Справа № 755/13857/14-а
Провадження № 2-а/755/360/14
"12" червня 2014 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши в порядку скороченого провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
Позивачка 22.05.2014 року звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, колишнім малолітнім в'язнем місця примусового утримання; та позивачка просить зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статус жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Позивачка мотивує заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка народилась на окупованій території м. Гдиня Польщі в місці примусового утримання. Мати позивачки, ОСОБА_3 (по іншим документам - ОСОБА_3), була вивезена у 1942 році під час окупації німцями території України на примусові роботи до Німеччини. У зв'язку з тим, що вона була за національністю єврейка, задля уникнення переслідувань та врятування від смерті, вона при відправленні вказала своє прізвище ім'я, по-батькові - ОСОБА_3, національністю вказала - українка. Зазначені факти були встановлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.1997 року та Довідкою виконкому Павлівської сільської Ради народних депутатів Жашківського району Черкаської області № 49 від 23.05.1990 року. За даними Повної виписки з Акту народження Республіки Польща убачається, що 26.02.1943 року Відділом Цивільного Стану в м. Гнідині було зроблено запис № 407/1943, який свідчить про те, щ ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 23 год. 45 хв. у ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які проживали в Ельблонзі, народилась дівчинка, ОСОБА_1, даний факт народження було заявлено Керівником табору для робітників примусового утримання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.04.2014 року встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1, про яку йдеться у вищевказаній Повній виписці з Акту народження Республіки Польща від 23.04.2001 року, є одна і та сама особа. 15.08.20012 року позивачці було видано посвідчення учасника бойових дій, 16.12.2013 року позивачці встановлено інвалідність за загальним захворюванням та видано відповідне посвідчення. На звернення позивачки Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації Листом від 20.03.2014 року про встановлення позивачці статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань було відмовлено, що є підставою звернення позивачки з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.05.2014 року вирішено питання про розгляд справи в скороченому провадженні.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є: колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав.
До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України.
Жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України. (ст. 5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»)
Відповідно до п. 2 Порядку виготовлення та видачі посвідчень жертвам нацистських переслідувань, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1467, посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів: довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав; довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург); довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста; довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій.
Відповідно до положення п. 2 ст. 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг: колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, - відповідно до статті 6-2 цього Закону.
Фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Гдиня, Республіки Польща, батько - ОСОБА_6 за національністю українець, мати - ОСОБА_3, за національністю єврейка, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Виконкомом Павлівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 04.12.2007 року, актовий запис № 19. (а.с. 7, 10)
За даними Довідки Відділу реєстрації актів громадянського стану Залізничного району м. Києва № 73 від 26.11.1998 року, 17 березня 1962 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Залізничного району м. Києва зареєстровано одруження громадянина ОСОБА_10 та ОСОБА_1, актовий запис № 124. (а.с. 6)
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наведеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Отже, за змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.1997 року встановлено факт народження ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гдиня, в Польщі на окупованій німцями території. (а.с. 8-9)
За даними Повної Виписки з Акту про народження, виданої Відділом Цивільного Стану в м. Гдині від 23.04.2001 року, Воєводством поморським Відділу Цивільного Стану в м. Гдині № 407/1943 посвідчено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, о 23 годині 45 хвилин, в м. Гдиня, Республіки Польща, батько дитини - ОСОБА_6, мати - ОСОБА_3. Особою, якою заявлено про факт народження, вказано керівника табору для робітників примусового утримання в м. Гдиня Грабовек. (а.с. 12, 13-14, 22)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.04.2014 року встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1, про яку йдеться у Повній Виписці з Акту про народження Республіки Польща від 23.04.2001 року, є одна й та сама особа. (а.с. 15-17)
15.08.2002 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій. (а.с. 18)
За даними Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії АВ № 0072638 від 16.12.2013 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, є інвалідом другої групи, загальне захворювання, довічно. (а.с. 19)
Листом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.032014 року, ОСОБА_1 повідомлено, що Департаментом соціальної політики листом від 03.03.2014 року повідомлено, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики від 21.03.2008 року, діти, які народилися в місцях примусового утримання їх батьків мають право на пільги, передбачені ст. 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», а діти, які народилися в місцях відбування батьками примусових робіт, може бути встановлено статус згідно із ст. 6-3 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань». Отже встановлення статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» дітям, народженим в місцях примусового тримання їх батьків чи місцях відбування батьками примусових робіт, не передбачено, тому підстав для позитивного вирішення цього питання, нажаль, немає. (а.с. 20)
Відповідно до статті 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» наведено перелік пільг, що надаються колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.
Судом встановлено, що предметом спору є дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у визнанні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, колишнім малолітнім в'язнем місць примусового утримання на окупованій нацистами території м. Гдиня, Республіки Польщі, та дії відповідача щодо відмови у встановленні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до статті 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Дослідивши надані суду письмові докази, приймаючи до уваги письмові заперечення сторони відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачки та про безпідставність відмови відповідача у встановленні позивачці статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», оскільки судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року на окупованій нацистами території в м. Гдиня, Республіки Польща в місці примусового утримання, куди було вивезено на примусові роботи матір позивачки ОСОБА_3 під час окупації території України у 1942 році, що свідчить про факт належності позивачки до осіб колишніх малолітніх в'язнів місця примусового утримання, тому, ураховуючи визнання позивачки інвалідом другої групи від загального захворювання, остання має право на встановлення їй статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до положень ст. 6 та ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Органи праці та соціального захисту населення є уповноваженими державою органами, зокрема, щодо видачі особам, які належать до жертв нацистських переслідувань, за місцем їх реєстрації відповідних листів талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків), затверджені для ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 року № 1467 «Про затвердження Порядку виготовлення а видачі посвідчень, листів талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань»).
Таким чином, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивачки відповідними належними доказами та неправомірність відмови відповідача в задоволенні заяви позивачки.
Керуючись ст.ст. 4, 6, 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», ст.ст. 9, 11, 69-71, 72, 86, 94, 99, 1832, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, колишнім малолітнім в'язнем місця примусового утримання.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статус жертви нацистських переслідувань відповідно до ст. 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.