Справа № 748/326/14-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/332/2014
Категорія - ст. 186 КК України Доповідач ОСОБА_2
11 червня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013260270000697 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2014 року постановлений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ковпита Чернігівського району Чернігівської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, до 19 березня 2012 року зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: - 09 лютого 2011 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 304, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі; - 13 квітня 2011 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 304, ч.2 ст. 304, ч.1, 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі, звільненого 04 квітня 2013 року постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2013 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 2 дні,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст.185, ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 186 КК України;
з участю прокурора ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
На вирок суду захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого, подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 186 КК України, призначено покарання: - за ч.2 ст.185 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі; - за ч.3 ст.185 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі; - за ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 186 КК України у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2011 року, і остаточно призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Стягнуто з обвинуваченого на користь держави 5127 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання вирком законної сили, залишено без змін.
Питання щодо речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 посилається на невизнання його підзахисним вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України. Стверджує, що останній не причетний до вчинення крадіжок у потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , оскільки з дня звільнення - з квітня 2013 року проживав у іншому місці, тому фактично не міг їх вчинити. Заяв із зізнанням про їх вчинення писав під диктовку працівників міліції, оскільки останні обіцяли пом'якшити покарання.
Наголошує, що суд не врахував показання обвинуваченого про те, що перед кожним слідчим експериментом працівники міліції надавали для ознайомлення матеріали кримінального провадження та схеми місць вчинення правопорушень, а безпосередньо під час їх проведення в кайданках підводили обвинуваченого та підказували звідки останній крав речі. Крім того, по епізоду крадіжки у ОСОБА_9 слідчим не було запропоновано обвинуваченому проникнути до приміщення тим шляхом, яким останній нібито проник. В проведенні за клопотання сторони захисту огляду на місці, в порядку ст. 361 КПК України, було відмовлено, хоча з показань потерпілої ОСОБА_9 вбачається, що остання була здивована, як обвинувачений з його статурою міг приникнути у приміщення.
Стверджує, що обвинувачення ґрунтується на показаннях понятих, які є зацікавленими особами. Так, зокрема при проведенні слідчих експериментів в якості понятих були запрошені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які є знайомими слідчого ОСОБА_16 . По епізоду крадіжки у ОСОБА_10 одна з понятих при проведенні слідчого експерименту була співмешканкою слідчого.
Також зазначає, що всупереч вимогам ст. 240 КПК України слідчий експеримент на дачній ділянці у ОСОБА_17 проводився без письмової згоди потерпілої та без її участі.
Наголошує, що судом було задоволено клопотання прокурора про допит в якості свідків понятих, задіяних при проведенні слідчих експериментів, потім у зв'язку із відмовою прокурора від цього клопотання в задоволенні клопотання захисту про допит зазначених осіб було відмолено з мотивів того, що це є свідки обвинувачення. Але, коли в судове засідання з'явився ОСОБА_14 , суд задовольнив нове клопотання прокурора про його допит. В задоволенні клопотання захисту про допит інших понятих було відмовлено, що є порушенням вимог ст. 23 КПК України.
Крім того, маючи висновок трасологічної експертизи № 296 від 14 жовтня 2013 року, згідно якого фрагмент сліду низу підошви взуття придатний до проведення порівняльного дослідження, слідчим не було призначено трасологічної експертизи щодо порівняльного дослідження того сліду з взуттям обвинуваченого.
В своєму запереченні прокурор вважає вирок суду обгрунтованим і законним. Вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст.185, ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 186 КК України, є доведеною. У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений під час проведення слідчих експериментів добровільно, у присутності незаінтересованих осіб, вільно орієнтувався на місцевості та розповідав про обставини вчинення правопорушень. Позиція захисту щодо заінтересованості
понятих під час проведення слідчих експериментів у суді не знайшла свого підтвердження, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_14 та потерпілих.
