Провадження № 22-ц/774/4439/14 Справа № 207/403/13- ц Головуючий у 1 й інстанції - Погребняк Т. Ю. Доповідач - Котушенко С.П.
Категорія 27
11 червня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Котушенко С.П.
суддів Петренко І.О., Романюк М.М.
при секретарі Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 березня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позивач вказував на те, що 31 березня 2010 року відповідач позичив у нього 250 000 грн. і зобов'язався повернути їх до 01 травня 2010 року, про що надав розписку. 30 квітня 2010 року ОСОБА_2 позичив у нього ще 270 000 грн., які зобов'язався повернути до 30 травня 2010 року, про що також видав розписку.
14 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким до нього перейшло право вимоги боргу від ОСОБА_2, котрий 23 грудня 2009 року позичив у ОСОБА_4 436 000 грн. і зобов'язався повернути їх до 28 лютого 2010 року, про що видав розписку.
Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків за вказаними договорами, позивач просив стягнути з нього на свою користь борг у розмірі 956 000 грн. та проценти за користування позиченими грошима у розмірі 226 045,09 грн., а всього 1 182 045,09 грн.
Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 березня 2014 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення як постановленого з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та про ухвалення нового рішення.
Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За правилами ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зі справи вбачається, що 31 березня 2010 року між сторонами був укладений договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача 250 000 грн. і зобов'язався повернути їх 01 травня того ж року, що підтверджується його розпискою (а.с.87).
30 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача 270 000 грн. і зобов'язався повернути їх 30 травня того ж року, що підтверджується його розпискою (а.с.88).
В матеріалах справи також знаходиться розписка відповідача про отримання ним 23 грудня 2010 року від ОСОБА_4 436 000 грн. та зобов'язання повернути їх до 28 лютого 2010 року (а.с.86), а також укладений 14 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги, за яким до останнього перейшло право вимоги боргу від ОСОБА_2 у розмірі 436 000 грн.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності факту позики відповідачем у позивача 250 000 грн. і 270 000 грн. та у ОСОБА_4 436 000 грн., а також з недоведеності відповідачем факту виконання зобов'язань за вказаними договорами позик.
Погодитись повністю з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.
В судовому засіданні відповідач посилався на повернення боргу шляхом передачі позивачеві особисто 300 000 грн. та через ОСОБА_5 200 000 грн., про що надав суду розписки вказаних осіб.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Проте, суд не дав ніякої оцінки зазначеним доказам, незважаючи на те, що вони мають важливе значення для справи.
Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що договір з ОСОБА_3 про відступлення права вимоги він підписував, але він не є кредитором відповідача, оскільки грошей в позику йому не надавав, а лише передав йому взимку 2009 року за дорученням ОСОБА_3 грошові кошти близько 400 000 грн. та отримав про це розписку.
Проти викладених свідком обставин не заперечував в суді і сам позивач, проте суд, задовольняючи позов, зазначені пояснення свідка не прийняв до уваги, посилаючись на те, що укладений між свідком та відповідачем договір позики, а також договір про відступлення права вимоги між свідком і позивачем не оспорені і є діючими.
За таких обставин оскаржене рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не укладався, ОСОБА_4 не мав права вимоги до ОСОБА_2, яку начебто передав ОСОБА_3 а тому у задоволенні даної частини позову слід відмовити.
Щодо іншої частини позову, колегія суддів вважає доведеним факт повернення відповідачем боргу у розмірі 300 000 грн., що підтверджується розпискою позивача від 25 серпня 2010 року (а.с.89), а також поясненнями ОСОБА_3 в судовому засіданні 28 листопада 2013 року про те, що ця розписка виконана ним власноручно (а.с.98).
Доводи відповідача про повернення боргу позивачеві у розмірі 200 000 грн. через ОСОБА_5 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки з пояснень свідка ОСОБА_5, підтверджених позивачем, вбачається, що вказана сума не має відношення до даного спору.
Виходячи з викладеного колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 220 000 грн. неповернутого боргу; проценти за користування позикою за договором від 31 березня 2010 року у розмірі облікової ставки НБУ за період з 01 травня по 25 серпня 2010 року у розмірі 7 390,41 грн.; проценти за користування позикою за договором від 30 квітня 2010 року у розмірі облікової ставки НБУ за період з 01 червня по 25 серпня 2010 року у розмірі 5 631,17 грн. та за період з 26 серпня 2010 року по 28 січня 2013 року - 40 925,17 грн., а всього 273 946,75 грн. та судовий збір у розмірі 2 739,47 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 березня 2014 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 273 946,75 грн. та судовий збір у розмірі 2 739,47 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.