Справа № 2604/11459/12
Ухвала
"12" травня 2014 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючої судді Бірси О.В.
при секретарі Куса Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві заяву головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Макаренка С.В. про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року, встановлення способу та порядку його виконання у цивільній справі "Банк Національний кредит"до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов'язання зняти з реєстраційного обліку, -
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року позов Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов'язання зняти з реєстраційного обліку задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності від 02 листопада 2005 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 11 квітня 2008 року № 653-С, зареєстрованого Київський міський бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 12 травня 2008 року у реєстрову книгу № 187-235 за р.№ 101/33522а, у рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи ОСОБА_4 за кредитним договором №3ф/2007/02-98/2-1 від 22 лютого 2007 року перед Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит"в розмірі 744000 (сімсот сорок чотири тисячі) гривень, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку". Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3219 гривень та витрати повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів у розмірі 420 гривень, а всього 3639 (три тисячі шістсот тридцять дев'ять) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України від 17.04.2013 року у справі №6-4734 ск 13, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13.12.2012 року, у справі за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, в частині звернення стягнення залишено без змін, в частині виселення передано на новий судовий розгляд.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2013 року в позові Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до ОСОБА_3 про виселення відмовлено.
01.02.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2604/11459/2012 про звернення стягнення на предмет іпотеки: двохкімнатну квартиру, житловою площею 27,4 кв.м., загальною площею 45,80 кв.м., яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення від 16.04.2008 року серії САВ №876451 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 11.04.2008 року №653-С, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстровій книзі №д. 187 -235 від 12.05.2008 року за реєстровим №101/33522а, у рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи ОСОБА_4 за Кредитним договором №3ф/2007/02-98/2-1 від 22.02.2007 року перед Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, Тургенєвська, 52/58; р/р 290959131 у ПАТ "Банк Національний кредит", МФО 320702, код ЄДРПОУ 20057663) в розмірі 744 000 (сімсот сорок чотири тисячі) гривень 00 коп.
У зв'язку з чим, на примусовому виконанні ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження №39608095 по виконанню виконавчого листа №2604/11459/2012 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Банк Національний кредит».
13.03.2014 року виконавче провадження зупинено, в зв'язку з тим, що державний виконавець Макаренко С.В. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року та встановлення способу та порядку його виконання згідно ст.221 ЦПК України. Підставою для звернення став лист представника ОСОБА_3 до якого додано прибуткові касові ордери від 2008 року про внесення сум ОСОБА_3 на рахунок ПАТ «Банк Національний кредит». Як заявляє представник ОСОБА_3, зазначені суми внесено в рахунок погашення заборгованості, яка стягується на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року.
З письмових заперечень представника ПАТ «Банк Національний Кредит» слідує, що останній заперечує проти роз'яснення судового рішення, оскільки вважає, що воно є зрозумілим, оскільки державний виконавець констатує у заяві факт часткового виконання боржником ще в 2008 році рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року, що є недопустимим для державного виконавця, тобто фактично, на власний розсуд прийнято рішення про те, що останнє не підлягає виконанню. Додатково зазначивши, що ОСОБА_3 звернулась до ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві із заявою про зупинення виконавчого провадження умисно для затягування виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року, оскільки саме 13.03.2014 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва, яка не підлягає оскарженню, залишено в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2014 року про примусове проникнення до приміщення - квартири ОСОБА_3 з метою опису майна.
У судове засідання особи, які брали участь у справі та державний виконавець не з'явилися, однак суд виходячи з положень ч. 3 ст. 221 ЦПК України, вважає за можливе розглянути заяву заявника у їх відсутність.
Як убачається з заяви заявника, необхідність у роз'ясненні рішення суду на стадії його виконання виникла у зв'язку з тим, що воно фактично виконано боржником.
Згідно ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 221 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження" регламентовано, що у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.
Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, рішення суду складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався, а також резолютивної частини, в якій повинно бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Тобто, зі змісту ст. 221 ЦПК України випливає, що за роз'ясненням рішення суду можуть звертатися особи, які брали участь у справі, або державний виконавець у випадку, коли рішення є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. В заяві про роз'яснення рішення зазначається, що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", роз'яснення рішення, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз»яснення мотивів ухваленого рішення, суд відмовляє в роз»ясненні рішення.
Заявник у заяві просить суд в якості доказів належного виконання з боку боржника зобов'язань перед стягувачем врахувати прибуткові касові ордери про сплату коштів, тобто фактично порушує питання про зміну рішення, що прямо суперечить положенням ст. 221 ЦПК України.
При цьому, суд вважає, що резолютивна частина рішення є проста, доступна, зрозуміла, така що не припускає іншого тлумачення, в мотивувальній частині рішення суду чітко вказано, чому суд прийшов до висновку щодо часткового задоволення позову.
Крім того, суд звертає увагу на той факт, що виходячи з положень ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно положень п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Тобто, ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження" взагалі не передбачено право суду, вирішувати на стадії виконавчого провадження питання його закінчення з будь-яких підстав регламентованих статтею 49 даного Закону, оскільки вирішення останнього безпосередньо віднесено до компетенції державного виконавця, враховуючи, що останній прийшовши до висновку про фактичне виконання рішення, у відповідності до положень п. 8 ч. 1 ст. 49 вказаного Закону, має можливість постановити постанову про закінчення виконавчого проводження.
За таких обставин, суд, не встановивши підстав регламентованих ч. 1 ст. 221 ЦПК України, для роз'яснення рішення, вважає за необхідне у задоволені заяви відмовити.
В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, а тому питання способу та порядку виконання рішення на стадії виконавчого провадження має бути вирішено державним виконавцем у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" та у межах своїх повноважень, а не судом у межах ст. 221 ЦПК України, як про те зазначає заявник.
Крім того, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, ухвала про роз'яснення рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду, враховуючи, що у Рішенні КС України від 08.07.2010 р. N 18-рп/2010 у справі N 1-43/2010 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України розтлумачив, що це положення необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції як про роз'яснення рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 215, 221, 293 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", Законом України "Про виконавче провадження", Рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2010 р. N 18-рп/2010 у справі N 1-43/2010, Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі № 1-7/2013, Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд, -
В задоволенні заяви головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Макаренка С.В. про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2012 року, встановлення способу та порядку його виконання у цивільній справі "Банк Національний кредит"до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов'язання зняти з реєстраційного обліку відмовити.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.В. Бірса