26 травня 2014 року о 15 год. 15 хв.Справа № 808/1782/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Колесникової С.Г.,
за участю представників:
від позивача - Д.В. Єренко,
від відповідача - Я.В. Морозова
розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
11 березня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_3) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області), в якому позивач, з наступними уточненнями, просить скасувати податкове повідомлення-рішення №000061702 від 30 січня 2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання вимог чинного законодавства ФОП ОСОБА_3 подавались необхідні звіти за встановленою формою, що підтверджується звітами за лютий 2012 року - січень 2013 року включно на загальну суму 297 243,40 грн. Крім того, перевищення грошових коштів на яке посилається ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області у своїй більшості складається із позичених грошових коштів, які не можуть бути прибутком ФОП ОСОБА_3, адже це є фактично поворотною фінансовою допомогою.
Заперечуючи проти позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях, відповідач зазначає, що при перевірці ФОП ОСОБА_3 встановлено перевищення валового доходу від здійснення підприємницької діяльності протягом 12 календарних місяців в період з 01.03.2012 по 28.02.2013 понад 300 000 грн., який склав 303 638,80 грн.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 26 травня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії НОМЕР_3 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований 21.01.1994 за адресою: 69063, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1.
На підставі пп.78.1.1 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI, направлення від 22.11.2013 №443, Наказу та направлення від 29.11.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01.02.2012 по 29.11.2013. За результатами перевірки складено Акт від 12.12.2013 №24/17-214/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено порушення п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 27 663,92 грн., у тому числі по періодах: за березень 2013 року в сумі 3 737,93 грн., за квітень 2013 року в сумі 4 492,48 грн., за травень 2013 року в сумі 4 077,43 грн., за червень 2013 року в сумі 2 481,27 грн., за липень 2013 року в сумі 2 943,30 грн., за серпень 2013 року в сумі 2 565,84 грн., за вересень 2013 року в сумі 2 418,32 грн., за жовтень 2013 року в сумі 2 545,59 грн., за листопад 2013 року в сумі 2 401,76 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 №000061702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість 34 579,91 грн.: за основним платежем 27 663,92 грн., за штрафними санкціями 6 915,99 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, яка діяла на момент спірних відносин) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Пунктом 183.2 ст. 183 ПК України передбачено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Пунктом 183.10 ст. 183 ПК України передбачалося, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій за період з лютого 2012 року по січень 2013 року (включно), Довідок про рух коштів по рахунку від 13.06.2013 №18-3-7/41-ВРД, фіскальних чеків з 01.03.2012 по 28.02.2013, тобто за 12 календарних місяців, обсяг виручки позивача склав 303 638,80 грн., що перевищує визначений п. 181.1 ст. 181 ПК ліміт.
Перевіркою встановлено, що позивач не подавав заяви до ДПІ на реєстрацію його платником ПДВ, не нараховував і не сплачував до бюджету податкові зобов'язання з ПДВ.
Таким чином, оскільки позивачем за останні 12 календарних місяців (з лютого 2012 року по січень 2013 року (включно) перевищено визначений п. 181.1 ст. 181 ПК ліміт обсягу операцій з продажу (поставки) товарів/послуг, то відповідач дійшов вірного висновку про те, що позивач був зобов'язаний зареєструватися платником ПДВ і подати до ДПІ відповідну заяву.
Доводи позивача про те, що в акті перевірки відсутні будь-які посилання на конкретні первинні документи та порушення ФОП ОСОБА_3 чинного законодавства, а саме ст.. 181, 183, 187 ПК України, суд вважає безпідставними і необґрунтованими, оскільки зміст порушення наведено відповідачем в акті достатньо чітко і зрозуміло.
Відсутність посилань в акті на первинні документи, в даному випадку, не спростовує порушень і не впливає на правильність висновків відповідача, оскільки суттєвим для вирішення справи є показники загального обсягу операцій з постачання товарів/послуг за відповідний період (12 календарних місяців - для визначення наявності підстав для реєстрації платником ПДВ; наступний період - для визначення бази оподаткування ПДВ і суми податкових зобов'язань). Встановлення цих обставин здійснюється на підставі звітних бухгалтерських і податкових документів (книг, регістрів) і не потребує дослідження всіх первинних документів. Водночас, як в ході адміністративного оскарження, так і в ході судового розгляду, позивач не заперечував правильність таких показників і не посилалася на необхідність їх перевірки.
Таким чином, якщо особа, у якої обсяг оподаткованих операцій з постачання товарів/послуг за останні 12 місяців перевищив 300 000 грн., не подала до органу державної служби заяву, то обов'язок нарахування та сплати податкових зобов'язань з ПДВ у такої особи виникає з дня, наступного за граничним днем, який встановлений для подання заяви, тобто з 11 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг понад 300 000 грн.
