11 червня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/1486/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Ясиновського І.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Петренко О.В.
представників позивача - Мякушка В.О., Шиліної Н.В.,
представника відповідача - Гуски Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного центру зайнятості до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування припису, -
17 квітня 2014 року Полтавський обласний центр зайнятості звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування припису від 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83-73.
В обґрунтування своїх вимог позивач зауважував, що висновки відповідача про порушення вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України в частині не надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей є помилковим та таким, що суперечить фактичним обставинам. У зв'язку з чим спірний припис вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуваний припис вважає законним та обґрунтованим. В своїх запереченнях зауважував на встановлення порушення позивачем вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України, чим було порушено право працівника, що має дитину на додаткову відпустку.
Ухвалою суду від 28 травня 2014 року залучено до участі у справі за адміністративним позовом Полтавського обласного центру зайнятості до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування припису в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, хоча повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У період з 02 по 07 квітня 2014 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Полтавській області на виконання доручення Держпраці України щодо розгляду звернення гр. ОСОБА_4 проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування в Полтавському обласному центрі зайнятості, за результатами якої складено акт 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83 (а.с. 8-14). Також, 07 квітня 2014 року видано припис № 16-01-11/83-73, яким зафіксовано порушення вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України в частині не надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У зв'язку з зазначеним приписано у подальшому дотримуватись вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України в частині надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та виконати вимоги ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. 83 КЗпП України стосовно виплати звільненому працівнику грошової компенсації за всі дні невикористаної ними додаткової відпустки, як працівнику, який має дитину (а.с. 15-16).
Не погодившись з вказаним приписом, позивач оскаржив його до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині визнання дій Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області протиправними, суд виходив з наступного.
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень встановлена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року №390, який прийнятий для встановлення процедури проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV, та №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року №1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №386/2011, Положенням про територіальну державну інспекцію з питань праці у Полтавській області, затвердженого наказом Державної інспекції України з питань праці від 15 листопада 2011 року №11.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
Згідно пункту 3 цього Порядку, інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, що передбачено частиною шостою статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-V та пунктом 7 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів.
Відповідно до частини сьомої статті 7 зазначеного Закону та пункту 7 Порядку, на підставі акту, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складається припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис є обов'язковим для виконання у визначені у ньому строки шляхом усунення порушень вимог законодавства. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Порядок та підстави проведення перевірки позивачем не оскаржуються.
Варто зауважити, що позивачем не було конкретизовано які саме дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області вважає такими, що порушують його права та інтереси.
Суд наголошує, що у даній справі юридичне значення для позивача має прийнятий припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області, а не дії відповідача по її винесенню. Відтак, і належним способом захисту порушеного права можливе оскарження до суду цього припису.
З огляду на вищевказане та виходячи з того, що дії відповідача є структурно невід'ємною складовою частиною процедури винесення правового акту індивідуальної дії у вигляді припису, то такі дії самі по собі ніяк не впливають на наявні у позивача права, не створюють для нього додаткових обов'язків, не визначають правову поведінку позивача, а тому не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку порушенню, встановленому приписом від 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83-73, суд виходив з наступного.
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, а також регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 19 вказаного Закону жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 182-1 КЗпП України, відповідно до якої додатково встановлено, що зазначена відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визнано, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.
Статті 157-158 Сімейного кодексу України визначають, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Так, відповідно до матеріалів справи до заяви щодо надання додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, гр. ОСОБА_4 додала наступні документи: рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 липня 2011 року щодо розірвання шлюбу, зареєстрованого між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5, яке вступило в законну силу 08 серпня 2011 року; свідоцтво про народження дитини ОСОБА_6 від 06 травня 2005 року серія НОМЕР_1; акт будинкового комітету від 22 січня 2012 року, відповідно до якого встановлено факт виховання гр. ОСОБА_4 з серпня 2011 року сина самостійно; довідку від 31 січня 2012 року № 134, видану адміністрацією школи про те, що батько ОСОБА_5 не бере участь у вихованні сина, не цікавиться його шкільним життям, не відвідує батьківські збори; довідку служби у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради від 01 лютого 2012 року № 68/01-19, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_4 самостійно виховує сина; довідку Лубенського КЖЕУ від 23 листопада 2011 року видана гр. ОСОБА_4 в тім, що вона проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, кв. 87, в складі сім'ї зареєстрований - ОСОБА_6 (син) (а.с. 22-27).
