04 червня 2014 року Справа № 102600/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Рак Х.І.,
представника позивача Кузика В.І.,
представника відповідача Джоголика Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2009 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Ямницька сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення,
У липні 2005 року комунальне підприємство «Івано-Франківськводоекотехпром» (далі - КП) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ) №00000142320/0 від 25.06.2005 року у частині визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 150971,67 грн., з яких 100647,78 грн. за основним платежем та 50323,89 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2009 року у справі № А-8/115 у задоволенні позову було відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що не заперечував у судовому засіданні того, що земельна ділянка за яку обрахований земельний податок, не віднесена до земель водного фонду.
Однак, суд дійшов невірного висновку про те, що ставка земельного податку встановлена рішенням Ямницької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 27.02.2001 року про встановлення ставки земельного податку фірмі «Барва» на 2001 рік, оскільки вказаним рішенням встановлено ставку земельного податку фірмі «Барва», і то лише на 2001 рік, а спірним у даній справі є період 2003-2004 років.
Суми, визначені позивачем первинними деклараціями, а саме 54727 грн. земельного податку за 2003р. та 55493,96 грн. земельного податку за 2004 рік, є такими що не відповідають чинному законодавству.
Окрім того, 01.12.2003 року за заявою державної податкової інспекції в м. Івано- Франківську (далі - ДПІ у м. Івано-Франківську) порушено провадження у справі № Б-15/321 про банкрутство КП та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, які виникли до 01.12.2003 року.
Оголошення про банкрутство опубліковано в газеті «Голос України» 10.01.2004 року, господарським судом Івано-Франківської області винесено ухвалу від 17.06.2004 року про затвердження реєстру кредиторів. Відповідно до вказаної ухвали вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними.
29.10.2004 року ухвалою господарського суду Івано-Франківської області затверджено мирову угоду, згідно з якою боржник зобов'язався сплатити ДПІ в м. Івано-Франківську 2800069,88 грн. Таким чином, за період з 01.01.2003 року по 30.11.2003 року сума земельного податку не могла бути включена до розрахунку, оскільки всі суми податків, включаючи земельний податок, мали б бути заявлені відповідачем, як майнові вимоги.
Представник позивача у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив обґрунтованість вимог апелянта, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову КП, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка в с. Ямниця, площею 338048 м2 перебуває в користуванні КП та зайнята очисними спорудами по підведенню побутових і промислових стоків, не відноситься до земель водного фонду. Тому пільгова ставка оподаткування земельним податком до неї не застосовується. У результаті застосованої пільги за ставкою 3 % від плати за землю позивачем занижено податкове зобов'язання по земельному податку.
На підставі висновків перевірки, викладених у акті перевірки №446/23-6/32360815 від 15.06.2005 року, МДПІ було правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення 00000142320/0 від 25.06.2005 року.
Позивач самостійно обрахував земельний податок за 2003-2004 роки та подав відповідні розрахунки. Уточнений розрахунок позивача із визначенням розміру плати за землю за пільговою ставкою, що передбачена для земель водного фонду (3 % від ставки податку), був поданий безпідставно.
Твердження позивача про включення земельного податку за період з 01.01.2003 року по 30.11.2003 року до майнових вимог податкового органу у справі 15/321 про банкрутство КП суд визнав необґрунтованими з огляду на те, що перевірка податковим органом проводилася після припинення провадження у справі про банкрутство позивача.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ в м. Івано-Франківську з 06.05.05 по 03.06.05 було проведено перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства КП за період з 01.06.2003 року по 31.12.2004 року.
Результати вказаної перевірки, зафіксовані у акті № 446/23-6/32360815 від 15.06.2005 року, стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення МДПІ № 00000142320/0 від 25.06.2005 року.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Частиною 4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.
За правилами ч. 5 цієї ж статті податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Позивачем не заперечується те, що земельна ділянка в с. Ямниця площею 338048 м2, що перебуває у його користуванні та зайнята очисними спорудами по підведенню побутових і промислових стоків, не відносяться до земель, на які поширюється пільгова ставка оподаткування, встановлена ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».
Відтак суд апеляційної інстанції погоджується із думкою податкового органу та суду першої інстанції про те, що подані позивачем уточнюючі розрахунки земельного податку за 2003-2004 роки із визначенням розміру плати за землю за пільговою ставкою, що передбачена для земель водного фонду (3 % від ставки податку), суперечать зазначеним вимогам Закону України «Про плату за землю».
Разом із тим, позивачем було самостійно обраховано земельний податок за 2003-2004 роки та подано відповідні розрахунки.
Відповідно до приписів п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не вправі оспорювати суми, самостійно зазначені ним у поданих податковому органу розрахунках із земельного податку, а уточнені розрахунки були подані ним безпідставно, як правильно було встановлено у ході перевірки ДПІ в м. Івано-Франківську.
Твердження позивача про необхідність обрахування суми земельного податку, виходячи із розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 16 від 25.01.2000 року про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель населеного пункту Ямниця, на переконання апеляційного суду, суперечать приписам ч. 4 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».
Окрім того, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що суми земельного податку за період з 01.01.2003 року по 30.11.2003 року були включені до майнових вимог податкового органу у справі 15/321 про банкрутство КП, оскільки заборгованість по вказаному податку була нарахована за наслідками проведеної податковим органом перевірки після припинення провадження у справі про банкрутство, і на час такого провадження ні позивачем, ні відповідачем не обліковувалася.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром» залишити без задоволення, а постанову господарського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2009 року у справі № А-8/115 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
Л.П.Іщук
Ухвала у повному обсязі складена 05 червня 2014 року.