16 червня 2014 р. Справа № 28949/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Улицького В.З.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 29 жовтня 2010 року № 92/17 /2/177 0916892 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 4050 гривень, № 93/17-2/НОМЕР_1 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 59687 гривень 73 копійки,-
29.11.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень - рішень від 29 жовтня 2010 року № 92/17 /2/177 0916892 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 4050 гривень, № 93/17-2/НОМЕР_1 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 59687 гривень 73 копійки.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач неправомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки викладені в акті перевірки дані, на підставі яких зроблено висновок та винесено податкові повідомлення-рішення, суперечать дійсним обставинам справи.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов.
В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідно до податкового повідомлення - рішення № 92/17 /2/177 0916892 від 29 жовтня 2010 року штрафні санкції по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4050 грн. було застосовано протиправно, оскільки, згідно ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» за неподання державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян встановлено штраф в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також вказує, що при донарахуванні податку на додану вартість працівниками Ужгородської МДПІ не було враховано, що товар, який він продав був придбаний на території України і всі його постачальники вже сплатили податок на додану вартість з цього товару, а так, позивач мав сплатити податок на додану вартість лише зі своєї націнки на проданий товар.
Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч нормам Закону позивач під час перераховування орендної плати громадянці ОСОБА_2 в сумі 13500 гривень, будучи «податковим агентом» не нарахував, не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб.
Всупереч таким вимогам законодавства, позивач не подав до податкового органу заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Позивач ОСОБА_1 при реалізації товарів кінцевим споживачам повинен був визначити податкове зобов'язання з податку на додану вартість.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що Інспекторами Ужгородської МДПІ у Закарпатській області було проведено планову перевірку субє'кта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, відповідно до затвердженого плану перевірки .
За результатами цієї перевірки було складено Акт від 15 жовтня 2010 року № 61\17-2\1770916892 .
На підставі відомостей, викладених у вищевказаному Акті перевірки, Ужгородською МДПІ були прийняті податкові повідомлення рішення від 29 жовтня 200 року № 92/17 /2/177 0916892, яким визначено до сплати позивачу податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2025 гривень та застосовано штрафну санкцію щодо позивача в розмірі 4050 гривень, а також № 93/17-2/НОМЕР_1, яким визначено до сплати позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 3971 гривня 61 копійка та застосовано штрафну санкцію щодо позивача в розмірі 19895 гривень 82 копійки .
Згідно пункту 2.4 акту перевірки № 61/17-2/НОМЕР_1 від 15 жовтня 2010 року було встановлено порушення фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 вимог п.п.1.1, 1.15 ст.1, п.3.4. ст.3, п.п. 4.2.9 "Г" п. 4.2. ст.4, п.7.1.ст.7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з наступними змінами та доповненнями .
Проведеною перевіркою було встановлено, що для здійснення підприємницької діяльності СПД - ФО ОСОБА_1. використовував орендоване приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39 кв.м, яке орендується у фізичної особи ОСОБА_2 згідно договору оренди б / н від 31.03.2004 року й орендна плата складає 50 гривень щомісячно, а згідно Додатку № 1 до цього договору оренди від 01.01.2009 року орендна плата складає 700 гривень на місяць. Ця обставина не заперечувалася представником позивача в судовому засіданні .
Згідно п. 1.15. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних oci6» (у редакції, що діяла на момент виникнення та снування спірних правовідносин) визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Підпунктом 3.1.3. п. 3.1. ст. З Закону України «Про податок з доходів фізичних oci6» було визначено, що об'єктом оподаткування є доходи з джерелом ix походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при ix виплаті.
У в1дповідності до вимог пп. 4.2.1. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних oci6» загальний місячний оподатковуваний дохід - доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Пунктом 8.1. вищевказаного Закону встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що всупереч цим нормам Закону позивач під час перераховування орендної плати громадянці ОСОБА_2 в сумі 13500 гривень, будучи «податковим агентом» не нарахував, не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб.
Згідно п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних oci6» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доход1в фізичних oci6 є, зокрема, податковий агент.
