Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/2388/14 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
17 червня 2014 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів: Мануйлова Ю.С.
Панкеєва О.В.
при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Оліяжиркомбінат», треті особи: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Запоріжжі, Запорізька обласна рада професійних спілок про визнання нещасним випадку, що стався з ОСОБА_3 29.10.2009 року на ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», страховим; визнання недійсним акту за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_3; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат» скласти акт форми Н-1 відносно нещасного випадку, що стався із ОСОБА_3 29.10.2009 року на Публічному акціонерному товаристві «Запорізький оліяжиркомбінат»; визнання зазначеного нещасного випадку, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків; поновлення на роботі на посаді прийомоздавача харчової продукції Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат» та переведення на працю відповідно медичних рекомендацій; стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ,-
25.09.2012 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат» про визнання нещасним випадку, що стався з нею 29.10.2009 року на ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» страховим та визнання недійсним акту за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, що стався; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат» скласти акт форми Н-1 відносно нещасного випадку, що стався 29.10.2009 року на Публічному акціонерному товаристві «Запорізький оліяжиркомбінат»; визнання зазначеного нещасного випадку, пов'язаним з виконанням трудових обов"язків; поновлення на посаді прийомоздавача харчової продукції Публічного акціонерного товариства «Запорізький оліяжиркомбінат» та переведення на працю відповідно медичних рекомендацій; стягненню середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу: стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. Свої вимоги обґрунтувала тим, що приблизно 8 років працювала прийомоздавачем харчової продукції маргаринового цеху у ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат». В її обов'язки входило розводити різні емульгатори для виробництва маргарину. У 200 літрових металевих бочках перебував лецитин (густа речовина), який вона набирала кружкою об'ємом 1 л. та відром, відносила до ємкостей. її зріст, приблизно 1 м.55 см., а висота металевої бочки приблизно 1м. Таким чином, коли вона перехилялася, для того, щоб дістати лецитин, то контактувала з бочкою в області нижче грудей, іноді вказані бочки були пластмасові або з краном, але це було дуже рідко. Для виготовлення однієї порції їй необхідно було набрати зазначеним способом приблизно 60 кг лецитину. Всього за зміну виготовляли не менше двох порцій, тобто. їй необхідно було набрати та перенести не менше 120 кг лецитину. Лецитин вона переносила у відрі ємкістю 10-12 літрів. 29.10.2009 року, приблизно о 6 годині ранку, під час виконання своїх обов'язків у нічну зміну, вона отримала травму, а саме: знімаючи відро з лецитином з бочки, почула клацання в грудній клітці та сильний біль, їй стало зле. вона звернулась за допомогою до медпункту. Медична сестра ОСОБА_4 дала їй настойку валеріани, після чого вона поїхала додому. Наступного дня їй стало гірше, вона взагалі не змогла встати з ліжка. 30.10.2009 року звернулась у міську лікарню №8 за допомогою. 02.11.2009 року чоловік відвіз її до лікарні. Приблизно протягом 4 місяців вона перебувала на стаціонарному лікування, а по червень 2010 року знаходилась на лікарняному.
Враховуючи, що під час лікування покращення її здоров'я не сталося, її направили до м.Києва, де встановили діагноз : «Посттравматичний відрив мечевидного відростка. Перелам хрящових відростків УІІ-УШ р-р в області реберної дуги зліва». У березні 2010 року вона перенесла операцію у 5-ій міській лікарні м.Запоріжжя.
02.04.201 року звернулась до адміністрації ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» із заявою про розслідування нещасного випадку, який мав місце 29.10.2009 року. Вказаним товариством було проведено розслідування нещасного випадку та лише 26.11.2010 року складено акт форми Н-5, тобто, що нещасний випадок з позивачкою, не пов'язаний з виробничою діяльністю.
