м. Вінниця
03 червня 2014 р. Справа № 802/2980/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Богоноса М.Б.,
секретаря судового засідання: Слишинської Н.С.
позивача: не прибув;
представника відповідача: Вітковського О.Л., Сопіна К.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2
про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
01.07.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до відповідача - військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ). У позовній заяві позивач просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 по невидачі ОСОБА_1 речого майна або грошової компенсації замість речого майна, що підлягає видачі. Крім того, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати речове майно або грошову компенсацію замість речого майна, що підлягає видачі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він набув право на отримання речового майна, яким зобов'язаний забезпечити його відповідач згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Однак, як зазначає позивач, на його звернення до командира військової частини НОМЕР_1 про видачу йому (позивачу) належного речового майна чи виплату грошової компенсації замість речового майна у випадку його відсутності на складі військової частини йому таке майно відповідач не видав та грошову компенсацію не виплатив. Бездіяльність відповідача щодо невидачі речового майна або грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, позивач вважає протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права.
Крім того позивач просить суд поновити йому строк звернення з адміністративним позовом, зазначаючи, що про порушення свого права він дізнався 27.05.2013 року після отримання довідки № 2 від 27.05.2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року та довідки № 3 від 27.05.2013 року про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року при звільненні в запас.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, позов задоволено частково: зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію замість речового майна, яке підлягає видачі йому за період з 22.05.2008 року по день звільнення з військової служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вищий адміністративний суд України, розглянувши справу за касаційними скаргами військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.08.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 р. касаційні скарги задовольнив частково, вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для прийняття ухвали стало те, що суд касаційної інстанції не погодився із висновком судів стосовно правомірності вимог до військової частини НОМЕР_1 , не встановлено хто є належним відповідачем у справі та не надано належного обгрунтування в цій частині в оскаржуваних судових рішеннях.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.04.2014 року прийнято вказану справу до провадження.
07.05.2014 позивачем подана заява про зміну позовних вимог, в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 по невидачі ОСОБА_1 речого майна або грошової компенсації замість речого майна, що підлягає видачі. Крім того, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 видати речове майно або грошову компенсацію замість речого майна, що підлягає видачі.
Ухвалою суду від 12.05.2014 року до справи як другого відповідача залучено військову частину НОМЕР_2 .
У судове засідання позивач не з'явився, проте просив розгляд справи здійснити без його участі (а.с.217 т. 1).
Представники відповідачів просили відмовити у задоволенні адміністративного позову. Крім того, представник ВЧ НОМЕР_1 зазначає, що позивач не проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , а проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , а тому підстав для видачі речового майна чи виплату грошової компенсації замість речового майна немає. Разом з тим, позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 про видачу йому (позивачу) належного речового майна чи виплату грошової компенсації замість речового майна у випадку його відсутності ні з усним, ні з письмовим зверненням, а лише запитом на надання інформації про загальну суму заборгованості за невидане речове майно, на який відповідач надав відповідь від 09.07.2013 року № 867.
Представник військової частини НОМЕР_2 зазначає, що у зв'язку з прийняттям Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459 ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000 року зупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ щодо права осіб, звільнених з військової служби, на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому у позивача, який звільнився з військової служби в липні 2013 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане грошове майно.
Дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, заслухавши думку представників відповідачів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог адміністративного позову з огляду на наступне.
На підставі наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.04.2013 року № 55 відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 24.05.2013 року № 96 підполковника м/с ОСОБА_1 , командира військової частини НОМЕР_2 з 09.07.2013 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Барсько-Куриловецького ОРВК.
08.07.2013 року відповідач отримав запит позивача на надання інформації від 01.07.2013 року, в якому позивач просив надіслати на його адресу довідку про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі. У відповідь на вказаний запит 09.07.2013 року відповідач надав лист № 867 та копії довідок № 2 від 27.05.2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року та № 3 від 27.05.2013 року про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року при звільненні в запас.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невидачі речового майна або грошової компенсації замість речового майна протиправною, ОСОБА_1 01.07.2013 року звернувся до суду з цим адміністративним позовом, при цьому просив поновити строк звернення до суду.
На думку суду, позивач не пропустив строк звернення до суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як зазначає позивач, про порушення свого права він дізнався 27.05.2013 року після отримання довідки № 2 від 27.05.2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року та довідки № 3 від 27.05.2013 року про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року при звільненні в запас.
Адміністративний позов ОСОБА_1 надійшов до суду 01.07.2013 року, однак поданий позивачем на пошту 27.06.2013 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті з позовною заявою, направленою до суду.
За правилами статті 103 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Суд погоджується з позивачем про те, що саме з 27.05.2013 року розпочинає перебіг місячного строку звернення до суду, тому строк звернення позивача з вказаним позовом не пропущений.
При розгляді даної справи вперше, суд як першої так і апеляційної інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позову виходили із того, що п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речого майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Разом з тим, судами відмовлено у задоволенні частини позовних вимог про визнання протиправними на звернення позивача про видачу йому речового майна чи грошової компенсації, оскільки таке звернення до відповідача не надходило.
Вищий адміністративний суд України постановляючи ухвалу від 06.03.2014 року про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд посилався на те, що рішення судів є передчасними, оскільки не в повній мірі ґрунтуються на матеріалах справи та нормах матеріального права які регулюють спірні правовідносини. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди належним чином не встановили правомірності вимог до військової частини НОМЕР_1 , не встановлено хто є належним відповідачем у справі та не надано належного обгрунтування в цій частині в оскаржуваних судових рішеннях. Також Вищий адміністративний суд України вказав, що під час розгляду справи суду слід з'ясувати в повному обсязі обставини, що мають значення при розгляді справи, надати правову оцінку всім позовним вимогам позивача та встановити на підставі відповідних доказів належного відповідача у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Надаючи оцінку позовним вимогам позивача із урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На підставі наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.04.2013 року № 55 відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 24.05.2013 року № 96 підполковника м/с ОСОБА_1 , командира військової частини НОМЕР_2 з 09.07.2013 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Барсько-Куриловецького ОРВК.
