03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 753/21464/13 Головуючий у 1 інстанції -Сирбул О.Ф.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/7681/2014 Доповідач Антоненко Н.О.
17 червня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
у складі судді-доповідача Антоненко Н.О.,
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. при секретарі Слащуку А.С.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який на підставі довіреності діє в інтересах Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого лаборанта ОНІ епідеміологічного відділу військової частини НОМЕР_1 з 29 листопада 2013 року; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 879,00 грн; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 08.08.1983 працювала на посаді лаборанта відповідно до наказу № 152 від 08.08.1983. З 02.01.1991 переведена у відділення особливо-небезпечних інфекцій епідіомологічного відділу, з 27.09.2004 переведена на посаду старшого лаборанта, про що свідчить запис у трудовій книжці.
Відповідно до наказу № 150 від 29.11.2013 ОСОБА_1 звільнено з посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України зі скороченням штату працівників.
Згідно протоколу № 3 засідання профспілкового комітету військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2013 профспілковий комітет не надав згоди на звільнення ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 має освіту фельдшер-лаборант за фахом «Лабораторна справа», стаж роботи за фахом - 39 років, безперервний, у військовій частині - 30 років, має вищу категорію. Самостійно виховує дочку студентку вищого навчального закладу, є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС другої категорії.
Військовою частиною НОМЕР_1 попереджено позивача про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України 29.11.2013 і в цей же день ОСОБА_1 звільнено.
Вважаючи, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем допущено порушення норм трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині поновлення на роботі. При обчисленні розміру середнього заробітку та виходячи з наданої відповідачем довідки, суд розрахував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 26 879,00 грн.
Крім того, суд, враховуючи, що позивача звільнено з порушенням вимог КЗпП України, що призвело до втрати нею нормальних життєвих зв'язків та потребує додаткових зусиль для організації життя, дійшов висновку про спричинення позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 з відовідача.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23.04.2014. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 89), заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з огляду на таке.
Правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що в порушення положень ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 не була попереджена за два місяці про її звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки позивача попереджено про її звільнення у день самого звільнення, а саме 29.11.2013. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 12.07.2013 під підпис попереджалась про реорганізацію військової частини згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № д-322/1/02 та їй було повідомлено, що військова частина переходить на нові штати з 30.11.2013, не дають підстав вважати, що вона попереджена про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в установленому законом порядку.
Виходячи з наведеного доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 звільнено з підстав скороченням штату працівників військової частини з додержанням вимог закону, не заслуговують на увагу.
Щодо доводів апеляційної скарги про несприяння суду першої інстанції у відповідності до ст. 10 ЦПК України у витребуванні спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № д?322/1/02, то вони з урахуванням встановлених судом обставин не впливають на правильність прийнятого судом рішення.
Правильно встановлено судом і не заперечувалось сторонами, що згоди на звільнення ОСОБА_5 профспілковий комітет не давав (а.с. 13), проте відповідач в порушення вимог ст. 43 КЗпП України звільнив позивача із займаної посади, що є самостійною підставою вважати звільнення незаконним.
Даних про те, що у відповідача не було можливості перевести ОСОБА_1 на іншу роботу, матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не заслуговують на увагу як такі, які би спростовували встановлені судом обставини.
З огляду на викладене висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи.Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 309, 313 - 315 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який на підставі довіреності діє в інтересах Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України, відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Суддя-доповідач Н.О. Антоненко
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна