Справа № 464/11606/13 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/783/2973/14 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:20
02 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючої судді - Копняк С.М.
суддів - Мацея М.М., Монастирецького Д.І.
секретар - Олексів О.А.
з участю апелянта - ОСОБА_2
представника апелянта - ОСОБА_3
представників позивача - Жак Н.Т.
третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 березня 2014 року у справі за позовом Організації торговельно-виробничих процесів ТзОВ «Ярмарх» до ОСОБА_2 з участю третіх осіб:ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору недійсним,-
Організація торговельно-виробничих процесів ТзОВ «Ярмарх» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору недійсним.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04 березня 2014 року позов задоволено.
Поновлено Організації торговельно-виробничих процесів ТзОВ «Ярмарх» строк позовної давності для захисту прав.
Визнано договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_8, директором ОТВП у формі ТзОВ «Ярмарх», та ОСОБА_2, директором ПП «Бізнес», недійсним.
Зареєстровано право власності на будівлю магазину на АДРЕСА_1, загальною площею 1041,9кв.м., за Організацією торговельно-виробничих процесів «Ярмарх» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції таке оскаржив відповідач ОСОБА_2
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
Зазначає, що суд визнав недійсним спірний договір купівлі-продажу з тих підстав, що виконання підпису на договорі здійснено не ОСОБА_8, а іншою особою, нанесення відтиску круглої печатки ПП «Бізнес» в період вересня 2003 року - листопад 2004 року свідчить про підробку даного договору. Тому, суд прийшов до висновку, що договір не відповідає вимогам закону і його слід визнати недійсним. На підтвердження вищевказаних обставин суд взяв до уваги незавірені копії експертних висновків, які були надані позивачем, та які були зроблені в межах кримінальної справи по факту підробки документів. Проте, вважає, що у відповідності до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства такі докази є недопустимими.
Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що рішенням Апеляційного суду Львівської області та рішенням Верховного Суду України у справі №2-4034/2005 року, які набрали законної сили, встановлено обставин, які в даній справі вже не підлягають доказуванню.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачеві строк позовної давності, початком перебігу якого, на думку апелянта, слід вважати 08 травня 2005 року - дату надання спірного договору Галицькому районному суду м.Львова, який розглядав справу про визнання недійсним спірного договору.
Рішенням суду, на думку апелянта, безпідставно задоволені позовні вимоги про реєстрацію права власності на спірне приміщення за позивачем, оскільки право власності у відповідача виникло на підставі рішення суду, яке ніким не скасовано.
Просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 в підтримання мотивів, викладених в апеляційній скарзі, пояснення представника позивача Жак Н.Т., третьої особи ОСОБА_5 в заперечення мотивів, викладених в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення такої з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
За приписами ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.
Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
На підставі ст.ст.10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст.ст.57,64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.
Відповідно до положень ст.41 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно вимог ст.48 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Стаття 59 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачала, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Як вбачається з оспорюваного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04 листопада 1999 року, ОСОБА_8, як власник приміщення майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому «Продавець») з одного боку та ОСОБА_2 (в подальшому «Покупець») з другого боку, уклали цей Договір про наступне: Продавець продає, а Покупець купує приміщення майнового комплексу (в подальшому магазин загальною площею 1280 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1). Покупець зобов'язаний повністю оплатити вартість магазину. Вартість магазину складає -100 000 доларів США. Оплата буде проводитись частковими платежами, які будуть оформлені відповідними документами, розписками, тощо.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що постановою Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області 25 жовтня 2008 року порушено кримінальну справу №143-2120 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 та ч.3 ст.358 КК України за фактом вчинення невстановленими особами підробки та використання завідомо підробленого документу (договору від 04.11.1999 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1, що підписаний директором ТзОВ «Ярмарх» ОСОБА_8 та ОСОБА_2, в якому невстановлені особи виконали підпис від імені ОСОБА_8 та поставили відтиск підробленої печатки ОТВП у формі ТзОВ «Ярмарх»).
Постановою слідчого СВ СУ ГУМВСУ у Львівській області Штокало Є.М., ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнано потерпілими у кримінальній справі №143-2120 (Довідки від 02.10.2009р. № 2/9153-1, № 2/9153-2, № 2/9153-3).
Відповідно до повідомленням слідчого СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Л.В.Пажун від 15.01.2013 р. відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090000187.
Під час досудового розслідування було проведено ряд експертиз.
Висновки вищевказаних експертиз про виконання підпису не ОСОБА_8, а іншою особою, нанесення відтиску круглої печатки ПП «Бізнес» в період вересня 2003 року - листопада 2004 р., свідчать про підробку даного договору.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999 року не відповідає вимогам закону, а тому його слід визнати недійсним.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно положень ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у відповідних галузях, суд призначає експертизу, про що виносить відповідну ухвалу. Проте, колегією суддів встановлено, що в даній цивільній справі експертиза не призначалась, позивачем таке клопотання не заявлялось.
За приписами ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно посилається у рішенні суду як на докази на надані позивачем копії Висновків експертиз про виконання підпису на договорі купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999р. не ОСОБА_8, а іншою особою, та нанесення відтиску круглої печатки ПП «Бізнес» в період вересня 2003 року - листопада 2004 р., оскільки в процесі розгляду даної справи не можливо встановити, чи дійсно предметом дослідження вказаних експертиз був спірний договір, а відтак, надані позивачем копії висновків експертиз, в силу ст.ст.58,59 ЦПК України, є неналежними та недопустимими доказами у справі.
В березні 2004 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_11, організації торговельно-виробничих процесів «Товариство з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» (далі ТОВ «Ярмарх»), ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, Львівське обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання договору дійсним, визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання договору недійсним та усунення перешкод у здійсненні права власності. Позивач зазначав, що 4 листопада 1999 року уклав з ТОВ «Ярмарх» в особі його директора ОСОБА_8, матері відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11, договір купівлі-продажу нежилого приміщення по АДРЕСА_1 За умовами цього договору він зобов'язався сплатити продавцю покупну ціну в сумі, еквівалентній 100000 доларів США, з яких еквівалентну 60000 доларів США сплатив при укладенні договору, а решта періодичними платежами. Після сплати першої суми зазначене приміщення було передано йому в користування, а право власності на нього за умовами договору він мав набути після повної сплати покупної ціни. Свої зобов'язання за договором він виконав на початку 2003 року, що стверджується, як і передбачено договором, розписками директора ТОВ «Ярмарх» ОСОБА_8 про отримання грошей. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла. Після її смерті учасники ТОВ «Ярмарх» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 стали заперечувати факт відчуження йому товариством спірного приміщення, а 25 квітня 2005 року товариством було уклало договір купівлі-продажу цього ж приміщення ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які стали чинити йому перешкоди у його користуванні. За таких обставин позивач просив про задоволення його позову.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14 серпня 2007 року в позові було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано дійсним укладений 4 листопада 1999 року ОСОБА_2 з ТОВ «Ярмарх» договір купівлі-продажу нежилого приміщення по АДРЕСА_1 і визнано за ОСОБА_2 право власності на це приміщення. Визнано недійсним укладений 25 квітня 2005 року ТОВ «Ярмарх» з ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу цього ж приміщення та зобов'язано зазначених осіб не чинити ОСОБА_2 перешкод у його користуванні.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
Однак, в подальшому такі були оскаржені ОСОБА_5 до Верховного Суду України за винятковими обставинами.
Рішенням Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року скаргу ОСОБА_5 було задоволено частково, рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року в частині визнання дійсним укладеного 4 листопада 1999 року ОСОБА_2 з організацією торговельно-виробничих процесів «Товариство з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» договору купівлі-продажу нежилого приміщення по АДРЕСА_1, а також ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року в частині залишення зазначеної частини рішення апеляційного суду без змін скасовано. У позові ОСОБА_2 про визнання договору дійсним - відмовлено. В решті рішення апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року залишено без змін.
Переглядаючи судові рішення за винятковими обставинами колегія суддів судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у рішенні від 22 лютого 2012 року встановила обставини, які в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню: про те, що ОСОБА_2 повністю сплатив обумовлену договором купівлі-продажу суму, а ТОВ «Ярмарх» після смерті ОСОБА_8 ухилилося від нотаріального посвідчення договору, про те, що за життя ОСОБА_8 право ОСОБА_2 на спірне нежиле приміщення ніким не оспорювалось і ТОВ «Ярмарх» почало заперечувати та не визнавати таке право ОСОБА_2 лише після її смерті у вересні 2003 року, про те, що пунктом 6 укладеного ОСОБА_2 з ТзОВ «Ярмарх» договору купівлі-продажу спірного приміщення передбачено, що право власності в покупця ОСОБА_2 на нього виникає з моменту повної сплати ним обумовленої договором покупної ціни, і така, що встановлено апеляційним судом, ним повністю здійснена, про те, що ОСОБА_2 виконав свій обов'язок перед продавцем по оплаті обумовленої договором покупної ціни.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції у цій справі в частині визнання апеляційним судом договору дійсним, колегія суддів судової палати в цивільних справах Верховного Суду України виходила з того, що предметом спірного договору було нежиле приміщення, договір щодо відчуження якого на підставі п.1 ч.1 ст. 44 ЦК УРСР повинен був укладатись в письмовій формі і обов'язковому нотаріальному посвідченню не підлягав. Отже, правові підстави для визнання такого договору дійсним в судовому порядку були відсутні. Спірний договір, як того вимагав п.1 ч.1 ст. 44 ЦК УРСР, укладено сторонами в письмовій формі, він і без визнання його таким рішенням суду є дійсним і породжує передбачені ним правові наслідки.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року у справі №2-4034/2005 Галицького районного суду міста Львова встановлено обставини, які, в силу ч.3 ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню, зокрема: про те, що 04 листопада 1999 року ОСОБА_8 уклала з позивачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу /гарантійні зобов'язання/, відповідно до якого продавець продала покупцю приміщення майнового комплексу (магазин) за адресою: АДРЕСА_1, що належав ТзОВ «Ярмарх», про те, що ОСОБА_8 як директор ТзОВ «Ярмарх», мала право на укладення спірного договору і діяти від імені ТзОВ «Ярмарх», про те, що сторони досягнули згоди з усіх істотних умов угоди, в тому числі щодо вартості приміщення - 100000 доларів США, проведення оплати - на момент укладення договору оплачено 60000 доларів США, решта частковими платежами, які будуть оформлятись відповідними документами (розписками), право власності переходить після повної оплати і юридичного оформлення, термін дії договору - до моменту повної оплати магазину, про те, що позивач ОСОБА_2 на момент укладення договору оплатив 60000 доларів США, а відповідно до розписок ОСОБА_8 отримала від позивача ще 33890 доларів США, про те, що ОСОБА_8 до дня своєї смерті отримала від позивача ОСОБА_2 93890 доларів США та товаро-матеріальних цінностей на загальну суму 6110 доларів США, а відтак це свідчить про виконання позивачем договірних зобов'язань в повному обсязі, а також про те, що підпис на спірному договорі та на розписках про отримання грошей вчинені ОСОБА_8
Таким чином, обставини укладення спірного договору, проведення оплати по цьому договору та переходу права власності на спірне приміщення за цим договором доказуванню, в силу ст. 61 ЦПК України, не підлягають.
Враховуючи те, що судовими рішеннями в іншій цивільній справі встановлено, що спірний договір був укладений та підписаний ОСОБА_8, належних та допустимих доказів недійсності спірного договору позивачами не представлено, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для визнання договору купівлі-продажу приміщення по АДРЕСА_1 від 04 листопада 1999 року, укладеного між ОСОБА_8, директором ОТВП у формі ТзОВ «Ярмарх», та ОСОБА_2, директором ПП «Бізнес», недійсним не має.
Згідно з положеннями ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на спірне приміщення у ОСОБА_2 виникло на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року у справі №22-2792/07, яке в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення залишено в силі, а отже, незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення на підставі вказаного судового рішення судом не встановлена.
Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року встановлено, що оскільки договір передбачав перехід до ОСОБА_2 права власності на спірне нежиле приміщення з моменту повної сплати ним обумовленої договором покупної ціни, і він, ОСОБА_2, як встановлено судом, цей свій обов'язок перед продавцем виконав, а відповідачі факту набуття ним права власності на спірне приміщення не визнають, то суд апеляційної інстанції, який визнав за ОСОБА_2 право власності на спірне приміщення, обґрунтовано підтвердив цей факт, що відповідає вимогам ст.392 ЦК України.
З врахуванням цих же положень ст.328 ЦК України судова колегія не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про реєстрацію права власності на будівлю магазину на АДРЕСА_1, загальною площею 1041,9кв.м., за Організацією торговельно-виробничих процесів «Ярмарх» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Всі ці обставини при постановленні рішення судом першої інстанції враховані не були
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Відповідно до ст.309 ЦПК України це є підставою для скасування та зміни судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.209 ч.3, 303,304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Організації торговельно-виробничих процесів ТзОВ «Ярмарх» до ОСОБА_2 з участю третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поновлення строку позовної давності, визнання договору купівлі-продажу недійсним та реєстрацію права власності - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Мацей М.М.
Монастирецький Д.І.