На виконання доручення Прем'єр-міністра України було дано роз'яснення стосовно неузгодженості деяких норм трудового законодавства листом Міністерства праці та соціальної політики України від 26 липня 2010 року №2650/0/10-10/13, яким встановлено наступне.
Оскільки пункт 5 частин тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки" визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька, факт змісту (аліментів) для надання відпустки значення не має.
Відтак, право на додаткову відпустку мають наступні одинокі матері: жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, що виховує дитину без батька (у тому числі і розлучена жінка, що виховує дитину без батька).
Якщо жінка дійсно є самотньою матір'ю, тобто не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблена в установленому порядку за її вказівкою, або вдовою, то вона має право на вищезгадану відпустку.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Тому для підтвердження права на вказану відпустку в даному випадку працедавцеві має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Зокрема, такими документами, наприклад, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією або будь-якою іншою комісією, створеною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому із слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка з школи про те, що батько не бере участь у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участь у батьківських зборах) і т. п.
Аналізуючи документи, надані гр. ОСОБА_4, суд виходив з наступного.
Надаючи оцінку акту будинкового комітету від 22 січня 2012 року, в якому засвідчено головою будинкового комітету та сусідами факт виховання гр. ОСОБА_4 з серпня 2011 року сина самостійно, варто наголосити таке. Будинковий комітет не є компетентним органом, який має право з'ясовувати, а тим більше посвідчувати факт участі батьків у вихованні дитини. А інформація про те, що дитина проживає за однією адресою з матір'ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.
Не можуть вважатись достатньо достовірними і відомості про відсутність участі батька у вихованні дитини, які містяться в наданих навчальними закладами довідках, оскільки дитина не перебувала під наглядом вчителів безперервно. Інформації про те чи спілкувався батько з дитиною в позашкільний час, у святкові та вихідні дні, а також під час канікул довідка із школи не містить. Також довідка не містить інформації, чи повідомлявся батько про дату батьківських зборів, оскільки він проживає за іншою адресою.
Щодо довідки служби у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 01.02.2012 року № 68/01-19, наданої ОСОБА_4, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 затверджено типове положення про комісію з питань захисту прав дитини.
Комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема участь одного з батьків у вихованні дитини. Відповідно до п.9 типового положення комісія у межах своєї компетенції приймає рішення, організовує їх виконання.
Таким чином, компетентним органом, який може вирішувати дане питання є колегіальний орган - комісія з питань захисту прав дитини, який приймає відповідне рішення. Такого рішення комісії з питань захисту дитини ОСОБА_4 не надала.
Також, третьою особою не надавались рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, а також про ухиляння батька від їх сплати тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку про непідтвердженість факту наявності підстав для надання третій особі додаткової відпустки як одинокій матері.
Інших доказів на підтвердження правомірності встановлених порушень відповідачем до суду надано не було.
Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомірності винесення ним спірного припису.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині скасування припису від 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83-73.
Зважаючи на те, що припис є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати припис від 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83-73.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Полтавського обласного центру зайнятості до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування припису.
Відповідно до положень частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Як свідчать матеріали позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо скасування припису, що є вимогою немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 1) пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позовних заяв немайнового характеру становить 0,03 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 73,08 грн.
Пунктом 20 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору звільняються органи праці та соціального захисту населення - за подання позовів щодо призначення і виплати всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що органи праці та соціального захисту населення звільняються від сплати судового збору у випадку, якщо вони є позивачами у справах щодо призначення і виплати всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством.
Оскільки предметом даного спору є не призначення і виплата всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством, а визнання протиправним та скасування припису, направленого на позивача як на суб'єкта господарювання, то судовий збір за результатами розгляду даної справи підлягає поверненню у вказаному вище розмірі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Полтавського обласного центру зайнятості до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування припису задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області від 07 квітня 2014 року № 16-01-11/83-73.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491234, місцезнаходження: вул. Сінна, 45, м. Полтава, 36039) до Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом Полтавського обласного центру зайнятості, Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судовий збір у розмірі 73,08 грн (сімдесят три гривні 08 коп.).
Стягнути з Державного бюджету України в особі Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області на користь Полтавського обласного центру зайнятості витрати зі сплати судового збору у розмірі 36,54 грн.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови виготовлено 16 червня 2014 року.
Суддя І.Г. Ясиновський