Кіровоградської області
12 червня 2014 рокуСправа № 912/1169/14
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Є.М. Наливайко розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1169/14
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво"
до відповідача: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"
про стягнення 416 854,58 грн.,
Представники сторін:
від позивача - Богатирьов С.В., довіреність № б/н від 12.05.14;
від відповідача - Стрижак В.Г., довіреність № б/н від 10.06.14.
В судовому засіданні 12.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою № 1 від 14.04.2014 про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" заборгованості за договором поставки № 220101 від 22.01.2013 в сумі 418432,36 грн., з яких: 374 716,77 грн. основний борг, 35 643,27 грн. пеня, 8 072,32 грн. 3% річних з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору..
В обґрунтування підстав позову позивач послався на невиконання відповідачем умов договору поставки по оплаті у встановлений строк поставленого товару.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" позовні вимоги не визнає повністю за наступних підстав:
- позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору;
- даний спір підлягає розгляду господарським судом Дніпропетровської області;
- ціна договору, передбачена п. 2.1. договору, не відповідає загальній сумі вартості товару, зазначеного в специфікаціях до договору та видаткових накладних;
- строк дії договору поставки за умовами пункту 7.3 визначено до 30.12.2013.
Також у відзиві на позов відповідач піддає сумніву підписи представника відповідача у видатковій накладній № РН-0000159 від 07.05.2013 та акті звіряння від 01.04.2014. До того ж, вказує на те, що акт звіряння не є належним доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем, так як не є первинним бухгалтерським документом, а отже не відображає безпосередньо господарських операцій і не підтверджує факту їх здійснення.
Крім того, відповідач з посиланням на положення частини 6 ст. 232 ГПК України вказує, що строк для нарахування пені сплинув. Неправомірним відповідач вважає і нарахування 3% річних, так як договором такі умови не передбачені.
Представником відповідача в судовому засіданні 12.06.2014 позовні вимоги визнано в частині стягнення основного боргу в сумі 374 716,77 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2014 подав до суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, яку за змістом слід вважати заявою про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до змісту вказаної заяви позивач просить задовольнити позов на суму 416 854,58 грн., з якої: 374 716,77 грн. основного боргу, 34 289,79 грн. пені та 7 848,02 грн. 3% річних, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
На підставі вказаного, господарський суд приймає вказану заяву позивача і розглядає позовні вимоги з урахуванням цієї заяви.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для ідентифікації підписів особи, у видатковій накладній про отримання товару від імені сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" № РН-0000159 від 07.05.2013 та акті звіряння від 01.04.2014.
Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
22.01.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (далі - Продавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (далі - Покупець) укладено договір поставки № 220101 (далі - договір, а.с. 10-12), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти та своєчасно оплати цей товар в порядку та на умовах, встановлених даним Договором (п. 1.1. договору).
Найменування, кількість та вартість товару вказуються в Специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2. договору).
Згідно п. 1.4. договору поставка товару здійснюється автотранспортом Покупця на умовах франко-склад Продавця.
Відповідно до п. 1.3. договору строк поставки товару визначений до 05.05.2013 року.
Розрахунки за товар, що постачається здійснюється покупцем в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставлених рахунків наступним чином: 56 000,00 грн. без ПДВ - у строк до 28.03.2013; 56 000,00 грн. без ПДВ - у строк до 28.04.2013; 56 000,00 грн. без ПДВ - у строк до 28.05.2013; 533 716,00 грн. без ПДВ - у строк до 10.10.2013 (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору оплата за товар здійснюється в сумі, яка вказана в специфікаціях-додатках до договору та рахунках-фактурах, які є невід'ємними частинами договору.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2013 року (п.7.3 договору).
Договір поставки № 220101 від 22.01.2013 підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.
Сторонами підписано також Специфікацію № 1 від 22.01.2013 на загальну суму 701715,00 грн., що є додатком до договору (а.с. 13).
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та Специфікації, позивачем здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 701 715,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000132 від 29.04.2013 на загальну суму 427 386,00 грн. та № РН-0000159 від 07.05.2013 на загальну суму 274 329,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.14-15).
Зазначені накладні містять посилання на договір №220101 від 22.01.2013 та підписані з боку відповідача директором підприємства.
Однак, як повідомляє позивач, відповідач за отриманий Товар розрахувався не в повному обсязі в установлений договором строк.
Так, відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 326 998,23 грн., а саме, 17.04.2013 на суму 58 894,61 грн., 29.04.2013 на суму 30 000,00 грн., 07.08.2013 на суму 23103,62 грн., 11.10.2013 на суму 20 000,00 грн., 31.10.2013 на суму 20 000,00 грн., 22.11.2013 на суму 50 000,00 грн., 06.12.2013 на суму 25 000,00 грн., 21.03.2013 на суму 100 000,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.16-27).
Отже, заборгованість відповідача на час подання позову становила 374 716,77 грн. (701 715,00 грн. (вартість поставленого Товару) - 326 998,23 грн. (оплата)).
Наявність вказаної заборгованості представником відповідача у судовому засіданні не заперечено, а також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с. 28).
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
Розглядаючи позовні вимоги господарський суд враховує положення статті 67 Господарського кодексу України, відповідно до якої відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Стаття 265 Господарського кодексу України передбачає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає виконання зобов'язань сторонами належним чином, тобто відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства і у строки, передбачені сторонами чи законом.
За приписом ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку товару, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 374 716,77 грн.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Відповідачем докази погашення заборгованості за отриманий товар господарському суду не надані.
З огляду на викладене, враховуючи фактичне отримання відповідачем поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" в частині стягнення основного боргу в розмірі 374 716,77 грн. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача щодо невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору і непред'явлення йому претензії та необхідністю передачі існуючого між сторонами спору на розгляд господарського суду Дніпропетровської області спростовуються змістом укладеного між сторонами договору № 220101 від 22.01.2013 та діючим законодавством.
