03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/7619/2014 Головуючий у першій інстанції - Саадулаєв А.І.
Доповідач - Оніщук М.І.
11 червня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Оніщука М.І.,
суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпируку О.В.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача
ДП «Інформаційний центр»
Міністерства юстиції України Лесика М.А.,
представника відповідача
Міністерства юстиції України Глущенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_6 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_6 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позову ОСОБА_5 посилається на те, що відповідно до Наказу № 665-В «Про надання відпустки» з 13.08.2013 по 06.09.2013 позивачу була надана щорічна основна відпустка. Цим же Наказом позивачу була надана додаткова оплачувана відпустка з 07.09.2013 по 13.09.2013. Наказом № 776-В від 09.09.2013 позивачу, у зв'язку з хворобою, було надано частину щорічної основної відпустки з 14.09.2013 по 24.09.2013 включно. Наказом № 815-В від 23.09.2013 позивачу, у зв'язку з хворобою, було надано частину додаткової оплачуваної відпустки з 25.09.2013 по 27.09.2013 включно, а також частину щорічної основної відпустки з 28.09.2013 по 05.10.2013 включно.
24.09.2013 на ДП «Інформаційний центр» з'явився ОСОБА_6, який пред'явив працівникам підприємства копію Наказу МЮУ за підписом Міністра юстиції України Олени Лукаш № 1233/К від 23.09.2013 «Про покладення виконання обов'язків генерального директора державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на ОСОБА_6». також ОСОБА_6, повідомив, що генерального директора ДП «Інформаційний центр» звільнено з роботи з 20.09.2013 наказом Міністра юстиції України. Однак, враховуючи той факт, що позивач на момент звільнення перебуває у відпустці, його звільнення, на його думку, є незаконним, оскільки не відповідає ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 41 КЗпП України. Позивач зазначає, що на момент подачі позовної заяви йому не вручено копії наказу про його звільнення та не повідомлено про причини такого звільнення. Крім того, всупереч ч. 2 ст. 47 КЗпП України та ч. 4 ст. 149 КЗпП України, оспорюваний наказ про звільнення позивача не був доведений під розпис позивачу, як працівнику, якого він стосувався, копія наказу на момент звільнення йому не була вручена, також не була вручена трудова книжка. Оскільки, позивач вважає своє звільнення незаконним, він просить визнати наказ Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_5 з посади генерального директора ДП «Інформаційний центр» МЮУ із 20.09.2013 незаконним, поновити ОСОБА_5 на посаді генерального директора ДП «Інформаційний центр» МЮУ із 20.09.2013, зобов'язати ДП «Інформаційний центр» МЮУ сплатити ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.09.2013 та моральну шкоду у розмірі 7 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає, що суд першої інстанції не дав належну оцінку наявним у справі доказам, внаслідок чого ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю і необґрунтованістю та просили рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм чинного законодавства.
Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 22.06.2012 між ОСОБА_5 та Міністерством юстиції України було укладено Контракт № 3 «З керівником підприємства, що є у державній власності» (далі - Контракт). Відповідно до вказаного Контракту, позивача було призначено на посаду генерального директора державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на термін з 31.08.2012 по 31.08.2017 (а.с. 10-15).
Відповідно до наказу № 665-В «Про надання відпустки» з 13.08.2013 по 06.09.2013 позивачу була надана щорічна основна відпустка. Даним наказом позивачу була також надана додаткова оплачувана відпустка з 07.09.2013 по 13.09.2013 (а. с. 20).
Згідно із наказу № 776-В від 09.09.2013, позивачу, у зв'язку з хворобою, було надано частину щорічної основної відпустки з 14.09.2013 по 24.09.2013 включно(а. с. 21).
Відповідно до наказу № 815-В від 23.09.2013, позивачу, у зв'язку з хворобою, було надано частину додаткової оплачуваної відпустки з 25.09.2013 по 27.09.2013 включно, а також частину щорічної основної відпустки з 28.09.2013 по 05.10.2013 включно(а. с. 23).
Згідно із наказом Міністерства юстиції України «Про звільнення ОСОБА_5» від 20.09.2013 № 1228/к, розірвано достроково Контракт № 3 з керівником підприємства, що є у державній власності, укладений 22.06.2012 між Міністерством юстиції України та ОСОБА_5, на підставі підпункту «в» пункту 28 Контракту, у зв'язку з порушенням керівником підприємства підпункту «и» пункту 29 даного Контракту. Звільнено ОСОБА_5 з посади генерального директора державного підприємства «Інформаційний центр» 20.09.2013 з підстав, передбачених контрактом, п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України(а. с. 59).
