Справа № 2-а-9552/11/0226
Головуючий у 1-й інстанції: Рибчинський В.П.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
11 червня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості , -
постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2012 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких підстав колегія суддів, керуючись положеннями статті 197 КАС України, вважає, що справу можливо розглянути в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, без фіксування судового засідання (частина 1 статті 41 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом І інстанції встановлено, що позивач визнаний інвалідом ІІІ групи через захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, віднесений до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон № 796-ХІІ) передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, яка виплачується в таких розмірах: інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.
Крім того, ст. 48 вказаного Закону передбачено, що одноразова компенсація інвалідам ІІI групи виплачується у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Однак, відповідач відмовив у виплаті одноразової компенсації у встановленому Законом № 796-ХІІ розмірі, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ, а не постанова КМУ № 562.
Колегія суду погоджується з висновком суду І інстанції щодо задоволення позовних вимог за 2011 рік у зв'язку з порушенням строку звернення до адміністративного суду на підставі ст. 99, 100 КАС України.
Крім того щорічна допомога на оздоровлення, передбачена ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є щорічною одноразовою допомогою на оздоровлення, яка не може бути поділена, і виплачується у повному обсязі за весь рік.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірів щорічної грошової допомоги на оздоровлення як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Таким чином, суд першої інстанцій прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача та задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача зробити перерахунок разової грошової допомоги на оздоровлення позивачу у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи в розмірі, передбаченому статтею 48 Закону № 796-ХІІ, з розрахунку 5 мінімальних заробітних плат 2011 рік.
Однак, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити і виплачувати кожного року щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягають задоволенню, оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова КМУ №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету". Після 23 липня 2011 року таке право позивача не порушено, оскільки відповідає Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2012 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 17 червня 2014 року .
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Драчук Т. О.
Полотнянко Ю.П.