Справа № 738/783/14-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/328/2014
Категорія - кримінальна Доповідач ОСОБА_2
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові в порядку апеляційного розгляду провадження № 11-кп/795/328/2014 за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2014 року, якою в задоволенні клопотання засудженому ОСОБА_6 про заміну невідбутої міри покарання у вигляді позбавлення волі на обмеження волі було відмовлено,
з участю учасників кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_7 , свідка - ОСОБА_8
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2014 року відмовлено засудженому ОСОБА_6 в задоволенні його клопотання про заміну невідбутої міри покарання у вигляді позбавлення волі на обмеження волі.
Своє рішення суд мотивував тим, що поведінка засудженого ОСОБА_6 не є сумлінною і не вказує про його виправлення, про що свідчать характеристика, згідно якої засуджений виявив бажання працевлаштуватися перед настанням пільги, що свідчить про його пристосовницьку поведінку, на шлях виправлення не став, мав два стягнення протягом 2013 р. за порушення розпорядку дня та нетактовну поведінку з робітниками установи.
До апеляційного суду Чернігівської області надійшла апеляційна скарга засудженого ОСОБА_6 , в якій він просить вказану ухвалу суду першої інстанції скасувати та замінити йому невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки 3 місяці на обмеження волі з відбуванням покарання у виправному центрі Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області в порядку ст. 82 КК України.
В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги засуджений ОСОБА_6 вказує, що покарання відбуває з 2006 року, раніше судимий не був, ні до, ні після порушення кримінальної справи протиправних дій не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягувався, після звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, працював тривалий час на підприємствах, здобув вищу освіту, максимально підтримує родинні стосунки, має на утриманні малолітню доньку та тяжко хворих батьків, за місцем проживання, роботи, навчання характеризується позитивно. Проте, на його думку, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 23 КПК України вказані обставини не дослідив і одночасно не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Зазначає, що судом було відхилено його клопотання про допит в якості свідка бригадира ОСОБА_9 , який міг би підтвердити сумлінне виконання ним трудових обов'язків. Також вказує, що він приймає участь, в порядку черговості, у двогодинних відпрацюваннях на роботі з благоустрою колонії. Вказує, що згідно ч. 14 ст. 134 КВК України засуджений визнається таким, що не має стягнення, якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню. Всупереч чинній нормі права суд першої інстанції мотивує своє рішення стягненнями від 03 та 04 квітня 2013 року. Звертає увагу, що в місцях позбавлення волі він перебуває з 20 червня 2011.Станом на дату подання апеляційної скарги відбув 2 роки 10 місяців місцях позбавлення волі. Невідбута частина покарання складає 2 роки і 3 місяці. Згідно ч. 2 ст. 61 КК України обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років. Отже, невідбута ним частина строку позбавлення волі повністю підпадає межі строку, установленого загальною частиною КК України для обмеження волі.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого ОСОБА_6 , просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду - без змін, оскільки вона обґрунтована, пояснення свідка ОСОБА_8 - представника Менської ВК-91 управління ДПтСУ в Чернігівській області, який зазначив, що засуджений порушував режим утримання, з ним регулярно проводилися бесіди про працевлаштування, але працевлаштувався за 2 місяці до пільги, у 2013 році на нього було накладено два стягнення, і лише 09.04.2014 року йому наказом начальника була оголошена подяка за сумлінну поведінку та ставлення до праці, тобто лише одне заохочення, він змінився, але ще передчасно йому робити заміну невідбутої міри покарання у вигляді позбавлення волі на обмеження волі, дослідивши матеріали провадження та вивчивши матеріали особової справи, перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким, а саме на обмеження волі, посилаючись на те, що відбув 1/2 частину призначеного строку покарання. 16 січня 2014 року спостережною комісією МВК №91 йому відмовлено у застосуванні пільги, передбаченої ст. 82 КК України, мотивуючи відмову тим, що має стягнення, посереднє відношення до роботи, суперечки з адміністрацією. Вважає прийняті рішення неправомірними, а мотиви відмови такими, що не відповідають дійсності і є надуманими. Складена характеристика є упередженою, неповною, яка не відображає особу засудженого. Просить замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі більш м'яким, а саме на обмеження волі.
