10.06.2014 р. Справа № 914/1185/14
За позовом: 1)Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м. Львів
2) Міністерства інфраструктури України, м. Київ
до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів
до відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів
про визнання договору про внесення змін до договору оренди недійсним та визнання договору припиненим.
В судове засідання з'явились:
від позивача-1: Кривяк Д.Р. - представник
від позивача-2 : Кривяк Д.Р. - представник
від відповідача-1: Долішній І.І. - представник
від відповідача-2: ОСОБА_4 - представник
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Кравець О.І.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця», Міністерством інфраструктури України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору про внесення змін до договору оренди недійсним та визнання договору припиненим.
Ухвалою суду від 08.04.2014 р. порушено провадження по справі та призначено розгляд на 22.04.2014 р.
В судовому засіданні 22.04.2014 року судом оглянуто оригінали документів, які долучені позивачем до матеріалів справи.
Судовий розгляд справи відкладався з підстав зазначених в попередніх ухвалах суду.
26.05.2014 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 10.06.2014 р. для надання сторонам можливості подати додаткові докази по справі.
В продовженому судовому засіданні представники позивача 1 і 2 позов підтримали, просили задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що при оформленні додаткового договору, що є не від'ємною частиною Договору відсутній дозвіл органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, погодження з Балансоутримувачем.
Представники відповідача 1 і 2 щодо позовних вимог заперечили з підстав та мотивів викладених у своїх письмових запереченнях на позов та усних поясненнях наданих в судовому засіданні. В обґрунтування своїх заперечень відповідачі посилаються на чинність договору оренди, у зв'язку з тим, що між сторонами укладено договір про внесення змін від 25.03.2013 р., яким продовжено строк чинності договору оренди по 14.03.2015 року включно.
В судовому засіданні 10.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
30.12.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126, згідно умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове вбудовані приміщення цокольного поверху будівлі Управління ДТГО «Львівська залізниця» загальною площею 31,3 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ВП «Господарська служба» ДТГО «Львівська залізниця» (надалі Балансоутримувач), вартість якого, згідно Звіту про оцінку майна становить на 31.08.2008 року 299380 грн. без ПДВ, Майно передається в оренду з метою розміщення перукарні.
Згідно акта приймання - передачі від 30 грудня 2008 року, Орендодавцем передано а Орендарем прийнято нерухоме державне майно, загальною площею 31,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 10.1 Договору, його укладено строком на 364 дні і діє з 30 грудня 2008 року до 28 грудня 2009 року включно.
Пунктом 10.4 Договору, сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, погодження з Балансоутримувачем та виконання Орендарем всіх обов'язків за договором оренди.
Як стверджує позивач та підтверджується листами від 01.12.09 р. № 07-03-08070 та від 27.01.10 р. № 584/16/10-10 Міністерство транспорту та зв'язку України розглядало звернення щодо продовження з ФОП ОСОБА_1 терміну дії договору оренди від 30.12.08 р. № 126 частини нежитлового вбудованого приміщення цокольного поверху будівлі залізниці, площею 31,3 кв.м., яка знаходиться на балансі Господарської служби Львівської залізниці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та повідомляло, що зазначені у листах пропозиції не були враховані та з метою недопущення фінансових втрат як залізничної галузі так і державного бюджету, Мінтрантрансзв'язку не погоджує продовження терміну вищевказаного договору оренди і пропонує повернути балансоутримувачу орендоване майно згідно з встановленим законодавством порядком.
Проте не зважаючи на вище зазначену відмову 19.03.10 р. дію договору було продовжено шляхом укладення договору про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.08 р. № 126 (із змінами), а саме виклавши в наступній редакції: «п. 10.1.1 «Цей Договір вважається продовженим по 14.03.2013 року включно. (згідно п. 5 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15.12.2009 № 1759 - УІ)».
Листом від 01.03.13 р. № 07-03-01332 Відповідач 1 звернувся до Міністерства інфраструктури України щодо продовження терміну дії договору. Однак, даний лист залишений без відповіді у визначений термін.
Дію Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.08 р. № 126, після спливу строку 14.03.13 р., було продовжено, укладеним 25.03.13 р. договором про внесення змін, та викладено в наступній редакції п. 10.1 розділу 10 «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору», а саме: « 10.1. Цей Договір діє протягом 2 років з 15.03.13 року по 14.03.15 року включно.».
Позивач просить визнати недійсним Договір від 25.03.2013 року про внесення змін до Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.2008 року № 126 з тих підстав, що він укладений без згоди балансоутримувача.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ із змінами та доповненнями.