Вважала, що складання зазначеного акту відбулося з грубим порушенням, тому що, на її думку, захворювання є наслідком виконання нею професійних обов'язків і необхідно скласти акт форми Н-1 (про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом), оскільки її вимоги підтверджуються медичними документами міської лікарні №8 м.Запоріжжя та міської лікарні екстреної та швидкої допомоги м.Запоріжжя, її на комісію не викликати, лише відібрали пояснення від окремих працівників ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат». але про факти іншого дня (28.10.2009 року). Неповідомлення її про дату засідання комісії позбавило її права надати належні докази. Крім того, вважала, що подію, яка мала місце 29.10.2009 року бачили співробітники ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», медична сестра, вона по телефону наступного дня безпосередньо повідомляла начальника цеху, тобто, таким чином керівник був повідомлений про нещасний випадок на виробництві.
Під час виконання своїх обов'язків керівництво підприємства не створило належних умов праці, порушувались заходи безпеки, що і призвело до такої травми.
На підставі викладеного. просила суд визнати нещасний випадок страховим. визнати недійсним акт за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, що стався; зобов'язати ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» скласти акт форми Н-1 відносно нещасного випадку; визнати нещасний випадок, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. 24.02.2011 року наказом № 102 к була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи). Не згодна зі звільненням, оскільки їй 12.12.2011 року була встановлена третя група інвалідності (загальне захворювання) і за рекомендацією медико-соціальних комісій були визначені види робіт, які може виконувати особа, визнана інвалідом. Пропозиції щодо переведення на іншу посаду до неї не надходили. Вважала, що звільнення з роботи було проведено з порушенням законодавства, просила поновити її на роботі та перевести на іншу посаду, враховуючи медичні рекомендації.
Також просила стягнути з ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Також зазначила, що має неповнолітню дитину, яка потребує догляду та уваги, але у зв'язку із станом здоров'я, постійними лікарняними, знаходженням на стаціонарному лікуванні не мала можливості виконувати обов'язок з утримання та догляду за дитиною. Внаслідок отриманої травми вимушена була перенести дві операції та рентгенотерапію, що негативно вплинуло на її загальний стан здоров'я. Незаконні дії відповідача - складання акту Н-5, звільнення з роботи призвели до моральних страждань, втрати душевного спокою. Вона постійно перебувала в роздратованому стані, тому вважала, що їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила в 200 000 грн., просила суд стягнути її з відповідача.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник за дорученням - ОСОБА_5 позов підтримали повністю з підстав, викладених у ньому, просили суд його задовольнити. Вважали, що судом допитані свідки, проведено експертизу і в справі є достатньо доказів для задоволення позовних вимог. Крім того, додатково пояснили, що звертались до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління державної служби гірничного нагляду та промислової безпеки України у Запорізькій області про визнання нечинним припису №1/11 від 26.11.2010 року, під час розгляду якого була встановлено незаконність зазначеного припису, але вказаний позов залишено без розгляду.
Представник відповідача за дорученням Ніквас В.В. в судовому засіданні позов не визнав повністю. Свої заперечення обґрунтував тим, що 20.07.2011 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя винесено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», перейменованого в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», третя особа : Відділ виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі, про зобов'язання відповідача скласти акт про нещасний випадок на виробництві було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області зазначене рішення залишено без змін. Обставини, встановлені рішенням, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Крім того, просив суд застосувати наслідки пропуску строку для звернення з позовними вимогами, зазначеними у позовній заяві під №№ 5.6,7. тобто, поновлення позивачки на посаді прийомоздавача харчової продукції ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» та переведення на працю відповідно медичних рекомендацій, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди та на цій підставі відмовити у зазначених вимогах. Крім того, наявні в матеріалах справи: акт перевірки, відповідь прокурати свідчать, що при перевірці заяв позивача порушень трудового законодавства щодо звільнення ОСОБА_3 не встановлено. При цьому, позивачка своєчасно отримала трудову книжку та розрахунок при звільненні, про що вона не заперечувала, але у встановлений законом строк - один місяць, не звернулась до суду за захистом порушеного права і не надала докази поважності причини пропуску строку звернення до суду. Також вважав, що позивачкою не надано доказів на підтвердження вимог щодо винних дій відповідача, які призвели до її моральних страждань.
