"29" травня 2014 р. м. Київ К/800/57023/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Мороз Л.Л.,
Горбатюка С.А.,
Калашнікової О.В.,
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровекс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровекс», в якому просило стягнути з відповідача 254 527, 26 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2009 році та 4199,70 грн. пені за порушення термінів сплати.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.07.2010 року позов задоволено повністю. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровекс» на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 254527,26 грн. адміністративного господарських санкцій та 4199,70 грн. пені.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 01.03.1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік відповідач повинен був забезпечити у 2009 році працевлаштування інвалідів на 65 робочих місць, а фактично в 2009 році на підприємстві працювало 26 інвалідів.
За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відповідачу були нараховані адміністративно-господарські санкції у сумі 254527,26 грн. та нарахована пеня у сумі 4199,70 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, створено робочі місця для інвалідів, оскільки працевлаштовано 26 інвалідів, які були направлені центром зайнятості. У 2009 році відповідач подавав до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості звіти про наявність вакансій для інвалідів.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки підприємство може вважатись таким, що вжило всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, у разі якщо воно виконало встановлений законом обов'язок щомісяця подавати центру зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідачем не було виконано у повному обсязі обов'язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, оскільки звіти за формою № 3-ПН до центру зайнятості подавались не щомісячно.
Тобто, відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильноого висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році та пені.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана не вірно.
Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст. 220, 222, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року у цій справі скасувати.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.07.2010 року залишити в силі.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: