Провадження № 11-кп/774/496/14 Справа № 175/4741/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
10 червня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні, в залі апеляційного суду, матеріали кримінального провадження № 12013040000000414 відносно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Душанбе, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в його інтересах на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, за участю прокурора ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_9 .
В апеляції адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати, як незаконний та необґрунтований, та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, захисник вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки обставинам, які свідчать про наявність вини пішохода, а також результатам експертизи, яка, на його думку, була проведена з порушенням методичних рекомендацій та має суперечливий та неузгоджений з іншими доказами зміст. Разом з тим, адвокат зазначає, що судом необґрунтовано, в порушення вимог ст. 23 КПК України, було задоволено цивільний позов у кримінальному провадженні та при його вирішенні не було враховано те, що ОСОБА_6 мав страховий поліс власників наземних транспортних засобів.
В запереченнях на апеляцію адвоката представник потерпілого ОСОБА_9 , не погоджуючись її доводами, просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, як законний, обґрунтований та такий, що винесений на підставі всесторонності, об'єктивності та повноті розгляду справи.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.
Вирішено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні в рахунок відшкодування матеріальної шкоди і сто тисяч гривен в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Вирішено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави тисяча п'ятсот п'ятнадцять гривень дев'яносто копійок в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.
Крім того, за результатами розгляду кримінального провадження визначено долю речових доказів.
Обвинуваченого ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту за наступних обставин.
22 липня 2013 року приблизно в 00 годин 05 хвилин ОСОБА_6 , керуючи на підставі доручення належним на праві особистої власності ОСОБА_11 технічно справним автомобілем «Опель Астра», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїжджій частині автодороги «Знам'янка - Луганськ - Ізварине» з боку м. Дніпропетровська у напрямку м. Кривого Рогу.
Під час руху в районі 190 км + 500 м вказаної автодороги, що проходить по території Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_6 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, проявляючи злочинну недбалість, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її зміни, не обравши безпечну швидкість руху в умовах дорожньої обстановки, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно руху керованого ним автомобіля «Опель Астра».
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла: синця в правій лобно-скроневій ділянці, осаджень у лобно-тім'яній ділянці, лівих надбрівній та скроневій ділянках, носі; скальпованої рани в лівій тім'яно-скроневій ділянці; рваної рани на лівому стегні; численних саден та ділянок осаджень на стегнах і передній поверхні колінних суглобів, гомілках і стопах, грудній клітині та поперековій ділянці тулуба, сідницях, численних саден на зовнішній поверхні правого ліктьового суглобу та правого передпліччя, тильній поверхні зап'ясткових суглобів і кистей, ліктьових суглобів і передпліч; крововиливів у товщі м'яких покривних тканин голови в правій лобно-скроневій, лобній, лівій тім'яно-скроневій та тім'яно-потиличній ділянках; неповного розриву дуги аорти, розриву правої частки печінки; крововиливів у товщі м'яких тканин правої бічної поверхні грудної клітини та спини, стегон і гомілок, у товщі зв'язкового апарату печінки; переломів лівих стегнової та великогомілкової кісток, які у своїй сукупності призвели до настання смерті.
Причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди стали дії ОСОБА_6 , який грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.2, 12.3 і 12.6 г) Правил дорожнього руху України, які встановлюють:
- п. 1.3 - «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
- п. 1.5 - «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
- п. 2.3 - «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
- п. 12.2 - «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги»;
- п. 12.3 - «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди»;
- п. 12.6 - «Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю: г) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.»
Невиконання обвинуваченим ОСОБА_6 вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням смерті ОСОБА_12 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи адвоката, який підтримав свою апеляцію, міркування прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляції адвоката та просили вирок суду залишити без змін, думку обвинуваченого, який підтримав апеляцію свого захисника, а також не заперечував проти його звільнення від покарання на підстав п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляції та дослідивши їх, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція адвоката підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновок суду про винність обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджується зібраними органами досудового розслідування та дослідженими у судовому засіданні доказами, які отримали належну правову оцінку, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які були очевидцями наїзду обвинуваченого на пішохода ОСОБА_12 ; протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22.07.2013 року, схемою та фото-таблицею до нього, в яких відображено стан дорожнього покриття, сліди гальмування, а також місце розміщення трупа ОСОБА_12 (т.1 арк.п.9-20); висновком експерта № 1249/208-Е від 07.08.2013 року, яким визначено тілесні ушкодження потерпілої, причини її смерті, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між ними (т.1 арк.п.54-55); висновком експерта № 70/29-554 від 13.09.2013 року, яким встановлено швидкість руху автомобіля перед гальмуванням (т.1 арк.п.59-62); протоколом проведення слідчого експерименту від 08.08.2013 року, схемою та фото-таблицею до нього, якими відтворено дорожню обстановку, встановлено напрямок руху та місце розташування потерпілої та автомобіля обвинуваченого (т.1 арк.п.84-90); висновком експерта № 70/27-643 від 10.09.2013 року, яким визначено, що автомобіль мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода (т.1 арк.п.104-107); речовим доказом - автомобілем «Опель Астра» реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 арк.п.159).
Аналізуючи зазначені докази у своїй сукупності, колегія суддів не вбачає підстав сумніватись у їх належності та допустимості і вважає такі докази достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочинного діяння.
Поряд з цим, надаючи правову оцінку доводам захисника в частині доведеності вини обвинуваченого, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість.