Враховуючи, що позивачка не довела належним чином своїх вимог, просила суд у задоволенні позову повністю відмовити.
Представник третьої особи - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Запоріжжі Гура О.П. проти позову заперечував в повному обсязі. Вважав позовні вимоги необґрунтованими, не підтвердженими доказами, та є такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що розслідування нещасного випадку було проведено відповідно до положень чинного законодавства та складено відповідний акт. Порушень при звільненні ОСОБА_3 не було встановлено, тому відсутні підстави для поновлення її на роботі, виплати їй середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, просив у позові відмовити, враховуючи, що ОСОБА_3 не було доведено жодної позовної вимоги.
Представник третьої особи - Запорізької обласної ради професійних спілок - Чос М.П. підтримав позовну заяву у повному обсязі та у судовому засіданні пояснив, що перебуває на посаді головного технічного інспектора праці Запорізької ради профспілок та при перевірці акту форми Н-5 встановив порушення: комісія не повідомила про проведення розслідування ОСОБА_3, чим позбавили її права надати докази, було допитано вузьке коло осіб, тому ним було запропоновано провести додаткове розслідування, але від керівництва підприємства було отримано відмову. Крім того, ним було складено висновок про скасування припису Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Запорізькій області № 1/11 від 26.11.2010 року, так як останній не відповідає вимогам законодавства та у змісті має певні протиріччя.
Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Оліяжиркомбінат», треті особи: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Запоріжжі, Запорізька обласна рада професійних спілок про визнання нещасним випадку, що стався з ОСОБА_3 29.10.2009 року на ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» страховим та визнання недійсним акту за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_3; зобов'язання ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» скласти акт форми Н-1 відносно нещасного випадку, що стався із ОСОБА_3 29.10.2009 року на ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»; визнання зазначеного нещасного випадку, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків; поновлення позивачки на посаді прийомоздавача харчової продукції ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» та переведення на працю відповідно медичних рекомендацій; стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. .
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, за вимогами ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.57. 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З 09.09.2003 року по 24.02.2011 року ОСОБА_3 працювала на посаді прийомоздавача харчової продукції маргаринового цеху ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» (т. 1, а.с. 20).
На підприємстві передбачена форма 5.5.1-00-02-02/а від 27.04.2003 року «Організаційна карта для робітника», в якій ставиться відмітка про ознайомлення робітника з інструкціями, необхідними для управління процесами, забезпечення безпеки та лабораторного контролю, 04.10.2007 року ОСОБА_3 з даною картою ознайомлена (т. 1 а.с.8).
Протоколом № 7 засідання комісії по перевірці знань щодо охорони праці від 16.01.2009 року підтверджено, що ОСОБА_3, яка працює на посаді прийомоздавача продукції перевірку знань пройшла успішно (т.1 а.с. 11).
На заяву ОСОБА_3, а також відповідно до припису №1/11 від 26.11.2010 року начальника Запорізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці в гірничій промисловості та на об'єктах підвищеної небезпеки ОСОБА_9 скласти акт про нещасний випадок на виробництві, який, з ]] слів, стався з нею 29.10.2009 року, було створено комісію, яка в період з 26.11.2010 року по 29.11.2010 року провела розслідування випадку, про що 29.11.2010 року було складено акт форми Н-5. За висновком комісії встановлено, що факту травмування ОСОБА_3 не підтверджено і відповідно до п.п.14, 23 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1112, складається акт за формою Н-5 (т. 1,а.с.12-14).
При розслідуванні нещасного випадку відповідач діяв відповідно до припису №1/11 від 26.11.2010 року начальника Запорізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці в гірничій промисловості та на об'єктах підвищеної небезпеки ОСОБА_9 Держнаглядохоронпраці, яким було зобов'язано голову ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» провести розслідування фактів, зазначених ОСОБА_3 та визначити нещасний випадок з останньою таким, що не відбувся, скласти акт за формою Н-5 (т.1 а.с.127).
Згідно положень п.7 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше.
У відповідності до п.8 зазначеного Порядку про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства.