Разом з тим, незважаючи на те, що протягом 12 місяців (з березня 2012 року по лютий 2013 року), сума нарахована (сплачена) позивачем від здійснення операцій з постачання товарів/послуг перевищила 300 000 грн., він не дотримався обов'язку визначеного пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України щодо за реєстрації як платника податку на додану вартість.
В порушення наведених норм позивач не надав заяву про реєстрацію як платника ПДВ, а відтак має нести відповідальність за не нарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Суд критично оцінює посилання позивача, на те, що фіскальні чеки по касовим апаратам, які були використані під час перевірки, сума виручки за період з 01.03.2012 по 28.02.2013 становить 297 118,40 грн., що не перевищує 300 000 грн. з огляду на наступне. Зі змісту нефіскального чеку від 19.03.2012 №ПБ57301572 та згідно пояснень касира ОСОБА_4 відбулася саме помилка при роботі з касовим апаратом, внаслідок якої було роздруковано фіскальний чек від 19.03.2012 № П 557301572 в сумі 3 880 грн. Після чого було роздруковано нефіскальний чек від 19.03.2012 №ПБ 57301572 нібито «на службову видачу готівки» на суму 3 875 грн. Тобто, дана операція вказує не на повернення отриманої позивачем готівки від продажу товарів, а саме на виправлення помилки, тобто фактичного отримання готівки на суму 3 875 грн. не було.
Крім того, як вказують вищезазначені документи, дана операція була здійснена протягом одного і того ж дня, тому у щоденному «Z» звіті цю суму включено не було, так як помилка була виправлена одразу ж. Про це свідчить додаток №1 до Акту за 19.03.2012, в якому зазначено загальну суму реалізованого товару за цей день па суму 535.70 грн., в тому числі по касовому апарату MINI-500/02 МЕ фіск. № 0826003794 - 148 грн.
Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Основне правило податкового обліку приватного підприємця, який застосовує загальну систему оподаткування, наведене в п. 177.2 ст. 177 ПК України: об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З наведеної норми суд приходить до висновку, що ПК України містить різні правила оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на доходи фізичних осіб.
На відміну від норми п. 137.1 ст. 137 ПКУ, яка встановлює, що дохід підприємства від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар, доходи фізичної особи визнаються не в момент їх нарахування, а в момент отримання. Витрати визнаються лише в тому випадку, якщо вони фактично понесені (оплачені), а не тільки нараховані. Крім того, витрати відображають у момент отримання доходу, якого вони стосуються, а не в момент їх оплати.
Враховуючи наведене, податковий орган правомірно визначив податкове зобов'язання позивачу по податку на доходи фізичних осіб із коштів, які фактично надійшли на його рахунок у 2012-2013 роках.
Згідно п. 202.1. ст. 202 ПК України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.
Згідно п. 203.1. ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Аналіз наведених норм доводить, що виручкою вважається сума, фактично отримана суб'єктом господарювання на розрахунковий рахунок. У разі перевищення граничної суми виручки від реалізації, зокрема, товарів суб'єкт господарювання повинен здійснити перехід на загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Крім цього, у цьому випадку, суб'єкт господарювання повинен подавати декларації про доходи, отримані за спірний період, декларувати суми валового доходу та валових витрат, здійснювати належне ведення обліку доходів та витрат, декларувати податкові зобов'язання, подавати податкові декларації.
З наведеного вбачається, що застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються усі надходження коштів, отримані, зокрема, на розрахунковий рахунок суб'єкта господарювання, тобто до обсягу виручки від реалізації, зокрема, товарів необхідно включати суми усіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.
Відповідачем встановлено, що позивач з лютого 2012 року по січень 2013 року (включно) перевищив граничний обсяг виручки та повинен був здійснити перехід на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.
Такої позиції, яка викладена у постановах від 06.03.2012 №2191во10, №21-34а12, №21-430во10, №21-26а12 додержується Верховний суд України.
Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач дійсно з березня 2012 року по лютий 2013 року здійснював поповнення обігових коштів шляхом внесення готівкових коштів на свій розрахунковий рахунок. Представником позивача було пояснено суду, що вказані кошти він накопив та отримав, зокрема, за договором позики.
Отже, наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.
За таких обставин, з урахуванням позиції Верховного суду України, висновки відповідача за результатом перевірки щодо перевищення позивачем граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) та не здійснення переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності є правомірними.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
В контексті вищевикладеного Суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України виявлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності слугує підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача при винесенні оскаржуваних рішень аналізуються судом на предмет їх правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (індивідуальний податковий номер платника НОМЕР_1) на користь Державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя (р/р 31215206784006, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025423, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: судовий збір, код 35450335) суму судового збору у розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.В. Горобцова