Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" червня 2014 р.Справа № 922/1588/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Термотрейд", м.Донецьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Термоізоляція", м.Харків
про стягнення 102764,21 гривень
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - Даншиної Г.О. (довіреність б/н від 12 травня 2014 року)
22 квітня 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Термотрейд", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Термоізоляція" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 102764,21 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №ТД/ППТ-22, укладеного між сторонами 07 червня 2010 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2055,29 гривень судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 квітня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 травня 2014 року.
15 травня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду заяву (вх.№15921), в якій просив суд застосувати строк позовної давності, у зв'язку із його спливом. Судом було досліджено надану заяву та прийнято до розгляду.
У відкритому судовому засіданні 15 травня 2014 року було оголошено перерву до 20 травня 2014 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 травня 2014 року було відкладено розгляд справи на 10 червня 2014 року.
10 червня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№19111) додаткові документи на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
Також, 10 червня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№19110) на позовну заяву, в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з позивачем, але у зв'язку зі спливом строку позовної давності, просив суд відмовити у позові. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.
Позивач у відкрите судове засідання 10 червня 2014 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 10 червня 2014 року факт отримання товару від позивача визнав, але, просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі позивача.
Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
07 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Термотрейд" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Термоізоляція" (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу №ТД/ППТ-22. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до умов договору, продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 02 липня 2010 року по 14 грудня 2010 року, позивач поставив відповідачу товар на суму 227299,03 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с.38-45).
Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався з позивачем, а саме, здійснив оплату товару на суму 124534,82 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок та платіжних доручень.
Відповідно до п.4.3 договору, розрахунки здійснюються покупцем на протязі 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.
Останній рахунок-фактура був виставлений позивачем 13 грудня 2010 року (а.с.65). Крім того, у відповідності до специфікації №001/12 до спірного договору (а.с.34), строком поставки останньої партії товару був місяць грудень 2010 року.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в позові, виходячи з наступного.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тобто, судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором в повному обсязі, проте, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, не сплативши заборгованість в повному обсязі.
За таких обставин, позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду.
Однак, представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог, в якому вказано, що строк на подання позову до суду сплив в грудні 2013 року.
Розглянувши заяву про застосування строків позовної давності, суд встановив наступне.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з п.5 даної статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображуються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.
У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане (п.4.2 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 р.).
Відповідно до п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року: "перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення".
Як вбачається з умов договору, обов'язок оплати у відповідача наступив через 5 днів після отримання кожного рахунку-фактури, останній з яких був виставлений 13 грудня 2010 року. Крім того, остання специфікація на поставку товару у грудні 2010 року також була підписана сторонами 13 грудня 2010 року.
Також, слід зазначити, що відповідач частково оплатив заборгованість, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою, тобто, вчинив дії, які перервали перебіг позовної давності по деяким видатковим накладним.
Згідно з ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст.264 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив останній платіж 24 листопада 2010 року, а тому, суд вважає, що на час подання позову до суду, трирічний строк виконання обов'язку відповідача щодо оплати всіх партій товару сплив, навіть, з урахуванням переривання перебігу позовної давності.
Від позивача заяви про поважність причин пропуску позовної давності не надходило.
Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого права зі спливом позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, заява відповідача про застосування строків позовної давності є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню судом.
За приписами ч.3 та ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності щодо стягнення з відповідача 102764,21 гривень, у зв'язку з чим, відмовляє у задоволенні відповідного позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на позивача.
На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.256, 257, 261, 267, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 16 червня 2014 року.
Суддя К.В. Аріт
справа №922/1588/14