ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
12 червня 2014 р. Справа № 909/487/14
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. ,
при секретарі судового засідання Максимів Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Берке Пластік Україна",
вул. С.Сагайдака, 101,м. Київ,02660
до відповідача: Підприємець ОСОБА_2
АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості в сумі 95213,81 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 - адвокат, (свідоцтво НОМЕР_2 від 26.05.99 угода про надання правової допомоги від 12.03.14)
від відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа - підприємець, (виписка з ЄДРЮОФОП НОМЕР_3).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Берке Пластік Україна" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 95213,81 грн.
Ухвалою суду від 12.05.14 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 29.05.14.
В судовому засіданні 29.05.14р. та 05.06.14р. оголошувалась перерва.
Відповідач надав розрахунок позовних вимог у зв'язку із частковим погашенням заборгованості, а саме - суми основного боргу у розмірі 10000,00 грн., яке відбулося 30.05.2014 р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримує, просить їх задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, подані позивачем та відповідачем, зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
18.09.12р. між ТзОВ "Берке Пластік Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір поставки товару серії Аю№3.
Відповідно до п. 1.1 договору, позивач зобов'язався виконати поставку пластикових труб, фітинів комплектуючих для їх установки, а відповідач зобов'язався прийняти товар та повністю оплатити його вартість згідно умов договору.
Порядок розрахунків між сторонами передбачений розділом 3 даного договору.
У відповідності до умов даного договору, відповідач 5 платежами здійснив передоплату на загальну суму 233826 грн. після чого позивач передав у власність відповідача, партію товару на загальну суму 801224,35 грн. що підтверджується видатковими накладними.
Після отримання товару і по 15.10.13р. відповідачем здійснено 13 платежів на загальну суму 502398,35 грн.
Проте відповідачем станом на 28.04.14р. сплачено за відвантажений товар 736224,35 грн. Таким чином за відповідачем рахується заборгованість по договору на суму 65000,00 грн.
Під час розгляду справи в суді відповідачем погашено 10000,00 грн. заборгованості.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 55000,00 грн. основного боргу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, покупець (відповідач) на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми за весь термін прострочення.
Відповідно до умов п.1.1 зазначеного вище договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) , а покупець (відповідач) - прийняти та оплатити вартість переданого йому товару згідно накладних, в яких конкретизується асортимент та ціни товару.
Позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення 10000,00грн. основного боргу, оскільки відповідачем дана сума погашена, що підтверджується банківською випискою від 30.05.14р. та стягнути з відповідача 55000,00основної заборгованості.
Беручи до уваги викладене вище суд вважає за правильне позов задоволити частково та виходить з наступних підстав.
В силу ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникли зобов'язальні відносини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Приписами ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічна норма закріплена і в ст.265 Господарського кодексу України.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріали справи містять докази сплати відповідачем основного боргу в розмірі 10000,00грн . Представник позивача даний факт підтвердив.
Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Причому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.
Господарським судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем та здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку річних (за встановленим позивачем періоду). Позивач правомірно нарахував відповідачу річні. Обґрунтований розмір річних, з врахуванням поданого позивачем уточненого розрахунку та перевіреного судом, становитиме 4257,97грн.
Що стосується стягнення з відповідача коштів в сумі 25 955, 84 грн., як збільшення боргу з врахуванням курсової різниці у відповідності до п.п.3.5 п.3 Договору, то суд приходить до висновку про відмову в задоволені даної вимоги виходячи з наступного.
Підпунктом 3.5 п.3 Договору поставки Аю№3 укладеного між сторонами передбачено валютне застереження, зокрема , сторони погодили, що у випадку зміни більше ніж на 10 відсотків курсу національної валюти України гривні до курсу продажу долара США, встановленого АТ УкрСиббанк на дату вчинення платежу, порівняно з курсом, чинним на день відвантаження товару за чим договором, несплачена частина товару підлягає зміні і визначається як фіксована величина, в залежності від зміни курсу гривні до долара США.
Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.
Пунктом 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" визначено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.
З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 29955,84 грн. у зв'язку зі зміною курсу долара США не узгоджується з вимогами постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", що фактично ця сума є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких, ним не заявлялась.
Можливість врахування під час формування вільних цін доларового еквівалента вищезазначена постанова КМ України передбачає лише в частині імпортної складової структури ціни на продукцію, у структурі собівартості якої є частка імпорту.
Оскільки відповідач закуплений товар у наступному не використовував як складову (сировину) для виготовлення відповідної продукції, а реалізовував його безпосередньо, то в цьому випадку у нього відсутні правові підстави для користування вище передбаченими пільгами при формуванні вільних цін з урахуванням доларового еквівалента.
Статтею 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що постанови і розпорядження КМ України є обов'язковими до виконання.
Крім того, встановлення АТ УкрСиббанк курсу національної валюти України гривні до курсу продажу долара США на дату вчинення платежу, порівняно з курсом, чинним на день відвантаження товару за цим договором, передбаченого п.п 3.5 п. 3 Договору, суперечить "Положенню про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів", затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 № 496 , та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2003 р. за № 1094/8415, в якому відповідно до статей 7, 15 та 36 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів.
Пунктом 1 Положення передбачено, що саме Національний банк України установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тимчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів).
Що стосується вимоги про стягнення витрат за надання правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн. суд приходить до висновку про її часткове задоволення виходячи з наступного.
Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 14.12.2007 №01-8,973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" надано роз'яснення, що суд може обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.
Дослідивши зазначені докази, керуючись ст.ст. 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи нескладність заявленого позову, визначену суму послуг надмірно великою та неспіврозмірною з сумою позовних вимог, а також частковим задоволенням позову, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача стягнення з відповідача суми витрат на послуги адвоката в сумі 3 000, 00 грн..
З огляду на фактичні обставини справи суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позову: в частині стягнення з відповідача 55 000,00грн. основної заборгованості, 4257,97 грн. 3% річних та 3000 грн. послуг адвоката, та припинення провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 10000, 00грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи наведені вище обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем, слід відшкодувати з відповідача.
Керуючись ст. 121 Конституції України, ст. 82 -85, 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 193, 218, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 525,526, 530,549, 611, 628 Цивільного кодексу України суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Берке Пластік Україна" до Підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 95213,81 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Берке Пластік Україна" (вул. С.Сагайдака, 101,м. Київ,02660, індент. код 3765940) заборгованість в сумі 55 000,00 (п'ятдесят поять тисяч 00 коп.)-основного боргу, 3% річних 4257,97 грн. ( чотири тисячі двісті п'ятдесят сім грн. дев'яносто сім копійок), 1827,00 грн. ( одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) - судового збору 3 000, 00 грн. (три тисячі 00 коп.) витрат на оплату послуг адвоката.
Наказ видати після набранням рішення законної сили.
Провадження в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн. основного боргу - припинити.
В решті позову - відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.06.14
Суддя Шкіндер П. А.
Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"
________________ Кучма І. І. 18.06.14