"05" червня 2014 р. м. Київ К/9991/6189/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Мороза В.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Артемівського міського центру зайнятості на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року у справі за позовом Артемівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,
Артемівський міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 10 013,60 грн.
Позовні вимоги мотивовано умисним невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед Артемівським міським центром зайнятості щодо повідомлення про факт реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця, що відповідно до положень статті 36 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є підставою для стягнення сум виплаченого забезпечення.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Артемівського міського центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 10 013,60 гривень.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасовано; прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Артемівський міський центр зайнятості з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.03.2007 ОСОБА_2 звернулась до Артемівського міського центру зайнятості із заявою з метою працевлаштування.
Наказом Артемівського міського центру зайнятості від 29.03.2007 відповідачу надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" та статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Наказом Артемівського міського центру зайнятості від 27.11.2007 припинено виплату допомоги по безробіттю та знято з обліку, у зв'язку з працевлаштуванням відповідача.
За період перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітної з 29.03.2007 по 26.11.2007 відповідачу була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в сумі 10 013,60 гривень.
У серпні 2010 року проведено перевірку бази даних безробітних осіб, за результатами якої виявлено, що ОСОБА_2 з 27.11.2001 зареєстрована як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим Артемівський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 суми виплаченого забезпечення.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недотримання позивачем Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 №60/62 та постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 №7-1.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вказує на помилкове скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", чинного на момент виникнення спірних правовідносин зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така що як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
У відповідності до пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про зайнятість населення" громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Разом з тим, за приписами вимог частин 2 і 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Статтею 49 вказаного Закону визначено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
В матеріалах справи відсутні докази того, що на час набуття статусу безробітного відповідач була знята з обліку як фізична особа-підприємець.
Таким чином, оскільки відповідач під час перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітної була зареєстрована як фізична особа-підприємець, висновок суду першої інстанції про те, що вона не мала права на отримання допомоги по безробіттю є обґрунтованим, оскільки в розумінні пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" відповідач відносилась до категорії зайнятого населення.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції щодо доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення.
У той же час, колегія суддів вказує на помилковість посилання суду апеляційної інстанції на недотримання позивачем вимог Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 №60/62 та постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 №7-1, як на підставу для висновку про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх обов'язків із своєчасного надання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, оскільки згідно з пунктом 2 вказаного Порядку розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, відповідач була знята з обліку 27.11.2007, тобто до набрання чинності зазначеним Порядком, у той час як перевірку бази даних безробітних осіб проведено у серпні 2010 року, тобто після зняття відповідача з обліку як безробітної.
Враховуючи викладене, зважаючи на доведеність з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим вказує на помилковість скасування судом апеляційної інстанції законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Артемівського міського центру зайнятості задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: