донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
13.05.2014 справа №913/2699/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Марченко О.А.
суддівПопкова Д.О., Татенко В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Не з'явився;
від відповідача:Не з'явився;
від третьої особи:Не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Сєвєродонецьк Луганської області
на рішення господарського судуЛуганської області
від05.11.2013р.(повний текст підписано 07.11.2013р.)
по справі№913/2699/13 (суддя Семендяєва І.В.)
за позовомДержавного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м.Сєвєродонецьк Луганської області
До За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Сєвєродонецьк Луганської області ОСОБА_5, м.Сєвєродонецьк Луганської області
прозобов'язання укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 885 від 22.07.2013р.
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.11.2013 р. у справі №913/2699/13 позов Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Сєвєродонецьк Луганської області про зобов'язання укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 885 від 22.07.2013р. - задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м.Сєвєродонецьк Луганської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій останній просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи; судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не з'ясована обставина щодо фактичного власника об'єкта надання послуг та споживача вказаних послуг за договором № 885 від 22.07.2013 року про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Позивач у попередньому судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду залишити без змін, у задоволенні скарги - відмовити, про що також зазначив у наданому відзиві. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Скаржник наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився. Від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання сповіщена належним чином, причини неявки в судове засідання суду не повідомлено.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №913/2699/13; розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву не неї; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Сєвєродонецьк Луганської області та скасування рішення господарського суду Луганської області від 05.11.2013 р. у справі №913/2699/13 з огляду на наступне.
Так, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" є суб'єктом господарювання, що отримав ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики серії України АГ№500430 на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел та ліцензію Міністерства з питань житлово-комунального господарства України АВ №500697 на право здійснення підприємницької діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.
Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005 р. № 1314 "Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді міської ради", прийнятим у межах компетенції передбаченої Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та у відповідності до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" позивача визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у житловому фонді міської ради.
Позивачем, як виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, розроблено на основі типового та запропоновано відповідачу до укладання проект договору № 885 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 22.07.2013 р.
25.07.2013 р. позивачем із супровідним листом № 08-06-876 від 24.07.2013 року направлено відповідачу проект договору, який отримано останнім 30.07.2013 р.
Відповідачем заявою від 12.08.2013 р. із зазначенням підстав, з яких не може бути підписано вказаний проект повернуто позивачеві проект договору без підпису, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про укладення договору про надання послуг в судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог та необхідності в їх задоволенні у повному обсязі з огляду на таке:
Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ч. 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Водночас, пунктом 3 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбаченим законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Пунктом 4 статті 19 цього ж Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до п.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - "Закон про ЖКГ") споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Стаття 19 Закону про ЖКГ передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.
Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).
Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).
Тобто, аналіз вищенаведених норм права свідчить про обов'язковість укладення договору про надання послуг між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
В статті 1 Закону України „Про теплопостачання" надано поняття споживача теплової енергії за яким споживачем є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергії.
В той же час, в пункті 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, конкретизоване дане поняття. Так, споживачем теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2011р. між відповідачем та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу приміщення офісу, зареєстрований в реєстрі за № 1556 та посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу - 05.07.2011р.) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу - 05.07.2011р.) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Наявним в матеріалах справи Витягом про державну реєстрацію правочинів № 10090572 підтверджується проведення 05.07.2011 року державної реєстрації договору купівлі-продажу нежитлового приміщення., вбудованого у житловий будинок АДРЕСА_1. Набувачем за вказаним договором є ОСОБА_5
Відтак, з 05.07.2011 року у зв'язку з переходом права власності на нежитлове приміщення на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 05.07.2011 року, відповідач не є власником нежитлового приміщення, загальною площею 157,5 кв.м., вбудованого у житловий будинок АДРЕСА_1.
Водночас, доказів на підтвердження того, що відповідач є споживачем теплової енергії у нежитловому приміщенні загальною площею 157,5 кв.м., вбудованого у житловий будинок АДРЕСА_1, суду також не представлено.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст.1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з них унеможливлює задоволення позовних вимог.
При цьому, за змістом наведених норм, судовий захист порушених суб'єктивних прав та інтересів певної особи здійснюється відносно фактів порушення, що передували зверненню до суду із відповідним позовом (мали місце на момент подання такого позову, в даному випадку - 03.10.2013р.)
Наразі, як було встановлено судом, з 05.07.2011 року нежитлове приміщення належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу приміщення офісу від 05.07.2011 року.
Натомість, позивач заявляє вимоги про зобов'язання саме відповідача укласти договір № 885 від 22.07.2013 р. про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у нежитловому приміщенні опалювальною площею 117 кв.м., вбудованого у житловий будинок АДРЕСА_1.
Згідно статті 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
В той же час, позивачем не доведено суду, що відповідач є власником нежитлового приміщення опалювальною площею 117 кв.м., вбудованого у житловий будинок АДРЕСА_1, як і не доведено що останній є споживачем теплової енергії у вказаному нежитловому приміщенні, а відтак, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача укласти договір № 885 від 22.07.2013 р. про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, тому колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4.
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню, рішення господарського суду Луганської області від 05.11.2013 р. у справі №913/2699/13 - скасуванню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на позивача по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення господарського суду Луганської області від 05.11.2013 р. у справі №913/2699/13 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у позові Державному підприємству "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір № 885 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 22.07.2013 р.
Стягнути з Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 573,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Луганської області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України „Про виконавче провадження".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
У судовому засіданні 13.05.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови підписаний 16.05.2014р.
Головуючий О.А. Марченко
Судді: Д.О. Попков
ОСОБА_3