Так, відповідно до вимог ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
За змістом пункту 6.1. договору поставки № 220101 від 22.01.2013 не передбачено умов про досудовий порядок врегулювання спору між сторонами.
Діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі. Відповідно до ст.ст. 13,15 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ визначається предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (ст. 16 ГПК України).
Крім того, заперечення відповідача стосовно того, що договір поставки № 220101 від 22.01.2013 діє до30.12.2013 спростовуються наступним.
Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яка мало місце під час дії договору. До того ж, ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки визначені договором поставки № 220101 від 22.01.2013 в повному обсязі не виконав, позивачем заявлено до стягнення з СГТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" 7 848,02 грн. - 3% річних та 34 289,79 грн. - пені.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відшкодувати кредиторові борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
За розрахунком позивача відповідач повинен сплатити на користь ТОВ "Сяйво" суму 3% річних в розмірі 7 848,02 грн. ( а.с. 62-63).
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення сума 3% річних, які нараховані за період з 29.03.2013 по 07.04.2014 є обґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов, щодо неправомірного стягнення 3% річних, у зв'язку з тим, що їх стягнення не передбачено договором, судом не приймаються, оскільки таке право прямо передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України та не потребує зазначення про це в договорі.
Відповідно до п. 4.3. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої частини товару за кожен день прострочення платежу.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч.2 ст.343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за грошовими зобов'язаннями розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зокрема частиною шостою ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 29.03.2013 по 07.04.2014 в сумі 34 289,79 грн. (а.с. 62-63), господарський суд вважає вказаний розрахунок таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача щодо стягнення пені у зв'язку зі спливом позовної давності для нарахування пені, з посиланням на ч.6 ст. 232 ГПК України, господарським судом відхиляються в силу наступного.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
До вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Приписом ч. 6 ст. 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати 6 місяців від дня коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем у який зобов'язання мало бути виконане.
У відповідності до вимог п. 2.1. договору позивачем початок перебігу періоду часу, за який нараховується пеня, визначено з 29.03.2013 і загальний його термін не перевищує шести місяців з дня коли грошове зобов'язання відповідачем мало бути виконане.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем до винесення рішення у даній справі заява про сплив позовної давності, в розумінні ч. 2 ст. 258 ЦК України та ч. 3 ст. 267 ЦК України, не подавалась, а тому у господарського суду відсутні підстави для застосування позовної давності до вимоги про нарахування пені.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Сяйво" є обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 416 854,58 грн., з яких: 374716,77 грн. основного боргу, 34 289,79 грн. пені та 7 848,02 грн. 3% річних
Не підлягає задоволенню і клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке подано відповідачем для ідентифікації підписів особи, яка підписала видаткову накладну про отримання товару від імені сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" та акт звіряння.
Відповідач піддав сумніву справжність підпису представника (директора) на видатковій накладній № РН-0000159 від 07.05.2013.
Згідно ч.1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу"судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Однак, в судовому засіданні 12.06.2014 представником відповідача Стрижак В.Г., підпис якого і оспорюється відповідачем, підтверджено факт отримання поставленого товару за видатковою накладною № РН-0000159 від 07.05.2013 та не заперечено можливість проставляння ним підпису на такій накладній.
Відхиляючи доводи відповідача суд зазначає, що оспорюваний підпис скріплений печаткою товариства. Обґрунтовано прийнято до уваги той факт, що відповідач не посилається на незаконне використання печатки ТОВ, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, не надано і доказів звернення до правоохоронних органів стосовно обставин, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень.
Відповідач скористався своїм правом щодо використання у своїй діяльності печатки, відбиток його печатки проставлений на договорі поставки, укладеного між сторонами та на інших видаткових накладних, за якими отримувався поставлений товар.
За нормою пп. 3.4.1 наказу МВС від 11.01.99 № 17, який був чинний станом на день вчинення відповідних дій відповідачем, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.
Господарський суд приймає до уваги, що на всіх документах відповідача міститься той самий відбиток печатки відповідача, при цьому жоден з інших документів з поставленням відбитку його печатки, не оспорюється.
До того ж, слід зазначити, що відповідач не оспорює факт отримання товару та визнав позов в частині стягнення боргу за поставлений товар та не оспорює підпис Стрижака В.Г на інших видаткових накладних за якими такий товар отримано.
Поряд з цим, господарський суд вважає, що подання відповідачем клопотання про призначення експертизи без достатньо обґрунтованих підстав наприкінці строку вирішення даного спору, передбаченого ст. 69 ГПК України, при наявності доказів своєчасного отримання 24.04.2014 ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 16.04.2014, спрямоване на затягування судового процесу і неможливість прийняття судом рішення у даному судовому засіданні.
З огляду на викладене, враховуючи підтвердження представником відповідача Стрижаком В.Г. у судовому засіданні отримання ним товару за вказаними видатковими накладними, господарський суд відхиляє клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, в тому числі і по встановленню особи, якою підписано акт звіряння від 01.04.2014 від імені відповідача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 337,09 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (28122, Кіровоградська область, Онуфріївський район, с.Куцеволівка, вул. Леніна, 28; ідентифікаційний код 30932551) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (49107, м. Дніпропетровськ, бульвар Зоряний, 1А; ідентифікаційний код 31335217) - 416 854,58 грн., з яких: 374 716,77 грн. основного боргу, 34 289,79 грн. пені, 7848,02 грн. 3% річних та 8 337,09 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Повне рішення складено 16.06.2014.
Суддя Є. М. Наливайко