Так, захисник вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки обставинам, які свідчать про наявність вини пішохода, а також результатам експертизи, яка, на його думку, була проведена з порушенням методичних рекомендацій та має суперечливий та неузгоджений з іншими доказами зміст.
З такою позицією сторони захисту колегія суддів погодитись не може.
Як вбачається з ухваленого судом першої інстанції вироку, визнаючи обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд, зокрема, надав оцінку діям пішохода, дійшовши висновку про те, що їх вчинення не свідчить про відсутність вини обвинуваченого.
Аналізуючи такий висновок суду, колегія суддів не вбачає підстав сумніватись у його правильності і обґрунтованості та погоджується з тим, що дії пішохода не впливають на ступінь відповідальності особи, яка мала технічну можливість уникнути наїзду на нього, однак такою можливістю не скористалась.
Поряд з цим, доводи захисника в частині недопустимості доказу у вигляді висновку експертизи колегія суддів також розцінює критично.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що сторона захисту, вважаючи проведену в ході досудового розслідування автотехнічну експертизу неповною та необ'єктивною, в ході судового розгляду кримінального провадження звернулась до суду з клопотання про призначення комісійної експертизи, в якому визначила перелік питань, що підлягають з'ясуванню в ході її проведення (т.2 арк.п.76-80).
Розглянувши зазначене клопотання в порядку ст. 350 КПК України, суд першої інстанції відмовив адвокату у його задоволенні, посилаючись на відсутність підстав, передбачених ст.ст. 242, 332 КПК України (т.2 арк.п.83-84).
При цьому, приймаючи рішення по суті за результатами розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції у вироку надав оцінку висновку експертизи з точки зору його допустимості.
Зазначені дії суду є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до ст. 332 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: 1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу.
За змістом ст. 242 КПК України, експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України; 6) визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для призначення комісійної експертизи, суд обґрунтовано дійшов висновку про неможливість її призначення та надав належну оцінку тій, що була проведена в ході досудового розслідування кримінального провадження, вказавши при цьому причини для визнання її допустимим доказом у кримінальному провадженні.
Разом з тим, досліджені колегією суддів доводи захисника обвинуваченого в частині необґрунтованості визначеного судом першої інстанції розміру матеріальної шкоди, що підлягає відшкодуванню, знайшли своє підтвердження.
За правилами ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Приймаючи рішення про необхідність задоволення заявлених представником цивільного позивача вимог про відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 16582 гривень, суд, в порушення вимог ст. 368, 374 КПК України, не навів у вироку мотиви прийнятого ним рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що представником потерпілого в ході судового розгляду справи було заявлено цивільний позов, в якому останній просив стягнути з обвинуваченого 16582 гривень в рахунок відшкодування спричиненої потерпілому матеріальної шкоди (т.2 арк.п.28-37).
При цьому, не зазначивши відповідні розрахунки, представник потерпілого долучив до позову копії документів, на підтвердження заявленої суми.
Згідно товарного чеку та накладної № 1371 від 23 липня 2013 року, сума витрат, пов'язаних з похованням, понесених на території України, становить 8825 гривень та 2350 гривень.
Поряд з цим, сума витрат, понесених позивачем на території Російської Федерації становить 20960 рублів.
Таким чином, враховуючи необхідність переведення рублів в іншу грошову одиницю, розмір матеріальної шкоди підлягає перевірці та уточненню.
Виходячи з наданих в ході апеляційного розгляду відомостей, встановлений НБУ курс гривні до рубля на момент понесення позивачем відповідних витрат, становить 2,272 гривні за 10 рублів.
Відповідно, виходячи із зазначеного курсу, сума витрат, понесених на території Російської Федерації, у розмірі 20960 рублів, дорівнює 4762 гривням.
Таким чином, загальна сума матеріальної шкоди понесена позивачем, що підлягає відшкодуванню становить 15937 гривень.
Зазначена сума не заперечувалась обвинуваченим в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду в цій частині.
Щодо доводів захисника обвинуваченого в частині необґрунтованості визначеної судом першої інстанції суми моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь потерпілого, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає між іншим у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з обставин кримінального провадження, потерпілий зазнав великих душевних страждань, пов'язаних з втратою дружини та необхідністю подальшого виховування малолітнього сина без неї.
Такі обставини об'єктивно враховані судом при визначенні обсягу задоволення заявлених потерпілим вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому з рішенням суду в цій частині колегія суддів погоджується.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до злочинів середньої тяжкості, а також й те, що обвинувачений має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Дніпровським відділом РАЦС Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області 24 травня 2008 року.
Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав та які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.
В п «г» ст. 9 вищезазначеного Закону вказано, що питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою обвинуваченого (засудженого) та його захисника щодо осіб яких судом ухвалені вироки, які не набрали законної сили.
Під час розгляду кримінального провадження обвинуваченим ОСОБА_6 було подано заяву, в якій він вказав на те, що не заперечує проти застосування відносно нього амністії.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає можливим звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», призначеного за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408 КПК України, п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляцію адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12013040000000414, на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, задовольнити частково.
Змінити вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року в частині суми відшкодування завданої потерпілому матеріальної шкоди.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 15937 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.
В іншій частині вирок суду залиши без змін.
На підставі п «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014» звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ впродовж трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з дня вручення йому копії ухвали, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4