Доводи сторони захисту щодо неналежності та недопустимості доказів - протоколів слідчих експериментів від 08 листопада 2013 року та 05 грудня 2013 року у суді не заслуговують на увагу, оскільки зазначені слідчі дії проведено з дотриманням вимог ст.ст. 223, 240 КПК України.
Зміна показань у суді обвинуваченого з приводу місця роботи та перебування вірно розцінено як намагання останнього уникнути кримінальної відповідальності.
Клопотання про допит усіх без винятку учасників слідчих експериментів стороною захисту заявлено лише з метою затягування розгляду кримінального провадження, так як усіх цих свідків було викликано як свідків обвинувачення на підставі заявленого у порядку ст. 315 КПК України клопотання, яких було допитано у суді.
При розгляді справи судом І інстанції встановлено, що в кінці червня 2013 року, в денний час, ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за злочини проти власності, повторно, з метою вчинення крадіжки, знаходячись по АДРЕСА_3 , шляхом розбиття віконного скла легкового автомобіля марки "Опель" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з салону вказаного автомобіля таємно викрав гроші в сумі 3000 грн, що належать ОСОБА_10 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 01 липня 2013 року, у вечірній час, обвинувачений, повторно, з метою вчинення крадіжки, шляхом демонтажу вікна, проник до дачного будинку АДРЕСА_4 , звідки таємно викрав дискову пилу Einhell модель BCS 55, вартістю 450 грн, плоскогубці вартістю 40 грн, сокиру вартістю 70 грн, а всього на загальну суму 560 грн, що належать ОСОБА_11 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, в кінці серпня 2013 року, у вечірній час, обвинувачений, повторно, з метою вчинення крадіжки, перебуваючи на території дачного господарства АДРЕСА_5 , шляхом пошкодження вікна проник до сараю вказаного господарства, звідки таємно викрав електричну ланцюгову пилу "Энергомаш" модель ПЦ-99220, вартістю 678 грн 60 коп., та діючи з єдиним умислом, шляхом пошкодження вікна, проник до будинку зазначеного господарства, звідки таємни викрав DVD - плеєр "Samsung" модель DVD-Р370К, вартістю 160 грн, болгарку "Зенит" моделі ЗУШ 125/1050 VS, вартістю 220 грн 80 коп., електричний кабель вартістю 100 грн, а всього на загальну суму 1159 грн 40 коп., що належить ОСОБА_17 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 20 вересня 2013 року близько 23 год.00 хв., обвинувачений, повторно, з метою вчинення крадіжки, шляхом пошкодження дверей, проник до сараю дачного господарства № НОМЕР_2 , розташованого в садовому товаристві "Капрон" поблизу АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав електричну ланцюгову пилу "Forte" моделі FES 22-40, вартістю 471 грн 68 коп., електролобзик "Энергомаш" моделі ЛБ 40760 М, вартістю 251 грн, електричну лобзикову пилу "Ритм" моделі ПЛЄ 1100/80 вартістю 50 грн, а всього на загальну суму 772 грн 68 коп., що належать ОСОБА_13 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 19 жовтня 2013 року, у вечірній час, обвинувачений, повторно, з метою вчинення крадіжки, шляхом віджиму вхідних дверей проник до будинку АДРЕСА_6 , звідки таємно викрав гроші в сумі 3500 грн, ноутбук марки Lenovo G 580 CDC 1000 M вартістю 3000 грн, вироби із золота 585 проби, а саме: каблучку вагою 2,5 г вартістю 1450 грн, ланцюжок вагою 18 г довжиною 60 см вартістю 10440 грн, браслет вагою 7 г довжиною 17 см вартістю 4060 грн, підвісну ікону вагою 1,5 г вартістю 870 грн, а всього на загальну суму 23320 грн, що належить ОСОБА_9 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 07 листопада 2013 року, близько 17 год.00 хв., обвинувачений, повторно, з метою вчинення крадіжки, шляхом віджиму вікна проник до будинку АДРЕСА_6 , звідки намагався таємно викрасти електронну книгу "Pocketbook" вартістю 1500 грн, вироби із золота 585 проби, а саме: сережки з дорогоцінними каменями загальною вагою 6г вартістю 3480 грн, комплект сережок з каблучкою із дорогоцінними каменями загальною вагою 10 г вартістю 5800 грн, ланцюжок довжиною 50 см вагою 5 г вартістю 2900 грн, срібну ювілейну монету номіналом 20 грн та срібну ювілейну монету республіки Білорусь номіналом 10 руб., вартість яких складає 10 000 грн, а всього на загальну суму 23 680 грн, що належать ОСОБА_18 , але не довів свій злочинний умисел до кінця, оскільки його дії переросли у відкрите викрадення чужого майна та він був затриманий на місці вчинення кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідача, апелянта - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав подану ним в інтересах обвинуваченого, апеляційну скаргу та просив вирок суду в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст. 185 та ч.3 ст. 185 КК України скасувати та закрити кримінальне провадження в цій частині, обвинуваченого, який підтримав подану його захисником апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, в судових дебатах та останньому слові просив скасувати вирок суду в частині обвинувачення його за ч.2 ст. 185 та ч.3 ст. 185 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині, потерпілу ОСОБА_9 , яка заперечувала проти апеляційної скарги та просила залишити вирок без змін, думку прокурора, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок - без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні зазначених у вироку кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, належних, допустимих, достовірних і достатніх у своїй сукупності, ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, детально викладених у вироку, які узгоджуються між собою та яким суд дав належну юридичну оцінку.
Обвинувачений свою вину за ч.3 ст.15 ч.3 ст. 186 КК України визнав повністю, однак, вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, не визнав і суду І інстанції показав, що він не міг вчинити крадіжки, оскільки він з дня звільнення - з квітня 2013 року по серпень 2013 року проживав у рідної тітки в с. Низькова Щорського району, де з кінця весни до середини літа практично кожного дня пас корів, з серпня 2013 року по початок вересня 2013 року проживав у рідної сестри в с. Ковпита Чернігівського району, з вересня 2013 року працював неофіційно в Пакульському лісгоспі, а з вересня 2013 року до листопада 2013 року періодично працював та проживав у м. Києві, здійснював малярні, штукатурні роботи. Заяви із зізнанням про вчинення крадіжок писав під диктовку працівників міліції, оскільки останні обіцяли вирішити питання про пом'якшення йому покарання за скоєння ним замаху на грабіж і він погодився. Скарг на дії працівників міліції не писав. В суді вирішив змінити показання, оскільки не хоче відбувати покарання за те, що не робив. Ноутбук, який вилучили працівники міліції купив у незнайомої особи за 1500 грн.
В апеляційному суді обвинувачений підтримав зазначені показання.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_19 своєї вини, судом досліджені, перевірені та проаналізовані докази, які підтверджують вину обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185 та ч.3 ст.185 КК України.
Допитані в судовому засіданні суду І інстанції потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 підтвердили факти викрадення у них майна та проведення слідчих експериментів з їх участю і показали, що обвинувачений ОСОБА_20 добровільно показував і розповідав про фактичні обставини при яких він скоював правопорушення та вказував на такі обставини події, які були відомі тільки йому, ніякого тиску і ніхто на нього не чинив.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_9 показала в суді 1 інстанції і повторила це в суді апеляційної інстанції, що обвинувачений орієнтувався в будинку, показував де знаходилися і в яких кімнатах викрадені ним речі і це відповідало дійсності, навіть розповів, що заходив на кухню, де з холодильника дістав суп і їв його, а вона до цього, навіть, не звернула увагу, що каструля стояла на столі, а не в холодильнику.
З показань свідка слідчого ОСОБА_16 , даних в судовому засіданні суду першої інстанції вбачається, що ним по даному кримінальному провадженню проводилися слідчі експерименти в присутності двох понятих, під час яких обвинувачений добровільно розповідав та показував як вчиняв крадіжку майна у потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 . До проведення слідчих дій залучалися поняті, які не були його родичами або знайомими. Ніяких заходів психологічного або фізичного впливу до обвинуваченого не застосовувались. Жодних зауважень від останнього протягом досудового розслідування не надходило. Слідчі дії - відтворення обстановки та обставин події проводилися в присутності потерпілих, крім ОСОБА_17 , яка усно надала дозвіл на проведення слідчого експерименту.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що він був понятим при проведені декількох слідчих дій, які проводилися в один день, але точно обставин подій не пам'ятає. Крім нього були присутні інший понятий ОСОБА_15 та обвинувачений. Останній сам добровільно розповідав та показував як вчиняв крадіжку речей, добре орієнтувався на місцевості. Тиск на нього з боку працівників міліції не чинився.
Суд 1 інстанції, з'ясовуючи розбіжності між показаннями обвинуваченого Бригинця, щодо невизнання ним вини у вчиненні крадіжок у потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , даними у судовому засіданні та відомостями протоколів слідчих експериментів, проведених на досудовому розслідуванні, колегія суддів вважає, що суд вірно визнав протоколи проведення слідчих експериментів (т.2, а.п.27-31; т.1, а.п.69-77; т.1, а.п.196-198; т.1, а.п. 133-136; т.1, а.п.235-239) як докази вини обвинуваченого в правопорушеннях, передбачених ч.2 ст. 185 та ч.3 ст. 185 КК України, а до показань Бригинця, даних в судовому засіданні, віднісся критично. Процесуальними джерелами доказів, як зазначено в ч.2 ст.84 КПК України, є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Відомості, які свідчать про причетність обвинуваченого до скоєння інкримінованих правопорушення, отримані при проведенні слідчого експерименту, який передбачений КПК України, у встановленому порядку і закріплені в процесуальному документі - протоколі даної слідчої дії. Доказами, відповідно до ч.1 ст.84 КПК України, визнаються як ті, що отримані на досудовому провадженні, так і ті, що досліджені в судовому засіданні. У п.2 ч.3 ст. 374 КПК України наголошується, що у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин і досліджені безпосередньо в суді. Тобто, судові рішення обґрунтовуються лише доказами, дослідженими і визнаними судом. В даному випадку, суд досліджував процесуальні документи - протоколи проведення слідчих експериментів і визнав їх доказом. Їх відомості узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.
Вина обвинуваченого підтверджується також іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні, зокрема:
- протоколами огляду місця подій по епізодам викрадення майна у потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 (т.2, а.п.46- 51; т.1, а.п.111-115,147-149,210-214; т.2, а.п.1-4).
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 про те, що перед проведенням слідчих експериментів працівники міліції обвинуваченому надавали для ознайомлення матеріали кримінального провадження та схеми місць вчинення правопорушень, а безпосередньо під час їх проведення в кайданках підводили та підказували звідки останній крав речі, колегія суддів вважає безпідставними. При проведенні всіх слідчих експериментів по даному кримінальному провадженню обвинувачений вільно орієнтувався на місцевості та добровільно розповідав і показував як вчиняв крадіжки, що підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , слідчого ОСОБА_16 , понятого ОСОБА_14 . Крім того, потерпіла ОСОБА_9 при її показаннях в суді 1 інстанції та поясненнях в апеляційному суді заперечувала, що обвинувачений був у кайданках, не було такої інформації і від інших учасників слідчих експериментів.
Посилання захисника обвинуваченого на те, що в супереч вимогам, передбачених ст. 240 КПК України, слідчий експеримент був проведений за відсутності потерпілої ОСОБА_17 та без її згоди, є безпідставними, оскільки спростовується показаннями потерпілої, відповідно до яких остання надала усну згоду на проведення слідчого експерименту. Крім того, відповідно до ч.3 ст. 240 КПК України участь потерпілої у слідчому експерименті не є обов'язковою.
