Справа № 461/2156/14 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/783/3784/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 79
26 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Гірник Т.А., Кабаля І.І.,
секретар: Глинський О.А.,
з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 7 березня 2014 року у справі за поданням старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ліцман М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, -
оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2014 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ліцман М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, без вилучення паспортного документу, до сплати заборгованості в сумі 138014,20грн., згідно примусового виконання наказу № 5015/3908/12 від 22.05.2013р., виданого Господарським судом Львівської області.
Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_2
В скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ліцман М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Вважає ухвалу такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства. Зазначає, що твердження державного виконавця про те, що він, як керівник підприємства боржника, ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, оскільки ним не вчинено жодних дій щодо погашення заборгованості, не підтверджується жодними доказами. Навпаки ПП «Закторгсервіс» упродовж значного проміжку часу господарської діяльності не здійснює, грошові кошти на поточному рахунку відсутні, майна на яке може бути звернено стягнення не було і на даний час немає, що і є причиною невиконання рішення суду, Однак вказане не можна вважати ухиленням від виконання рішення суду. Крім цього, оскаржувану ухвалу, було винесено по виконавчому провадженні, яке 9 січня 2014 року було закрито і виконавчий документ було повернуто стягувачу. Також, в ухвалі вказана адреса його проживання, яка дійсності не відповідає.
В судове засідання окрім представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 інші особи, що беруть участь у справі не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, враховуючи, що такі особи повідомлялися про час та місце розгляду справи належним чином, причин своєї неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси ОСОБА_2 захищав представник.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувану ухвалу слід скасувати.
Як вбачається із тексту оскаржуваної ухвали суд першої інстанції задовольнив подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника юридичної особи, з підстав наявності у ОСОБА_2 невиконаного зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду.
Відповідно до статті 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікований Законом України 11 вересня 1997 р.) та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавленим права в будь-який час повернутись в Україну.
Відповідно до ч.1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорту у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Враховуючи вказані вимоги закону колегія суддів вважає, що для задоволення подання державного виконавця про здійснення такого тимчасового обмеження конституційних прав громадянина України повинні бути достатньо вагомі підстави, які свідчили б про необхідність застосування такого заходу, насамперед в інтересах забезпечення виконання судового рішення. Такими, зокрема, можна вважати встановлення факту свідомого ухилення боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи від виконання судового рішення, вчинення дій, що свідчили б про намагання шляхом виїзду за межі України ухилитись від виконання рішення суду, тощо.
Однак, як вбачається із подання, матеріалів доданих до нього та оскаржуваної ухвали жодних обґрунтованих доводів, що свідчили б про свідоме ухилення керівника боржника ПП «Закторгсервіс» директора ОСОБА_2 від виконання судового рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2013 року чи намагання ухилитись від виконання такого шляхом виїзду за межі України суду державним виконавцем не наведено, жодних доказів цього не представлено та судом першої інстанції не здобуто.
Так, як вбачається із матеріалів справи, у таких відсутні будь-які дані про ухилення керівника боржника від виконання зобов'язань покладених рішенням суду, а сам факт відсутності майна у боржника чи грошових коштів не свідчить про намагання його керівника ухилитись від виконання рішення, що перебуває на виконанні, тим більше шляхом виїзду за межі України. Також, немає даних про те, що під час виконання рішення суду, майно підприємства умисно було відчужене чи наявні грошові кошти умисно зняті з банківських рахунків.
Навпаки, керівник боржника за викликами державного виконавця з'являвся та надавав інформацію, що стосується виконання судового рішення.
Враховуючи вказане колегія суддів вважає, що сам факт невиконання рішення боржником без подання належних доказів, які б безспірно стверджували про намагання керівника боржника ухилитись від виконання такого, зокрема, і шляхом виїзду за межі України не може бути підставою для хоч і тимчасового, проте обмеження конституційних прав громадянина України.
Окрім цього, колегія суддів зважає і на ту обставину, що згідно ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України може вирішуватись при виконанні судового рішення.
А як вбачається із матеріалів справи, зокрема, ухвали Господарського суду Львівської області від 26.03.2014 року у справі №5015/3908/12 виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2013 року, на даний час та на час постановлення оскаржуваної ухвали було закрите постановою державного виконавця від 9.01.2014 року, а виконавчий документ повернено.
Тому, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими, а скаргу такою, що підлягає до задоволення. Ухвалу ж суду першої інстанції слід скасувати та постановити нову, якою у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - відмовити.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.2 п.2, 312 ч.1 п.2, 313, 314 ч.1 п.6, 315, 317, 319 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 7 березня 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ліцман М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Т.А. Гірник
І.І. Кабаль