибченко А.О.