В апеляційній скарзі позивач посилається на безпідставність припинення трудового договору та розірвання контракту на підставі фактів порушень законодавства, встановлених внутрішнім позаплановим фінансовим аудитом оцінкидіяльності підприємства, оскільки акт проведення перевірки не встановлює факти порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, а тільки встановлює наявність інформації в об'єкті дослідження, яка свідчить про можливість порушення.
Проте, вказані доводи не ґрунтується на нормах чинного законодавства, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 21 КЗпП України встановлено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на утворення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як це передбачено нормами КЗпП України, - підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.
Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.
Підпунктом «и» пункту 29 контракту визначено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном до закінчення терміну його дії у разі порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Так, відповідно до аудиторського звіту оцінки діяльності підприємства, дотримання законності використання і збереження майна, проведення господарських операцій ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції за 2012 рік та І півріччя 2013 року від 17.09.2013 № 18-10/14 встановлено неналежний стан фінансової дисципліни, порушення ведення бухгалтерського обліку та недоліки в його організації, що в свою чергу призводило до недостовірного інформування про рух фінансових і матеріальних ресурсів, викривлення фінансової та податкової звітностей, що свідчить про неналежний контроль зі сторони посадових осіб, водночас, такі факти мають суттєвий вплив на стан справ у цілому, що впливає на діяльність установи.
З огляду на те, що генеральним директором ДП «Інформаційний центр» ОСОБА_5 було порушено законодавство під час використання фінансових ресурсів підприємства, а також порушення прав та обов'язків, передбачених контрактом, Міністерство юстиції видало наказ від 20.09.2013 № 1228/к «Про звільнення ОСОБА_5», яким було розірвано достроково контракт від 22.06.2012 № 3 між Міністерством юстиції та позивачем на підставі підпункту «в» пункту 28 Контракту.
Входячи з вищевикладеного трудові правовідносини з позивачем припинено у відповідності до вимог, встановлених законодавством, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині не ґрунтується на нормах трудового законодавства.
Щодо твердження апелянта про недотримання Мін'юстом процедури інформування позивача про звільнення, слід зазначити наступне.
Статтями 22-24 КЗпП України визначені ознаки, якими характеризуються трудові відносини, а саме: підпорядкування особи внутрішньому трудовому розпорядку, встановленого роботодавцем; виплата останнім заробітної плати та коштів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; зберігання та ведення роботодавцем трудової книжки працівника та інше.
Відповідно до пункту 3 контракту керівник, який уклав цей контракт, є штатним працівником підприємства.
Відтак позивач перебував у трудових відносинах насамперед з ДП «Інформаційний центр», де і зберігалася його трудова книжка, куди він здавав листки непрацездатності та де отримував заробітну плату. Отже, Міністерство юстиції не повинно було безпосередньо видавати позивачу його трудову книжку та здійснювати з ним розрахунок.
Водночас слід зазначити, що Наказ Міністерства юстиції України № 1228/к «Про звільнення ОСОБА_5» був виданий 20.09.2013. Цього ж дня Мін'юст листом від 20.09.2013 № 14-33/1066 запропонував позивачу з'явитись до Міністерства юстиції для ознайомлення із наказом. Проте позивач проігнорував виклик і для ознайомлення із наказом не з'явився.
Копія наказу Міністерства юстиції України від 20.09.2013 № 1228/к «Про звільнення ОСОБА_5» була передана 24.09.2013 ДП «Інформаційний центр» для здійснення необхідних розрахунків під час звільнення.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Видача їх працівникам на руки, крім випадків звільнення, не передбачена.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган може видати працівникам на їх прохання лише завірені виписки з трудових книжок (пункт 2.7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110).
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації (пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301). Крім того, особова справа на будь-якого працівника, у тому числі керівника державного підприємства, після припинення роботи залишається в кадровій службі і передається до архіву.
ДП «Інформаційний центр» листом від 14.10.2013 № 01-21/4037 звертався до позивача із вимогою з'явитись для отримання розрахунку за вересень 2013 року. Позивач проігнорував виклик та розрахунок не отримав.
Відповідно до п. 6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.
Крім зазначеного, під час перевірки стану збереження особових справ та трудових книжок на ДП «Інформаційний центр» було встановлено, що станом на 24.09.2013 особова справа та трудова книжка ОСОБА_5 вилучені ним особисто і на підприємстві вони відсутні, про що було складено відповідну службову записку.
Виходячи з викладеного колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем було здійснено всі необхідні дії для ознайомлення позивача з наказом про звільнення та здійснення розрахунку при звільненні.
Таким чином доводи апелянта про порушення Міністерством юстиції ст. 47 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять посилань на будь-які порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, з огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись, ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді