Справа № 1319/801/2012 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/783/1389/14 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
Категорія: 6
05 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Приколоти Т.І.
суддів Тропак О.В., Федоришина А.В.
з участю секретаря Іванової О.О.
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 23 жовтня 2013 року по справі за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4 про демонтаж самочинно встановленого гаражу -,
Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача демонтувати самочинно встановлений гараж, який знаходиться по АДРЕСА_1 на території технічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка». В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем був встановлений металевий гараж без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування та без відповідної правовстановлюючої документації на земельну ділянку. У зв'язку з цим він притягнутий до адміністративної відповідальності. Вимогу про демонтаж самочинно встановленого гаражу відповідач не виконав. Просить позов задовольнити.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 23 жовтня 2013 року
позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 демонтувати самочинно встановлений гараж, розміром 3,2 х 6,0 м. по АДРЕСА_1.
Рішення оскаржив ОСОБА_4, посилаючись на те, що воно не ґрунтується на вимогах закону, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що даний спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Територіальна громада не має права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний гараж. Просить оскаржуване рішення скасувати і закрити провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскільки суд першої інстанції зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості позовних вимог та наданих на їх обґрунтування доказів; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому з висновками суду в повній мірі погодитися не можна.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України) .
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався ст. 376 ЦК України та виходив з того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м.Львова, відповідачу у встановленому законом порядку для спорудження на ній гаражу не надавалась. Постановою №188 від 31 серпня 2011 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, зокрема, останній визнаний винним у тому, що він самочинно встановив металевий гараж розміром 3,2 х 6,0 м. по АДРЕСА_1, у зв'язку із чим на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Відповідно до п.4.3.4 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради районна адміністрація розглядає та вживає заходи у встановленому виконавчим комітетом Львівської міської ради порядку щодо фактів самочинного будівництва. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Суд прийшов до висновку, що відповідно до положень ст.376 ЦК України відповідач не набуває права власності на спірний гараж, а тому його слід зобов'язати демонтувати самочинно встановлений гараж.
З такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушення будівельних норм і правил.
Згідно з вимогами ст. 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади і місцевого самоврядування. Зазначена норма стосується самочинного будівництва нерухомого майна.
Позивачем не надано доказів, що спірний гараж знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді, а не перебуває у власності чи користуванні інших осіб.
Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 10 грудня 2012 року, яка набрала чинності, визнано протиправними дії Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради щодо прийняття розпорядження № 550 від 6 жовтня 2011 року «Про демонтаж самочинно встановлених гаражів по АДРЕСА_1», визнано недійсним зазначене розпорядження.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до об'єктів нерухомості належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.
Наявними в матеріалах справи доказами стверджується, що спірний гараж є збірно-розбірним, не пов'язаний із землею фундаментом, а відтак, не є об'єктом нерухомості в розумінні ст. 181 ЦК України. Зокрема, це вбачається із технічного звіту про проведення обстеження спірного гаражу (а.6 звіту) та листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області № 7/13-06-7382 від 9 вересня 2010 року, не спростовується актом ЛКП «Дністер» без зазначення у ньому дати складання такого.
Суд першої інстанції не врахував, що положення ст. 376 ЦК України до тимчасових споруд та об'єктів, які не відносяться до нерухомого майна, не застосовуються.
Стаття 214 ЦПК України вимагає від суду під час ухвалення рішення об'єктивно вирішити всі питання щодо обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та визначити якими доказами вони підтверджувалися.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що даний спір слід вирішувати за правилами адміністративного судочинства. Між сторонами наявний спір про право цивільне, однією із сторін є фізична особа. Суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору. Відтак, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України.
Керуючись ст.303, п. 2 ч.1 ст.307, ст. ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 23 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача демонтувати самочинно встановлений гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території технічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка».
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: