03680, м. Київ, вул.. Солом'янська, 2-а,
12 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2
- ОСОБА_3
за участю
секретаря судового засідання -ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12013110100006904 за апеляційною скаргою прокурора у справі ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року, яким
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Конельська Попівка Жашківського району Черкаської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винним у пред'явленому йому обвинуваченні та йому призначене покарання:
- за ч. 1 ст. 343 КК України - у виді арешту строком на 1 місяць,
- за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України;
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Конельська Попівка Жашківського району Черкаської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнаний винним у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 345 КК України та йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів,
Згідно вироку суду, 18 квітня 2013 року, приблизно о 09.20 год. по вул. С. Петлюри, 30, в м. Києві, працівники ДПС ДАІ м. Києва ОСОБА_10 та ОСОБА_11 помітили автомобіль марки «Мерседес Бенц «Спрінтер» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_12 , до якого підішли для перевірки документів, оскільки останній порушив правила зупинки, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. ОСОБА_10 отримав від водія ОСОБА_12 водійські документи та повернувся до службового автомобілю «Шкода Октавія» державний номер НОМЕР_2 для складання адміністративного протоколу. В той час, коли інспектор ДПС ДАІ ОСОБА_10 перебував на передньому правому сидінні службового автомобілю та складав адміністративний протокол на водія ОСОБА_12 , до вказаного автомобіля підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , після чого останній повідомив, що він являється власником даного транспортного засобу. В подальшому, перебуваючи біля передніх правих дверей службового автомобіля «Шкода Октавія» державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 просунув руку через напіввідкрите вікно передніх дверей службового автомобіля і, з метою перешкодити працівнику ДАІ виконання ним службових обов'язків, швидким рухом руки вихопив у ОСОБА_10 документи, а саме: посвідчення водія на ОСОБА_12 та свідоцтво про реєстрацію автомобіля « Мерседес Бенц» державний номер НОМЕР_1 , чим втрутився в діяльність працівника правоохоронного органу та перешкодив інспектору ДПС ДАІ ОСОБА_10 у складанні адміністративного протоколу на водія ОСОБА_12 .
Після цього, працівники міліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вийшли зі свого службового автомобіля з метою повернути документи для завершення складання адміністративного протоколу, проте, ОСОБА_8 продовжив чинити незаконний вплив на працівника правоохоронного органу, перешкоджаючи виконанню ним своїх службових обов'язків та застосував насильство, яке виразилось у тому, що ОСОБА_8 схопив працівника міліції ОСОБА_10 за формений одяг та повалив остатнього на капот службового автомобіля.
Таким чином, ОСОБА_8 в активній формі вплинув на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов'язків, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 343 КК України.
Крім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 проявили насильство та умисно заподіяли працівникам міліції легкі тілесні ушкодження за наступних обставин.
Так, 18 квітня 2013 року приблизно о 09.20 год. по вул. С. Петлюри, 30, в м. Києві, після того, як ОСОБА_8 вихопив документи у працівника міліції ОСОБА_10 , та останній разом із ОСОБА_11 вийшли зі свого службового автомобіля з метою повернути документи для завершення складання адміністративного протоколу, ОСОБА_8 разом з ОСОБА_7 , проявляючи свою неповагу до працівника міліції, руками схопили інспектора ДПС ДАІ ОСОБА_10 за формений одяг та руки з обох сторін, повалили на капот, та нанесли йому 3-4 удари руками в тулуб, чим заподіяли працівникові правоохоронних органів легкі тілесні ушкодження.
В цей час інспектор ДПС ДАІ ОСОБА_13 попросив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинити протиправні дії, на що останні дану вимогу не виконали, ОСОБА_7 схопив працівника правоохоронних органів ОСОБА_13 за плече й наніс 1 удар в ліве плече та 2-3 удари в праве плече, чим заподіяв працівникові правоохоронних органів легкі тілесні ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 умисно заподіяли працівникам правоохоронних органів легкі тілесні ушкодження у зв'язку з виконанням цими працівниками службових обов'язків, тобто вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 345 КК України.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, на безпідставне застосування до обвинувачених положень 75 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам обвинуваченим, прокурор у справі ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким: ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 343 КК України призначити покарання у виді 1 місяця арешту, за ч. 2 ст. 345 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 70 КК України призначити останньому покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3 років позбавлення волі; ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор зазначає, що судом першої інстанції належним чином не враховано те, що обвинувачені свою вину у вчинених кримінальних правопорушеннях не визнали, під час судового розгляду давали недостовірні показання з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, апелянт звертає увагу на зухвалість, з якою обвинувачені вчиняли кримінальні правопорушення, зокрема на те, що вони не тільки вчинили кримінальні правопорушення відносно працівників правоохоронних органів, а й публічно подали негативний приклад іншим громадянам, що у свою чергу підірвало авторитет правоохоронних органів України.