З наданих позивачкою пояснень, встановлено, що 29.10.2009 року вона чи інша особа (свідок) не повідомили керівника робіт про травмування, лише 02.04.2010 року, тобто майже через півроку, ОСОБА_3 звернулась із заявою про складання акту про виробничу травму (т.1 а.с.3).
Відповідно до положень п.10 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» роботодавець зобов'язаний негайно утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку у складі менше ніж три особи та організувати розслідування.
Судом встановлено, що роботодавцем ОСОБА_3 була надана відповідь, що було проведено колегіальне розслідування, в результаті якого не було встановлено факту нещасного випадку з позивачкою на виробництві (т.1 а.с.4)
Після отримання припису №1/11 від 26.11.2010 року начальника Запорізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці в гірничій промисловості та на об'єктах підвищеної небезпеки ОСОБА_9 Держнаглядохоронпраці ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» було створено комісію та проведено відповідне розслідування на підставі наказу №581 від 25.11.2010 року, та у передбачений п.13 «Порядку....» триденний термін проведено розслідування, а отже порушень у даному випадку не встановлено.
Посилання позивачки на проведення розслідування без її участі, суд приймає до уваги, так як відповідно до п. 11 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1112 потерпілий включається до складу комісії.
Разом із тим. заперечення ОСОБА_3 щодо того, що вона не отримувала копію зазначеного вище припису, суд не прийняв до уваги, так як згідно з п.3 ст.5 Постанови Кабінету Міністрів № 1640 від 23.11.2006 року «Про затвердження Положення про Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду» направлення приписів здійснюється виключно роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю.
У ініціюванні проведення додаткового розслідування нещасного випадку ОСОБА_3 Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України було відмовлено, так як Комунарським районним судом м.Запоріжжя вже було ухвалено рішення, яким у задоволенні позову було відмовлено (т.1 а.с.23).
Таким чином, суд вважав, що ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» порушив вимоги Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року №< 1112 щодо негайного створення комісії після отримання заяви від ОСОБА_3 від 02.04.2010 року та не включення ОСОБА_3 до складу комісії 25.11.2010 року. Разом із тим, на думку суду'. зазначені порушення не є підставами для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання недійсним акту за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, так як вимоги позивачки грунтуються на інших підставах (відбувся нещасний випадок), а в даному випадку суд вбачав порушення порядку проведення розслідування.
20.07.2011 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя ухвалено рішення по цивільній справі № 2-1494/11 за позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» (на даний час ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат») про визнання неправомірною відмові роботодавця в складенні акту про нещасний випадок на виробництві, про зобов'язання відповідача скласти акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1. що стався під час виконаним нею трудових обов'язків, яким у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили, про що свідчить ухвала Апеляційного суду Запорізької області віл 24.05.2012 року (т.1 а.с.39-42).
Відповідно до ч. З ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням \ цивільній справ, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Суд. вважав за доцільне зазначені факти розглядати як встановлені і такі, що не підлягають доказуванню.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що в період з 30.10.2009 року по червень 2010 року позивачка знаходилась на лікарняному, що підтверджено наданими суду доказами - листками тимчасової непрацездатності, з яких видно: 02.11.2009 р - 05.11.2009 р; 10.11.2009 р. - 25.11.2009 р: 26.11.2009 р- 18.12.2009 р.: 25.12.2009р.- 11.01.2010 р.. 12.01.2010 р - 29.01.2010 р., 06.02.2010 р. - 27.02.2010 р. причиною непрацездатності зазначено загальне захворювання. За період 09.03.2010 р. - 26.03.2010 р., 30.03.1020 р. - 24.04.2010 р., 01.05.2010 р. - 22.05.2010. 01.06.2010 р 16.06.2010 р. причиною непрацездатності зазначена невиробнича травма, а за період з 19.11.2010 р - 13.12.2010 р. - загальне захворювання (т. 2 а.с.35-45).
Отже, заява позивачки про те. що вона лікувала наслідки виробничої травми листками непрацездатності не підтверджуються, а навпаки спростовується.
