04 червня 2014 р. м.Львів Справа № 876/1111/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Макарика В.Я.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними,
У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про визнання незаконними, такими, що завдали йому моральної шкоди, дії (бездіяльність) ДКС України у формі при розгляді його звернення стосовно незаконного відкриття рахунків для фінансування за рахунок коштів державного бюджету України Верховної Ради України, апарату Верховної ради України, народних депутатів України у формі: порушення строків розгляду звернення; не проведення перевірки по його зверненню стосовно законності відкриття рахунків для фінансування за рахунок бюджетних коштів діяльності Верховної ради України, апарату Верховної ради України, народних депутатів України; невжиття заходів до усунення порушень законності у сфері відкриття банківських рахунків для фінансування за рахунок бюджетних коштів діяльності Верховної Ради України, апарату Верховної ради України, народних депутатів України. Крім того просив стягнути на його користь в якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 41 292 грн.
Вказував, що 06 липня 2013 року надіслав звернення до ДКС України, однак, лише 14 жовтня 2013 року на його адресу надійшла відповідь з ДКС України від 07.10.2013 року № 5-13/1430-24834.
Вважаючи, що відповідь надана з порушенням строків встановлених Законом України «Про звернення громадян» та є неповною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо нерозгляду звернення ОСОБА_2 від 10.06.2013 року у встановлений законом термін.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанову суду оскаржила ДКС України, яка вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами по справі, що позивач 06 липня 2013 року надіслано заяву до ДКС України про порушення чинного законодавства у сфері відкриття рахунків та фінансування з Державного бюджету України юридичної особи, що фінансується за рахунок бюджетних коштів, що підтверджується поштовою квитанцією від 06.07.2013 (а.с.25).
Позивач у заяві просив: з метою усунення порушень законності припинити незаконне фінансування діяльності Верховної ради України, народних депутатів України, Апарату ВРУ через порушення законності у сфері державної реєстрації та відкриття рахунків в установах банків до моменту приведення Верховною Радою України діяльності Апарату ВРУ в правове поле України та державної реєстрації Апарату ВРУ; вжити заходів до негайного закриття рахунків в банківських установах, відкритих для фінансування з Державного бюджету України ВРУ, народних депутатів України, Апарату ВРУ на неіснуючу юридичну особу - Управління справами ВРУ; передати матеріали про виявлені порушення законності в Генеральну прокуратуру України, правоохоронні органи для вжиття заходів щодо повернення в бюджет незаконно перерахованих коштів з Державного бюджету України в період з 20.04.2000 року по 2013 рік включно, а також порушення кримінальної справи за даним фактом.
ДКС України вказану заяву отримала 26.07.2013 р. за вхідним № В-13-6814, про що свідчить копія відтиску штампу на заяві позивача (а.с.55).
Листом від 07.10.2013 року № 5-13/1430-24834 ДКС України повідомила позивача, що Казначейство діє відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460, у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України. Здійснення заходів щодо припинення фінансування діяльності Верховної Ради України не відноситься до компетенції Казначейства (а.с.26).
02.08.2013 року позивач звернувся до Печерської районної в м.Києві Державної адміністрації із запитом на доступ до публічної інформації (а.с.27). Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив надати всі без винятку завірені копії документів про державну реєстрацію юридичної особи, що фінансується з Державного бюджету України, а саме, Управління справами ВРУ починаючи з моменту первинної реєстрації Управління справами ВРУ по 2013 рік включно з подальшими реєстраційними (після первинної) реєстраційними номерами.
При цьому, 27.08.2013 року на адресу позивача надійшов лист-відповідь від Печерської районної в м.Києві Державної адміністрації за вих.№ 105/02-0310-з/20, з якого слідує, що остання не володіє і не зобов'язана, відповідно до її компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Керуючись ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформаційний запит направлено належному розпоряднику - Головному управлінню юстиції у м.Києві для опрацювання та підготовки відповіді по порушеному питанню у терміни, передбачені чинним законодавством України (а.с.28 - 29).
Водночас, відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприєм-ців Печерського району реєстраційної служби Головного управління юстиції м.Києва розглянувши вищевказаний запит, 06.09.2013 року повідомило позивача про те, що частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Порушене у запиті питання не є предметом правового регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації». Частиною 6 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державному реєстратору забороняється видавати копії документів, які знаходяться в реєстраційній справі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.30).
Надаючи правову оцінку даним відносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Абзацом 7 статті 18 вказаного Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Оскільки відповідач звернення позивача не розглянув у строки встановлені ст.. 20 Закону України «Про звернення громадян»,тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не розгляду звернення ОСОБА_2 від 10.06.2013 року у встановлений законом термін.
Покликання апелянта на значний документообіг юридичного управління ДКС України, як на підставу несвоєчасного надання відповіді на звернення позивача не може слугувати поважною причиною порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», при тому, що будь-які докази цього відповідачем до суду не надані.
Щодо інших позовних вимог суд зазначити, що згідно зі ст.43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 Казначейство та його територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Державна казначейська служба України здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням. Повноваження ДКС України встановлені Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України» та Положенням про Державну казначейську службу України, безпосередньо до яких відноситься: забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунку; управління наявними фінансовими ресурсами, що ними обліковується; визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного ат місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.
Відкриття рахунків в органах Казначейства здійснюється відповідно до Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 року № 758.
Даний Порядок регламентує взаємовідносини між органами ДКС України і розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів, відокремленими структурними підрозділами розпорядників бюджетних коштів, підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами-підприємцями, а також органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, та органами місцевого самоврядування в процесі відкриття (закриття) рахунків.
Згідно приписів ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Бюджетні рахунки, відкриті в поточному бюджетному періоді, закриваються не пізніше 31 грудня або в останній день іншого бюджетного періоду. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніше ніж через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду (п.7.1 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України).
Таким чином, вимоги позивача щодо припинення фінансування діяльності Верховної ради України, народних депутатів України, Апарату ВРУ та відповідно закриття їх рахунків є безпідставні, оскільки суперечать чинному законодавству та виходять за межі компетенції Державної Казначейської служби України про що було і повідомлено позивача листом від 07.10.2013 року № 5-13/1430-24834.
Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача щодо визнання незаконними дій відповідача по не проведенню перевірки за зверненням позивача стосовно відкриття рахунків в установах банків для фінансування ВРУ та по невжиттю заходів до усунення порушень законності у сфері відкриття банківських рахунків.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету на його користь моральної шкоди в сумі 41292 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно пункту 5 цієї Постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, суду слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. (пункт 10-1 Постанови).
У матеріалах справи відсутні докази того, що між неправомірними діями відповідача і моральною шкодою позивача існує причинний зв'язок.
Позивачем не надано доказів заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми.
Судом встановлено, що дії ДКС України щодо припинення фінансування діяльності Верховної Ради України та відповідно закриття їх рахунків не відноситься до компетенції Казначейства, а тому лист відповідача, не містить ознак протиправності та не впливає на моральний стан позивача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач частково довів законність своїх дій.
З врахуванням викладеного, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 року у справі № 819/2378/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий судді Р.Й.Коваль
Судді В.Я.Макарик
Н.М.Судова-Хомюк