Також на думку прокурора, судом першої інстанції, належним чином, не враховано те, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення середньої тяжкості, за яке передбачене покарання до 5 років позбавлення волі.
При цьому, як вважає апелянт, за відсутності встановлених по кримінальному провадженню обставин, які пом'якшують відповідальність обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , застосування до останніх положень ст. 75 КК України є неправильним та тягне за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам обвинувачених, оскільки призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, є явно несправедливим через м'якість.
Заслухавши доповідь судді; пояснення прокурора, який підтримав у повному обсязі вимоги апеляційної скарги; захисника та обвинувачених, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора у справі; при цьому обвинувачений ОСОБА_7 заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році», оскільки він має на утриманні неповнолітню дитину, щодо якої не позбавлений батьківських прав; вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків та юридична кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 345 КК України, та ОСОБА_8 в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, впливі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 343 КК України є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними у справі і наведеними у вироку доказами, в їх сукупності, та ніким з учасників судового розгляду не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Всупереч доводам апеляції прокурора у справі, покарання обвинуваченим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України.
Згідно ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами та доповненнями, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог.
При цьому, суд першої інстанції, призначивши кожному з обвинувачених як основне покарання у виді 3 років позбавлення волі, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та дані про особу кожного з обвинувачених, які раніше не судимі, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебувають, позитивно характеризуються за місцем проживання, за відсутності обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Крім того, з урахуванням вже зазначених, а також інших обставин, що істотно знижують суспільну небезпеку вчинених обвинуваченими злочинів, а саме того, що:
ОСОБА_7 має на утриманні малолітню дитину, 2008 року народження, вперше притягується до кримінальної відповідальності, фактично визнав свою провину, оскільки не оскаржував вирок суду і в апеляційній інстанції заявив про його законність і обґрунтованість; відсутність по справі обставин, що обтяжують покарання, що було встановлено і судом першої інстанції та не наведено іншого й в апеляції прокурора;
ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, фактично визнав свою провину, оскільки не оскаржував вирок суду і в апеляційній інстанції заявив про його законність і обґрунтованість; відсутність по справі обставин, що обтяжують покарання, що було встановлено і судом першої інстанції та не наведено іншого й в апеляції прокурора; страждає на ряд захворювань, має дружину, яка перебуває в стані вагітності; обидва обвинувачених мають на утриманні батьків-пенсіонерів похилого віку, при тому, що батько після перенесеного у жовтні 2013 року інсульту;
суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення кожного з обвинувачених без відбування покарання та звільнення кожного з них від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням та із здійсненням за ними нагляду органами внутрішніх справ, з покладенням на кожного з них обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України, і такий висновок не суперечить вимогам ст. ст. 75, 76 КК України.
При перевірці законності вироку суду першої інстанції стосовно звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи та надана належна оцінка зібраним доказам, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора у справі не підлягає задоволенню.
Що стосується клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році», то колегія суддів вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обвинувачений ОСОБА_7 є батьком неповнолітнього сина - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не позбавлений щодо останнього батьківських прав, надав згоду на застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» та просить звільнити його від призначеного судом покарання.
Враховуючи зазначені вище обставини, з огляду на те, що ОСОБА_7 засуджений за умисний злочин, якій не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст.. 12 КК України та вчинений ним до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році», те, що він підпадає під дію п. «в» ст. 1 даного Закону, дав згоду на застосування до нього амністії, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання внаслідок акту амністії, оскільки законні перешкоди для такого звільнення відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у справі - без задоволення.
Клопотання ОСОБА_7 задовольнити.
Звільнити ОСОБА_7 від покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, із застосуванням ст.. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року.
Ухвала може бути оскаржена протягом 3 місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, засудженим - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
____________________________ _____________________________ ___________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3