16 червня 2014 року Справа № 38389/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Улицького В.З.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Галицького районного суду м.Львова від 16 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення невиплаченої грошової компенсації за продовольче забезпечення,-
21.06.2007 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення невиплаченої грошової компенсації за продовольче забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період проходження військової служби він перебував на речовому та продовольчому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Однак під час проходження служби відповідач не видав йому належний продовольчий пайок, а також відмовляється від виплати відповідної компенсації за продовольчий пайок в сумі 47028 грн. 29 коп.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 16 липня 2007 року позов задоволено. Визнано дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення неправомірними. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нараховану компенсацію в сумі 47028 (сорок сім тисяч двадцять вісім) гривень 29 копійок.
Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити.
В апеляційній скарзі покликається на те, що з моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року №426 припинилось правове регулювання відносин стосовно забезпечення військовослужбовців продовольчим забезпеченням за колишньою нормою №7, а у позивача - відпала правова підстава для одержання продовольчого пайка як в натуральному вигляді, так і у вигляді грошової компенсації. Окрім цього слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року №1459 - 111 було запроваджено мораторій на видачу військовослужбовцям продовольчих пайків або грошової компенсації замість них шляхом призупинення дії ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист їх сімей» від 20.12.1991 року. Зазначений мораторій продовжує діяти й по теперішній час. З огляду на цю обставину правової підстави для здійснення виплати грошової компенсації замість продовольчого пайка за період з моменту запровадження мораторію (10.03.2000 року) і до моменту скасування норми №7 на теперішній час немає.
За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до розрахунку №150 від 21.06.2007 року, виданого командиром військової частини НОМЕР_1 , та який не заперечують сторони, сума грошової компенсації за продовольче забезпечення позивача за період з липня 2000 року по травень 2007 року становить 47028, 29 гривень.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період проходження військової служби позивач перебував на речовому та продовольчому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Однак відповідач не видавав йому належний продовольчий пайок, а також відмовляється від виплати відповідної компенсації за продовольчий пайок.
Приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 року № 2011 передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Судова колегія дійшла висновку, що дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за продовольчий пайок не порушують вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Так, колегією суддів встановлено, що дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-III призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст.75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
А тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, оскільки дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків, а тому слід прийняти відмову в задоволенні позову.
При цьому, виходячи з приписів ст.265 КАС України та наявних у матеріалах справи доказів про виконання оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про необхідність задоволення клопотання апелянта про поворот його виконання.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.3, 202, 205, 206, 254, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити, а постанову Галицького районного суду м.Львова від 16 липня 2007 року у справі №2а-426/07- скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
У порядку повороту виконання судового рішення стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно стягнуту суму 47028 (сорок сім тисяч двадцять вісім) гривень 29 копійок.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І. Довга
В.З.Улицький