Як вбачається з матеріалів особової справи, ОСОБА_6 засуджений вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року за ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 368, ч.1 ст. 70 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, з позбавленням права займати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на строк 3 роки, з конфіскацією 1/5 частини майна належному йому на праві особистої власності.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2009 року вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року змінено, призначено ОСОБА_6 покарання з застосуванням ст. 69 КК України, на підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено обов'язок не виїжджати за межі території України. В решті вирок залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2010 року вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2013 р. кримінальну справу щодо ОСОБА_6 за заявою останнього про перегляд ухвали касаційного суду від 17 березня 2011 р. допущено до провадження Верховного Суду України, який постановою від 26 грудня 2013р. скасував ухвалу касаційного суду від 17 березня 2011 р. щодо ОСОБА_6 , а справу направив на новий касаційний розгляд.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 р. вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2010 року змінено. Дії ОСОБА_6 перекваліфіковано з ч.3 ст. 364 на ч.1 ст. 364 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих чи адміністративно - господарських обов'язків , на строк 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 49, 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за ч.1 ст. 364 КК України. Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих чи адміністративно - господарських обов'язків, на строк 3 роки з конфіскацією 1/5 частини майна , яке є його власністю.
20 червня 2011 року засуджений ОСОБА_6 почав відбувати призначене покарання в СІЗО м. Дніпропетровськ. За час перебування в СІЗО м. Дніпропетровськ режим утримання не порушував, розпорядку дня дотримувався. До праці не залучався, заохочень не мав.
В Менській ВК- 91 міру покарання відбуває з 08 липня 2011 року по теперішній час. За час перебування в установі зарекомендував себе наступним чином: режим утримання порушує, за що отримав два дисциплінарні стягнення. Проявляв невдоволення діями адміністрації, оголошував голодування(а.о.с.105-106).
Як вбачається з рапорту лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_10 за № 268 від 02 квітня 2013 року засуджений ОСОБА_6 порушив режим утримання, за що йому було оголошено попередження. (а.о.с. 83).
Відповідно до висновку перевірки по факту порушення розпорядку дня 25 березня 2013 року начальник відділення СВПР № 3 Менської виправної колонії Управління ДПтС України в Чернігівській області вважав за потрібне притягнути ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності за порушення розпорядку дня (а.о.с. 84-85).
Згідно рапорту лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_10 за № 269 від 03 квітня 2013 року засуджений ОСОБА_6 порушив вимоги ст. 107 КВК України та п.п. 28,29 ПВР УВП за що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а саме оголошено догану (а.о.с. 90).
Відповідно до висновку перевірки по факту порушення встановленого порядку відбування покарання від 30 березня 2013 року начальник ВНіБ Менської виправної колонії УДПтС України у Чернігівській області (№ 91) притягнув до дисциплінарної відповідальності засудженого ОСОБА_6 за порушення встановленого порядку відбування покарання правами начальника установи (а.о.с. 91).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Частиною 1 ст. 539 КПК України, передбачено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, передбачених законом.
Підставою для застосування ст.82 КК України до засудженого є його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до праці, а також свідчення про те, що засуджений став на шлях виправлення.
Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально - виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільно-корисній праці та добросовісно виконує трудові обов'язки, покращує кількісні та якісні показники виконуваної роботи, підвищує виробничу кваліфікацію, бережно ставиться до обладнання та інструментів, дотримується правил охорони праці та техніки безпеки.
Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що він немає дисциплінарних стягнень, а ставлення з боку адміністрації відносно нього упереджене, надумане, не заслуговують на увагу. Дані про відсутність дисциплінарних стягнень мають важливе значення, проте ці обставини не мають виключного значення при прийнятті рішення судом.
Отже, наведе свідчить, що поведінка засудженого ОСОБА_6 не є сумлінною і не вказує про його виправлення, про що свідчить характеристика, згідно якої засуджений виявив бажання працевлаштуватися перед настанням пільги, що свідчить про його пристосовницьку поведінку, на шлях виправлення не став, мав два стягнення на протязі 2013 р. за порушення розпорядку дня та нетактовну поведінку з робітниками установи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відносно засудженого ОСОБА_6 на вказаний час не можливо застосувати ст. 82 КК України, замінив невідбуту міру покарання у вигляді позбавлення волі на обмеження волі.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2014 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну невідбутої міри покарання у вигляді позбавлення волі на обмеження волі - без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4