Виписні епікризи: №3470 (10.11.2009 р. - 25.11.2009 р), №3983 (25.12.2009 р. - 11.01.2010 р), № 4374 ( 09.03.2010 р. - 25.03.2010 р.). № 9533 (01.06.2010 р. - 16.06.2010 р.), № 16904 ( 28.09.2010 р. - 12.10.2010 р.), надані ОСОБА_3 дійсно містять у собі запис про травмування, проте в епікризах прямо зазначено, що такий запис зроблено зі слів самої позивачки, а тому,на думку суду, не є об'єктивним і беззаперечним доказом у справі щодо обставин травмування. З тих же самих підстав суд вважав, що не можна прийняти до уваги зміст фотокопії листка непрацездатності серії АБЖ 2 238636 (т.1, а.с.27), в якому зазначено причиною захворювання нещасний випадок на виробництві та його наслідки.
Таким чином, рішенням суду, яке набрало чинності, вже було встановлено факт лікування ОСОБА_3 від невиробничої травми.
Враховуючи, що позивачкою та її представником наголошувалось про те, що отримані ОСОБА_3 ушкодження, можливо були професійним захворюванням, судом за клопотанням позивачки було проведено комісійну судово-медичну експертизу. Висновком судово-медичної експертної комісії № 138/к від 20.02.2014 року встановлено:
- діагноз встановлений в торакальному відділенні КУ «ГКБЕ і СМП» -«посттравматичний відрив мечевидного відростка. Перелам хрящових відростків УІІ-УШ р-р в області реберної дуги зліва» в більшій мірі відповідає реальному механізму травмування;
- з 1986 року у позивачки були скарги на «біль в грудній клітці зліва, яка посилювалась на вдосі і фізичному навантаженні», встановлено діагноз - «нейроциркуляторна дистонія по кардиальному типу» 3 2007 року «скарги на біль в грудній клітці зліва, яка посилювалась при вдиху, нахилу», встановлено попередній діагноз - «деструктивно-дегенеративний процес хребта, вертеброгенна торакалгія»;
- гостру травму (перелам мечевидного відростка і хрящових частин ребер) з медичної точки зору не можна віднести до професійного захворювання;
- виробнича травма - порушення анатомічної цілісності тканей і органів робітника, яке спричинене впливом небезпечного виробничого фактору в процесі виконання функціональних обов'язків, що спричинили тимчасову або постійну втрату працездатності. Таким чином, у потерпілої ОСОБА_3 має місце травма, яка виразилась в переломі мечевидного відростка і хрящових частин ребер. В той же час достовірних документальних підтверджень, що травма мала місце в процесі виконання функціональних обов'язків потерпілою в розпорядження комісії не надано;
- клінічний діагноз було встановлено ОСОБА_3 в досить віддаленому від дати заявленої травми періоді, що не дозволяє достовірно і науково обгрунтовано зазначити день травмування. Діагноз позивачці був встановлений пізніше нормативного періоду загоєння (шість тижнів). Однак, враховуючи, що іммобілізаційні заходи ОСОБА_3 проведені не були, не можна виключити можливість травмування потерпілої і в більш ранній період, у тому числі і 29.10.2009 року.
Аналізуючи висновок судово-медичної експертної комісії № 138/к від 20.02.2014 року головою комісії ОСОБА_10 та членами комісії - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ретельно досліджено випадок, який мав місце 29.10.2009 року, фізичний стан ОСОБА_3 як до, так і після 29.10.2009 року. Проте, висновком не встановлено однозначного походження травми ОСОБА_3 і часу її отримання, а тільки той факт, що зазначений діагноз не можна віднести до професійного захворювання.
Згідно п.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
На запит відповідача №5555/2 від 15.12.2010 року головою травматологічної МСЕК Назаренко Ю.Г. було надано інформацію, що ОСОБА_3 є інвалідом третьої групи з 07.12.2010 року, працювати прийомоздавачем не може, так як в її функціональні обов'язкн входить підіймання важкої рідини (лецитину) та нахили тулуба (т. 1 а.с.134).