За умовами ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення з позовом про визнання недійсним Договору від 25.03.13 про внесення до Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.08 № 126 укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі Орендар) та визнання припиненим Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.12.08 № 126 стало на думку позивача, відсутність погодження Позивачів 1 та 2 пункту 4 договору про внесення змін від 25.03.13 р. виклавши пункт 10.4 Договору у новій редакції, якими п. 10.4 Договору у новій редакції, позбавивши Позивачів 1 та 2 права погоджувати внесення будь - яких змін до договору, та стверджує, що цим порушили умови даного договору, вимоги Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.00 р. № 1774 та позбавили законних прав та інтересів держави в особі Позивача 2 на управління даним майном та Балансоутримувача (згідно Договору ВП «Господарська служба» ДТГО «Львівська залізниця») на володіння, користування і розпорядження даним майном, як закріпленим за ним на праві господарського відання.
Відповідно до п. 10.4 Договору, сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, погодження з Балансоутримувачем та виконання Орендарем всіх обов'язків за договором оренди.
Строк дії договору неодноразово продовжувався шляхом укладання між сторонами договорів про внесення змін.
25.03.13 р. між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126.
Згідно даного договору про внесення змін, продовжено строк чинності Договору, а саме: « 10.1. Цей Договір діє протягом 2 років з 15.03.13 по 14.03.15 року включно.», в супереч пункту 10.4 Договору.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (надалі Закон) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно із ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК України, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно - правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону укладення сторонами договорів оренди в частині істотних умов повинні відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України.
Наказом Фонду державного майна України від 23.08.00 р. № 1774 (із змінами) затверджено Типовий договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.
Пунктом 10.4 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності передбачено: «у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.».
Суд вважає за доцільне зазначити, що посиланням Позивача в обгрунтування своїх позовних вимог на ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Міністерство інфраструктури України, як суб'єкт управління об'єктами державної власності, ч. 1 ст. 4 Закону, відповідно до яких на суб'єкт управління об'єктами державної власності покладено наступні завдання: вести облік об'єктів державної власності, що перебувають в його управлінні, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів: надавати орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; організовувати контроль за використанням орендованого державного майна та посилання на Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.11 р. № 581/2011, Міністерство інфраструктури України відповідно до якого є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики зокрема у сфері залізничного транспорту і з метою організації своєї діяльності здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за діяльністю господарських структур є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Зокрема з тих підстав, що орган уповноважений управляти майном було повідомлено про намір сторін продовжити термін дії договору оренди.
Даний факт підтверджується зверненням регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області листом від 01.03.2013 № 07-03-01322 (долучено до матеріалів справи), у якому зазначено, що в разі не надання відповіді у 15-тиденний термін, регіональне відділення розглядатиме це як згоду на продовження строку дії даного Договору. Відповідно до п. 10.4 Договору оренди № 126, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбаченні цим договором у разі відсутності заяви однієї із сторін договору про припинення цього договору. В зв'язку з відсутністю заперечень позивача щодо продовження дії договору, термін дії договору було продовжено шляхом внесення змін до договору.
Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визнавати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Аналогічна позиція Вищого господарського суду України, щодо даного питання, а саме у п. 38 інформаційного листа від 078.04.2008 р. № 01-8/211, викладено як слід застосовувати положення абзацу четвертого частини четвертої статті 179 ГК України та, що слід розуміти під відступом від змісту типового договору, а саме:
- затвердження типових договорів є формою державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, яке полягає у прийнятті відповідним органом нормативно-правового акта. Згідно з частиною другою статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України, уповноваженими ним органами виконавчої влади у визначених законом випадках.
- згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 179 ГК України сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. При цьому слід враховувати, що укладення договору спрямоване на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. Тому викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору. Під таким відступом слід розуміти включення сторонами до господарського договору умов, які створюють регулювання, що за змістом прав і обов'язків сторін суперечить відповідному регулюванню, передбаченому типовим договором.
- крім того, відповідно до частини другої статті 630 ЦК України, якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, то такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту в разі їх відповідності вимогам статті 7 ЦК України. Оскільки типові умови розробляються, як правило, на підставі узагальненої практики ділового обороту у певній сфері договірних відносин, то можливість їх застосування не обмежується випадками, коли про це прямо зазначено в договорі. Такі типові умови можуть застосовуватись як звичаї ділового обороту, зокрема з метою усунення прогалин, які виникають в процесі правового регулювання взаємовідносин сторін, для тлумачення договору тощо, але за умови їх відповідності положенням статті 7 ЦК України.
А відтак виходячи з вище викладеного, позовні вимоги щодо визнання договору про внесення змін до договору оренди недійсним та визнання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126 від 30 грудня 2008 року припиненим з підстав того, що відповідно до умов затвердженої типової форми договору на дане продовження мав бути наданий дозвіл балансоутримувача законодавчо не обґрунтовані.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення.
Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд , -
1.В задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.06.2014 року.
Суддя Березяк Н.Є.