Що стосується доводів апелянта про те, що потерпілий ОСОБА_10 при проведенні слідчого експерименту був осторонь працівників міліції і лише потім підписав його, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема: протоколом проведення слідчого експерименту від 05 грудня 2013 року, відповідно до якого обвинувачений розповів про обставини викрадення ним з автомобіля грошей потерпілого, жодних зауважень у ході проведення даної слідчої дії заявлено не було (т.1, а.п. 133-136); а також показаннями самого ОСОБА_10 , відповідно до яких останній був присутній при проведенні слідчого експерименту.
Доводи апелянта, що поняті, які залучалися при проведення слідчих експериментів, є знайомими чи співмешканцями слідчого, а отже зацікавленими особами, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються матеріалами кримінального провадження та спростовуються показаннями понятого ОСОБА_14 та слідчого ОСОБА_16 .
Доводи апелянта про те, що ноутбук, який вилучили працівники міліції, обвинувачений купив у незнайомої особи за 1500 грн., не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджено матеріалами кримінального провадження.Крім того, потерпіла ОСОБА_9 показала, що саме вилучений у обвинуваченого ноутбук був викрадений у неї.
Твердження захисника, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про проведення огляду на місці події з метою встановлення можливості проникнення обвинуваченого через отвір в господарському приміщенні, розташованого в господарстві потерпілої ОСОБА_9 - не заслуговує на увагу, оскільки на слідчому експерименті Бригинець не повідомляв про проникнення до вказаного господарства через отвір. Крім того, останній під час судового розгляду взагалі заперечував проникнення.
Суд першої інстанції критично поставився до показань свідка ОСОБА_21 , рідної тітки обвинуваченого, і апеляційний суд з цим погоджується, так як вона є заінтересованою особою, зацікавлена в тому, щоб її племінник уник кримінальної відповідальності, та і з аналізу її показань свідчить, що вона точно не пам'ятає з якого конкретно часу він в неї почав жити і на протязі якого конкретного часу він в неї проживав, також показувала, що він три рази від'їжджав з її села на 3-4 дня.
Щодо порушення судом вимог ст.23 КПК України, як стверджує в апеляційній скарзі апелянт, про безпосередність дослідження доказів, то на думку колегії суддів, суд якраз і дотримався вимог даної норми закону, так як посилався в своєму рішенні на ті докази, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні. Щодо незадоволення клопотань захисту в допиті інших понятих, які не були допитані судом, то до апеляційного суду, відповідно до ст.404 КПК України, з даним клопотанням ні апелянт, ні обвинувачений не звертався.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, їх характер та ступінь, обставини скоєння, особу обвинуваченого, його матеріальний та сімейний стан, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд вірно призначив обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів, відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суровим, також вірно визначив остаточну міру покарання, на підставі ч.1 ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком суду, яке відповідно до вимог ч.4 ст. 71 КК України має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд призначив покарання, дотримуючись принципу доцільності, врахувавши всі передумови, підстави і порядок призначення покарання. Саме призначене судом І інстанції покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Всі аргументи апеляційної скарги обвинуваченого, судом апеляційної інстанції перевірені та на переконання колегії суддів, істотних порушень кримінального процесуального закону при проведенні досудового розслідування та судового розгляду, що б призвело до безумовного скасування вироку, допущено не було.
Однак, вирок суду підлягає зміні, так як суд безпідставно зарахував в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 27 березня по 04 квітня 2013 року, який не відноситься до періоду вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, а щодо невідбутої частини покарання за попереднім вироком, то вона частково приєднана до покарання за даним вироком.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2014 року відносно ОСОБА_7 -змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на зарахування в строк відбуття попереднього ув'язнення термін з 27.03.2013 року по 04.04.2013 року.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду на зарахування в термін відбуття покарання строк попереднього ув'язнення.
В решті цей вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженому, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4