Відповідно до пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 названого Закону оподаткування процентів, сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначено пп. 9.2.1 (п.7.2), провадиться в загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцевого оподатковуються під час їхньої виплати за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7 цього Закону (при цьому, п. 22.3 ст. 22 Закону передбачено, що починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 15 відсотків від об'єкта оподаткування.
Ця встановлена судом обставина свідчить про наявність правових підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у 2025 гривень(15% від суми сплаченої ОСОБА_2 орендної плати в розмірі 13500 гривень) та застосування штрафних санкцій у сумі 4050 гривень відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким у разі, коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору, обов'язкового платежу).
Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суддів, що підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Ужгородської МДПІ від 29 жовтня 200 року № 92/17 /2/177 0916892, яким визначено до сплати позивачу податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2025 гривень та застосовано щодо позивача штрафну санкцію в розмірі 4050 гривень, немає.
Щодо правомірності донарахування податковим органом позивачу податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне .
Відповідно до п.2.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 був зареєстрований як платник податку на додану вартість в Ужгородській міжрайонній державній податковій інспекції до 10.11.2008 року .
Згідно поданих до Ужгородської МДП1 декларацій ПП ОСОБА_1 про доходи за третій квартал 2009 року, звіту по РРО за жовтень 2009 року, виписки з банківського рахунку позивача за листопад 2009 року, а також відомостей, викладених у Книзі обліку розрахункових операцій СПД-ФО ОСОБА_1 отримав дохід в сумі, що перевищує 300000 гривень. Цей факт сам позивач не оспорює.
Враховуючи, що загальна сума від здійснення операцій із поставки товарів (послуг), яку одержав СПД-ФО ОСОБА_1, перевищила 300000 гривень у листопаді 2009 року (а саме 11.11.2009 року ), він відповідно до п. 9. 5 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) був зобов'язаний до 1 грудня 2009 року (тобто, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним підпунктом Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 року) подати до податкового органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість й згідно цієї поданої заяви податковий орган зобов'язаний був видати фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 відповідне свідоцтво про реєстрацію його платником податку на додану вартість.
Всупереч таким вимогам законодавства, позивач не подав до податкового органу заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Відповідно до статті 3 вищевказаного Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.
Статтею 4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Податок на додану вартість становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
У відповідності до п. 10.2. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку відповідають за достовірність та своєчасність визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність внесенні його до бюджету.
Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2. статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати податку на додану вартість, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.
На підставі вищевикладеного, позивач ОСОБА_1 при реалізації товарів кінцевим споживачам повинен був визначити податкове зобов'язання з податку на додану вартість.
Згідно поданих позивачем декларацій про отримані доходи та звітів по РРО СПД-ФО ОСОБА_1 отримав готівкові кошти за фактично реалізовані товари на наступні суми: грудень 2009 року - 42653, 50 грн.; січень 2010 року - 31940,90 грн.; лютий 2010 року - 28304,95 грн.; березень 2010 року -15944,25 грн.; квітень 2010 року - 25258,95 грн.; травень 2010 року - 31150,00 грн.; червень 2010 року - 20705,50 грн..
Колегія суддів зазначає,що оскільки ОСОБА_1 не був зареєстрований як платник ПДВ з 01.12.2008 року, то права на податковий кредит з 01.12.2009 року по 30.06.2010 року він не мав згідно пункту 2.2 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, позивачу правомірно було донараховано податок на додану вартість за грудень 2009 року - в сумі 8530,70 грн.; за січень 2010 року в сумі 6388,18 грн.; за лютий 2010 року - в сумі 5660,99 грн.; за березень 2010 року - 3188,85 грн.; за квітень 2010 року в сумі 5651,79 грн.; за травень 2010 року- в сумі 6230,00 грн.; за червень 2010 року- в сумі 4141,10 грн., а всього 39791 гривень 61 копійку
Згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин ) у разі коли контролюючий орган самостійно до нараховує суму податкового зобов'язання платника податку за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
На підставі цієї норми Закону, позивачу було нараховано штрафні санкції за порушення Закону України «Про податок на додану вартість» в сумі 19895 гривень 82 копійки .
За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі №2а-4420/10/0770 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І.Довга
В.З.Улицький