08.07.2013 року відповідач отримав запит позивача на надання інформації від 01.07.2013 року, в якому позивач просив надіслати на його адресу довідку про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі. У відповідь на вказаний запит 09.07.2013 року відповідач надав лист № 867 та копії довідок № 2 від 27.05.2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року та № 3 від 27.27.05.2013 року про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року при звільненні в запас.
Як встановлено судом, військова частина НОМЕР_2 , в якій ОСОБА_1 проходив військову службу, знаходиться на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Разом з тим, згідно довідки № 226 від 17.10.2013 року у військовій частині НОМЕР_1 м. Бар Вінницької області ОСОБА_1 не працював та військову службу не проходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 вказаного Закону продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна було призупинено.
Однак вказаний Закон України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ набув чинності з 11 березня 2000 року, а тому може бути відшкодована заборгованість з грошової компенсації за неотримане речове майно, що виникла до дати набрання чинності вказаним Законом, тобто до 10 березня 2000 року.
Відповідно до п. 20 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.20004 року № 1444 військовослужбовцям військової служби за контрактом за їх бажанням дозволяється (з дати виникнення права на отримання речового майна) замість одних предметів речового майна, передбачених нормами забезпечення, виплачувати за них грошову компенсацію.
Згідно п. 3.1.12 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 року № 45, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 року, грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою війської частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Зазначеним нормативно-правовим актом визначені порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, які підлягають виплаті. Таким чином, наявність довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі свідчить не про отримання грошової компенсації, а лише про можливість отримання такої.
Разом з тим, із пояснень позивача, що не заперечується представниками відповідача судом встановлено, що жодних коштів відповідно до довідки № 2 від 27.05.2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року позивач не отримував. Крім того, як зазначено п. 3.1.12 вище вказаного Порядку, довідка про одержання грошової компенсації засвідчує суму грошової компенсації, яка підлягає виплаті, а не суму виплаченої грошової компенсації. Таким чином, грошова компенсація замість речового майна до 10.03.2000 року ОСОБА_2 підлягає виплаті.
Окрім вказаного, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 року №328-V Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено статтею 9-1, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 статті 9-1 зазначеного Закону передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України. Тобто виплата грошової компенсації замість речового майна можлива лише у разі відсутності речового майна в натурі.
Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року дію пункту 2 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено на 2007 рік.
Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VІ пункт 2 статті 9-1 Закону виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008 пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (з 22.05.2013 року) є чинним та підлягає застосуванню.
При цьому положення п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Зазначена позиція висвітлена в постанові Верховного суду від 19.03.2013 року. Так, у вказаній постанові зазначено, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку, не передбачена. Виплата такої компенсації можлива лише військовослужбовцям, які ще проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Положення ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військову службу та військовий обов'язок" передбачають, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 24.05.2013 року № 96 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 09.07.2013 року, тобто до 09.07.2013 року позивач проходив військову службу у вказаній військовій частині. Оскільки адміністративний позов позивач подав 01.07.2013 року до закінчення проходження військової служби, позивач має право на одержання компенсації замість речового майна відповідно до п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з 22.05.2008 року по 09.07.2013 рік (день звільнення).
Також суд бере до уваги те, що факт існування заборгованості відповідач підтверджує наявними у справі доказами, серед яких довідка № 2 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі.
Суд не погоджується з позицією відповідача щодо неможливості виплати позивачу грошової компенсації замість речового майна через відсутність відповідних видатків згідно з Законом України "Про Державний бюджет України ". Така позиція суду базується на рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року № 63134/00, в якому зазначено, що, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України при розгляді справ застосовують практику Європейського суду як джерело права.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак відповідач не довів суду підстав для невидачі позивачу належного речового майна чи невиплати грошової компенсації замість речового майна.
Відтак з урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
В позовній вимозі про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі речового майна або грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі суд відмовляє з огляду на таке.
В позовній заяві позивач зазначає, що звертався до командира військової частини зі зверненням про видачу належного йому майна, а у випадку його відсутності про виплату грошової компенсації замість речового майна, однак відповідно до витягу з журналу вхідної кореспонденції відповідача, долученому до матеріалів справи, звернень позивача до військової частини не надходило. У вказаному журналі 08.07.2013 року зареєстрований запит ОСОБА_1 про надання інформації.
Вимоги до звернення визначені в статті 5 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року. Так, звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Ні усних ні письмових звернень до відповідача від позивача не надходило, що підтверджується витягом із журналу вхідної кореспонденції позивача.
Позивач звертався до військової частини із запитом про надання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року, на який отримав відповідь від 09.07.2013 року № 867. Тобто в даному випадку відсутня бездіяльність відповідача щодо реагування на звернення позивача про видачу йому речового майна чи грошової компенсації, оскільки таке звернення до відповідача не надходило.
Враховуючи викладене та з урахуванням того, що позивач на час звернення до суду проходив військову службу у Збройних Силах України, звернувся до відповідача стосовно видачі належного йому речового майна або виплати компенсації за недоотримане речове майно та не отримав позитивної відповіді, керуючись приписами ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд, з метою забезпечення гарантії дотримання і захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що підлягало видачі позивачу до 11.03.2000 року, та із 22.05.2008 року по 09.07.2013 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Богоніс Михайло Богданович