ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/8352/14 16.06.14
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал"
про відшкодування шкоди в порядку регресу 5 677,65 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Микитенко Д. М. - представник за довіреністю
від відповідача: не з'явився
Заявлено позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" страхового відшкодування в розмірі 5 677,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору № 14.01060-0148 від 29.10.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплатив страхове відшкодування власнику автомобіля марки Джилі д/н НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/3135937), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 порушено провадження по справі № 910/8352/14, розгляд справи призначено на 16.06.2014.
Представник позивача в судове засідання 16.06.2014 з'явився, через канцелярію суду подав документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 16.06.2014 не з'явився, проте через відділ діловодства суду подав відзив на позов в якому зазначив, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а подав позов зразу до суду чим порушив досудовий порядок врегулювання даних відносин з позивачем. Також відповідач зазначив, що оскільки представника відповідача не було викликано на проведення експертизи ТЗ, тому ціна позову складена не легітимно. У з в'язку з наведеним відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено.
За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 16.06.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
29.10.2012 між ПАТ "Страхова компанія "Український страховий стандарт" та ОСОБА_2 укладено Договір № 14.01060-0148 добровільного страхування транспортного засобу (надалі - Договір), за яким був застрахований автомобіль Джилі д/н НОМЕР_1.
Згідно з ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до відомості № 9207779 про дорожньо-транспортну пригоду (АІПС ДТП) станом на 31.05.2013 року в м. Києві на вул. Світлицького-Свободи сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Джилі д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4
Згідно з постановою Подільського районного суду м. Києва від 14.06.2013 № 758/7319/13-п (категорія 138) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Відповідно до звіту № 610 від 06.06.2013 матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Джилі д/н НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 7 884,53 грн.
Відповідно до норм чинного законодавства та враховуючи умови договору страхування позивач визнав вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що склав страховий акт № 875-799/13 від 08.07.2013 на суму 5 677,65 грн.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 5 677,65 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 1441 від 09.07.2013
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 5 677,65 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем ВАЗ д/н НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність будь-якої особи, яка експлуатує автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_2, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № АВ/4758630 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, відповідач є особою на яку полісом № АВ/4758630 покладено обов'язок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобіля на час спірної ДТП.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а подав позов зразу до суду чим порушив досудовий порядок врегулювання даних відносин з позивачем.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 36.2. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогою № 4094 від 24.12.2013 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу в розмірі 5 677,65 грн. На доказ отримання заяви відповідачем позивач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Проте, відповідач відповіді на регресну вимогу не надав, суму страхового відшкодування не виплатив.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами (вимога № 4094 від 24.12.2013 та рекомендованим повідомленням про відправлення) спростовуються доводи відповідача щодо порушення позивачем досудового порядку врегулювання даних відносин.
Разом з тим, необхідно зазначити, що статтею 38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.
Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.
Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України №23/279 від 28.08.2012р.).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд зазначає, що розмір завданих збитків, і відповідно витрат, які згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладаються на відповідача, як страховика за полісом № АВ/3135937, позивачем доведений належними засобами доказування, і відповідачем жодним чином не спростований.
Відповідачем також у супереч статті 33 ГПК України не доведено, що розмір завданої шкоди, визначений у звіті № 610 від 06.06.2013, не пов'язаний із страховим випадком (спірною ДТП).
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок із визначення розміру завданих збитків внаслідок настання страхового випадку покладений на страховика, а не на особу, яка має право на відшкодування цих збитків. Проте, відповідач у порушення вимог зазначеного Закону свій обов'язок щодо визначення вартості завданих збитків не виконав, і не вчинив жодних дій з встановлення цього розміру.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог в сумі 5 677,65 грн.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача (стаття 49 ГПК України).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 33-Б, прим. 36, ідентифікаційний код 32206908, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, ідентифікаційний код 22229921) 5 677,65 грн. (п'ять тисяч шістсот сімдесят сім гривень 65 коп.) грн. страхового відшкодування, 1 827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.
3.Після набрання рішенням законної сили - видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення 18.06.2014
Суддя О.А. Грєхова