"12" червня 2014 р. м. Київ К/800/5386/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Усенко Н.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ергопак» (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ),
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У серпні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0002771600 від 18.07.2013 року про нарахування податку на прибуток, у розмірі 249 005,00 грн., та № 0002781600 від 18.07.2013 року про нарахування податку на додану вартість, у розмірі 225 577,50 грн.
На обґрунтування позову зазначило, що на час здійснення господарських операцій Товариство було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість, його державну реєстрацію не було скасовано, а наявність вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності директора Товариства не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи та не позбавляє правового значення документів, виданих нею за відповідними господарськими операціями.
2 жовтня 2013 року постановою Київського окружного адміністративного суду, позов задоволений.
ППР № № 0002771600 та № 0002781600 від 18.07.2013 року визнані протиправними та скасовані; стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства судові витрати, у розмірі 2 294,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що податковим органом протиправно донараховано Товариству суму датку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
16 січня 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Київського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.
Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Київського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за період з 1.10.2011 року до 31.03.2012 року ДПІ була здійснена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Броксид», за результатами якої 4.07.2013 року був складений акт.
18 липня 2013 року ДПІ на підставі зазначеного акту були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0002771600 про нарахування податку на прибуток, у розмірі 249 005,00 грн., та № 0002781600 про нарахування податку на додану вартість, у розмірі 225 577,50 грн.
Зазначеною перевіркою ДПІ встановлені порушення Товариством пункту 134.1 ст. 134, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижений податок на додану вартість, у розмірі 180 470,00 грн., та сума податку на прибуток, у розмірі 199 204,00 грн.
Висновок ДПІ зроблений на підставі того, що згідно вироку Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2013 року реєстрація підприємства ТОВ «Броксид» визнана фіктивною, оскільки директора ТОВ «Броксид» - ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України за ознаками фіктивного підприємства, створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також внесення службовою особою до офісних документів завідомо неправдивих відомостей.
Судом першої інстанції встановлено, що за період який перевірявся, між Товариством та ТОВ «Броксид» були укладені договори №19/08/11 від 19.08.2011 року, №28/02/12 від 28.02.2012 року та №01/03/12 від 1.03.2012 року.
Для розширення ринку збуту та збільшення об'ємів реалізації власної продукції Товариством були замовлені маркетингові дослідження у ТОВ «Броксид». Надані послуги були прийняті Товариством за актами виконаних робіт та оплачені у повному обсязі.
У звітних періодах жовтень, грудень 2011 року, лютий, березень 2012 року в податковому обліку частина податкового кредиту з податку на додану вартість була сформована Товариством від оформлення операцій з контрагентом шляхом відображення в податковій звітності суми ПДВ у загальному розмірі 180 470,30 грн.,
Операції з контрагентом Товариство оформило на загальну суму 1 082 822,00 грн. і наслідки цих операцій були відображені в податковому обліку - до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, віднесена сума 902 351,67 грн.; до складу податкового кредиту - 180 470,34 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з таких підстав.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що отримання Товариством послуг за спірним правочином документально підтверджено актами виконаних робіт, звітом про надані маркетингові послуги. Висновок податкового органу про відсутність факту надання наданих послуг не доведені, а надані Товариством докази щодо реальності господарських операцій підтверджені матеріалами адміністративної справи.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва був постановлений 11.02.2013 року (після завершення здійснення спірних господарських операцій), на час здійснення спірних господарських операцій контрагент був зареєстрований в установленому законом порядку, що відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.
Між Товариством та контрагентом був укладений правочин, який відповідав вимогам Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а діяльність Товариства, як однієї із сторін правочину, повністю спрямована на набуття цивільних прав.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Товариством були повністю виконані умови договору, яким закріплено правочин. Даний правочин знайшов своє підтвердження у первинній та звітній документації.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ДПІ неправомірно дійшло до висновку про порушення Товариством пункту 134.1 ст. 134, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим був занижений податок на додану вартість та сума податку на прибуток.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій правильно не прийняв до уваги доводи податкового органу про нікчемність спірних договорів з підстав прийняття Дарницьким районним судом м. Києва вироку в кримінальній справі №2602/4305/12 стосовно посадової особи ТОВ «Броксид», оскільки відповідно до ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства у кримінальній справі №2602/4305/12 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому, воно підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню без зміни, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.,ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ергопак» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року скасувати, постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Усенко Н.Є.