03 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 522/31364/13-а
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р. Д.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
судді - Лук'янчук О.В.,
судді - Кравченка К.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа Одеський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, -
19 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу строків служби. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України, але з 2002 року виїхав на постійне місце проживання до держави Німеччина, у м. Берлін. 05.09.2013р. він звернувся до відповідача з заявою про поновлення своїх прав на нарахування та виплату йому пенсії за вислугу строків служби відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідач відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність міжнародного договору між Україною та Німеччиною. Відмову ГУ ПФУ позивач вважає протиправною, оскільки зазначена норма Закону визнана неконституційною.
Відповідач надав заперечення на позов, в якому зазначив, що позивачу пенсія була призначена та виплачувалась Одеським військовим комісаріатом та в 2002 році справу було закрито в зв'язку із виїздом ОСОБА_1 на постійне проживання до Німеччини. Справа до органів Пенсійного фонду не передавалась. Посилаючись на роз'яснення Міністерства юстиції України № 21-46-139 від 30.03.2007р., ГУ ПФУ зазначає, що не є правонаступником Міністерства оборони, а тому в призначенні пенсії необхідно відмовити. Крім того, відсутній міжнародний договір між Україною та Німеччиною, що унеможливлює відновлення виплати пенсії.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення ОСОБА_1 виплати пенсії з 05.09.2013 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу строків служби, яку він отримав до виїзду на постійне місце проживання за межі України на підставах, визначених пенсійним законодавством України, з 05.09.2013 року.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену постанову скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України у зв'язку із відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується даними закордонного паспорту (а.с. 8).
Пенсія за вислугу строків служби в Україні позивачу була нарахована та виплачувалась Одеським військовим комісаріатом з травня 1998 року по квітень 2002 року. У 2002 році позивач виїхав на постійне місце проживання до Німеччини. До виїзду за кордон ОСОБА_1 була виплачена призначена пенсія за шість місяців.
05.09.2013р. позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про поновлення прав на нарахування та отримання пенсії за вислугу строків служби. До заяви позивачем надана довідка Одеського обласного військового комісаріату від 27.08.2013р. № 2904 про виплату пенсії позивачу у періоді з 1998 по 2002рр, копія пенсійного посвідчення та копія закордонного паспорту, що підтверджує громадянство України позивача (а.с.9-10).
Листом № 1249/Д-11 від 12.09.2013р. ПФУ відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю міжнародного договору між Україною та Німеччиною, що відповідає вимогам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с.13).
Листом № 1694/Д-15 від 13.12.2013 року відповідач додатково повідомив представника позивача про те, що ОСОБА_1 не перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, пенсійної справи відповідач не отримував, тому підстави для поновлення виплати пенсії відсутні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання пенсії, як громадянин України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон.
Судова колегія погоджується із зазначеним висновком на підставі наступного.
Згідно ст.ст.1,3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави.
Право на соціальний захист віднесене до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості (ст.46). Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Згідно ст.ст.49,51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за 6 місяців наперед перед виїздом.
ОСОБА_1 , в зв'язку із наявністю в нього права, отримував з травня 1998р. пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З травня 2002р. виплата раніше призначеної пенсії була припинена в зв'язку із виїздом позивача за кордон на постійне проживання.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-пр/2009 визнані, такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дано Верховною Радою України. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 07.02.2014р. встановлено, що у випадку припинення виплати пенсії особі, яка виїхала за кордон, має місце порушення ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, оскільки заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі.
Доводи апелянта про неможливість відновлення пенсійним органом виплати пенсії позивачу, в зв'язку з тим, що до 2002р. пенсія виплачувалась Одеським обласним військовим комісаріатом та з 2007р. до ГУ ПФУ не передавалася, судова колегія вважає такими, що не створюють перешкод для відновлення порушеного права ОСОБА_1 на пенсію.
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначення і виплата пенсій особам, на яких розповсюджується дія цього Закону, здійснюється органами Пенсійного фонду України, в зв'язку з чим позивач вірно звернувся із заявою про поновлення виплати пенсій саме до відповідача.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії проводиться за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Для цього пенсійному органу згідно ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб.
Разом з цим, отримавши заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, ГУ ПФУ не здійснило дій щодо витребування архівної пенсійної справи від Одеського обласного військового комісаріату, яка знаходиться там на зберіганні, про що військомат повідомив суд (а.с.29), та відмовило у нарахуванні та виплаті пенсії з підстав відсутності для цього законодавчого обґрунтування.
Аналізуючи наведене в сукупності, судова колегія вважає вірним висновки суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії позивачу, а також про необхідність поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ призначити та виплатити позивачу пенсію за вислугу строків служби відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195,197,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий Н.В.Вербицька
Суддя О.В. Лук'янчук
Суддя К.В.Кравченко