Справа №461/6904/13-ц
06 червня 2014 року Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Городецької Л.М.,
при секретарі Скочиляс І.М.,
з участю представників
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики грошових коштів недійсним,
встановив:
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просить визнати недійсним договір позики грошових коштів від 24.11.2008р., укладений між ОСОБА_3 (надалі - Позивач) та ОСОБА_4 (надалі-Відповідач), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського Нотаріального округу ОСОБА_5.
В обґрунтування позовних вимог, позивач покликається на те, що 24.11.2008р. між нею та відповідачем був укладений та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 договір позики (надалі - Договір). Згідно п.1 Договору позичкодавець надав у власність, а позичальник прийняла грошові кошти в сумі 25 000,00 грн. без нарахування відсотків, на строк до 24.02.2009р. Однак, всупереч зобов'язанням, які відповідач взяв на себе за Договором, грошові кошти так і не були передані. За їхньою домовленістю, відповідач повинен був передати кошти, після того, як отримає готівковий кредит в установі «Кредитпромбанку» по вул.Костя Левицького, 55 у м.Львові, куди вони поїхали для підписання договору. З невідомих їй причин, відповідач не отримав кредит у банку та пообіцяв їй анулювати укладений договір, чого не зробив. Вважає, що відповідач ввів її в оману і укладаючи договір не мав наміру передавати їй грошові кошти.
В судовому засіданні позивач та її представник, кожен окремо, позов підтримали, дали пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові. Просять позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з мотивів безпідставності, дав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов. Просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менша як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доході громадян.
Судом встановлено, що 24.11.2008 року між ОСОБА_4 (позичкодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 /а.с.3/.
Згідно п.1 Договору позичкодавець надав у власність, а позичальник прийняла грошові кошти в сумі в сумі 25 000,00 грн. без нарахування відсотків, на строк до 24.02.2009 року.
Пунктом 3 Договору передбачено, що грошова сума, вказана в п.1 договору передана позичальнику до підписання цього договору.
Згідно ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Судом визнається недійсним правочин, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.230 ЦК України).
У п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч.4 ст.639 ЦК України якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Укладений 24.11.2008 року договір позики, був добровільно підписаний ОСОБА_3 в присутності нотаріуса, а відтак остання погодилась зі всіма істотними умовами договору та тим самим визнала факт отримання грошових коштів від ОСОБА_4 ще до підписання цього договору.
У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 31.05.2013 року по справі №1319/7437/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування збитків, встановлено факт наявності заборгованості ОСОБА_3 за договором позики від 24.11.2008р. Вказане рішення залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 04.02.2014р.
Проаналізувавши вищенаведене, суд вважає, що твердження позивача про те, що її під час укладення Договору було введено в оману, є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Окрім того, позивачем не надано жодного належного доказу, яки би свідчив, що відповідач ввів її в оману при укладенні оспорюваного договору.
Таким чином, дослідивши обставини справи, заслухавши доводи сторін та перевіривши докази по справі, суд дійшов висновку, що укладений договір від 24.11.2008р. відповідає вимогам цивільного законодавства, відповідачем жодних порушень законодавства при укладенні та виконанні договору відповідачем не допущено, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 3-11, 60, 212 - 215 ЦПК України, ст.3, 16, 215, 1046, 1047, 1051 ЦК України, суд
вирішив:
у позові ОСОБА_3 про визнання договору позики грошових коштів від 24.11.2008 року недійсним - відмовити повністю.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 10-ти днів після його проголошення.
Суддя: ЛМ. Городецька