21.02.2011 року головою правління підприємства голові профспілкового комітету підприємства було направлено подання про надання згоди на звільнення заявниці у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі за станом здоров'я. яке перешкоджає, виконанню даної роботи. У зазначеному поданні також зазначено про відсутність можливості і переведення заявниці на іншу роботу, яка відповідала обмеженням відповідно медичного висновку (т.1 а.с.135).
Відповідно до виписки з протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації №13 від 21.02.2011 року, профспілковий комітет у присутності ОСОБА_3 розглянув вказане подання та надав згоду на її звільнення (т.1 а.с.136).
Згідно наданої довідки станом на 24.02.2011 року на підприємстві були вакантні посади: слюсаря-ремонтника, машиніста тепловозу, слюсаря з контрольних вимірювальних приборів і автоматиці, які не підходили заявниці як за медичними висновками так і за спеціальністю (т.1 а.с.132).
Відповідно ч.3 ст.5 Закону України «Про охорону праці» №2694 від 14.10.1992 року працівнику не може пропонуватися робота, яку за медичним висновком він не може виконувати за станом здоров'я. Тобто робота (вакансії), яка протипоказана за станом здоров'я позивачці не пропонувалася. Позивачка також не спростовує фактичні обставини, доведені відповідачем.
24.02.2011 року наказом №102к ОСОБА_3 було звільнено з посади прийомоздавача харчової продукції третього розряду маргаринового цеху зі згоди профспілкового комітету у зв'язку із встановленою невідповідністю робітника виконуючій роботі у зв'язку із станом здоров'я, який перешкоджає продовжувати виконання роботи з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (т.1 а.с.17).
На думку суду, відповідачем було встановлено всі факти, які були підставою для звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 2 ст.40 КЗпП України: виписка з акту огляду МСЕК АД № 144807 від 13.12.2010 року (т.1 а.с.18), відповідь на запит №5555/2 від 15.12.2010 року голови травматологічної МСЕК Назаренко Ю.Г. (т.1 а.с.134). довідка ЛКК №221 «Міської лікарні №8 від 14.12.2010 року, карта умов праці та протокол засідання профспілкового комітету №13 від 21.02.2011 року.
Також суд звернув увагу на те, що. відповідач не мав по відношенню до ОСОБА_3 упередженого відношення, зазначене підтверджується резолюцією керівника на видачу позивачу матеріальної допомоги в розмірі 6000 гривень на проведення останній операції (т. 1 а.с.2).
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушенні свого права.
24.02.2011 року позивача було звільнено з Публічного акціонерного товариств» «Запорізький оліяжиркомбінат», до суду за захистом свого нібито порушеного права ОСОБА_3 звернулась лише 25.09.2012 року, тобто тримісячний строк, передбачений законодавством був нею пропущений.
При цьому, факт своєчасного отримання трудової книжки та остаточного розрахунку ОСОБА_3 не заперечувалось, крім того, позивачка була присутньою на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», де було встановлено угоду щодо її звільнення, тобто про нібито порушення свого права вона дізналась ще 21.02.2011 року.
Постановою №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що встановлені статтями 228.233 КЗпП України строки звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.
Згідно ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Представник відповідача у своїх запереченнях просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3, що стосуються її поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. Проте, позивачка взагалі не вважала, що нею порушено строк звернення до суду з позовними вимогами щодо поновлення на роботі, тому поважні причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_3 та її представником не були наведені.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зі змісту ст.237-1 КЗпП України вбачається, що стягнення моральної шкоди можливе тільки при умові порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника. Приймаючи до уваги, що в судовому засіданні факт порушення трудових прав ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» свого підтвердження не знайшов, тому суд вважав, що у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити
Крім того. ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження вимог, щодо винних дій ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат». які призвели до її моральних страждань. Доказів порушення прав позивача у сфері трудових правовідносин останньою суду не надано.
За наведених обставин, всебічно проаналізувавши обставини справи та оцінивши надані в силу ст.60 ЦПК України докази у їх сукупності, суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з'ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи апелянта, аналогічні доводам позивача у суді першої інстанції, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03 квітня 2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
судді: