Справа № 466/4162/13 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/783/1950/14 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія: 20
03 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Берези В.І., Левика Я.А.
за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,
представника Львівської міської ради Шевченко М.І., прокурора відділу прокуратури Львівської області Захарка А.Є. та представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, третя особа: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна у добросовісного набувача,-
встановила:
В травні 2013 року прокурор Шевченківського району м.Львова звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, третя особа: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в якому просить суд поновити терміни для звернення до суду, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 12,9 кв.м., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 01.07.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №717, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказане нежитлове приміщення, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 15.06.2010 року, визнати право власності на це приміщення за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради та зобов'язати ОСОБА_5 повернути спірне нежитлове приміщення в розпорядження територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оформлення права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 12,9 кв.м. на ОСОБА_7 було здійснено ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на підставі фіктивного заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10.06.2009 року у справі №20570/2009, яке фактично судом не виносилось, а тому ОСОБА_7 фактично не набув права власності на цей об'єкт нерухомості. А тому, укладений ним правочин по відчуженню цього майна ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 01.07.2009 року є недійсним. В подальшому спірне приміщення було продано ОСОБА_8 громадянці ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 18.05.2010 року, яка добросовісно набула у власність цю нерухомість, а тому спірне майно підлягає поверненню законному власнику.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 25 грудня 2013 року у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.
Це рішення суду оскаржив позивач Львівська міська рада. В апеляційній скарзі, посилається на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, постановлення рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було взято до уваги той факт, що будинку( споруди) під номером , АДРЕСА_1 не існує. Судом не надано належної оцінки доказам на підтвердження цих обставин. Встановивши факт присвоєння поштового номеру 5 "а" спірній споруді на підставі заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, суд не врахував, що право власності на це приміщення було зареєстровано незаконно ще за 5 днів до ухвалення згаданого рішення Пустомитівського районного суду Львівської області. Крім того, вважає, що судом невірно застосовано норми чинного законодавства щодо державної реєстрації права власності та не враховано, що таке, серед іншого, реєструється на підставі рішення суду, що набрало законної сили. В даному випадку судове рішення є неіснуючим. Апелянт вважає, що судом не застосовано норми матеріального права, які б підлягали застосуванню при вирішенні спору та безпідставно не залучив до участі у справі ЛКП "Янів-405" якому належить суміжний до спірної споруди будинок за адресою АДРЕСА_2, чим порушені норми процесуального права. На підставі вказаного, апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги (а.с. 147-149).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівської міської ради Шевченко М.І. та прокурора відділу прокуратури Львівської області Захарка А.Є. на обґрунтування апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення скарги.
В супереч доводам апелянта, суд першої інстанції з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував норми матеріального і процесуального права при вирішенні даного спору.
Згідно положень ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до ст.3 ЦПК України та ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В той же час, за змістом положень ст.15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно роз'яснень п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.
У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.
Згідно п.23 цієї постанови Пленуму відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.
Частина 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 12,9 кв.м., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 01.07.2009 року, виданого 29.09.2008 року, про скасування державної реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення ОСОБА_5, як наступного покупця цього об'єкту нерухомості, та про зобов'язати її повернути це приміщення в розпорядження територіальної громади м.Львова, позивач виходив із того, що таке належить Львівській міській раді та вибуло із власності громади міста Львова без відповідних правових підстав і без відома власника перейшла у власність ОСОБА_9, а згодом відчужена ним ОСОБА_5.
Однак ні представником Львівської міської ради, ні представником прокуратури не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження не тільки належності спірного нежитлового приміщення на правах власності позивачу а і законності існування такого об'єкту.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, технічна документація на вказаний об'єкт нерухомості та його реєстрація вперше була оформлена лише 23.06.2009 року на власника ОСОБА_7
Жодних даних про забудовника вказаного об'єкту та його попередніх власників в матеріалах справи немає.
В супереч твердженням апелянта, як вбачається з інвентаризаційної справи №283 на будівлі по АДРЕСА_2 у м.Львові, що відносяться до ЛКП "Янів-405", спірна споруда площею 12,9 кв.м. ніколи не значилась прибудовою цих приміщень чи окремою спорудою.
Згідно довідок ЛКП "Янів-405" за №420 від 07.08.2013 р. та за №403 від 29.07.2013 р. нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 не знаходиться на балансі цього комунального підприємства. ЛКП "Янів-405" є балансоутримувачем будівлі під АДРЕСА_2 (а.с.43).
Згідно інформації за №2302-1485 від 17.07.2013 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львіської міської ради договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 12,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 з ЛКП"Янів-405" не укладався.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог Львівської міської ради та про відсутність фактичних і правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, так як позивач не довів свого права на спірний об'єкт нерухомості., а тому у обраний спосіб право Львівської міської ради не може бути захищено.
При цьому Львівська міська рада не позбавлена права захистити інтереси територіальної громади у інший спосіб, з огляду на відсутність будь-яких даних щодо законності зведення вказаної споруди.
Беручи до уваги викладене, судова колегія, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, ч.1 п.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Львівської міської ради відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Береза В.І.
Левик Я.А.