Справа: № 2а/2318/19/12 Головуючий у 1-й інстанції: Іванов А.А.
Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
10 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Кобаля М.І.., Петрика І.Й. Чайка О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
В липні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.08.2009 № 30-3/У про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,11 га по АДРЕСА_1 та зобов'язати повернути у користування земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1 передану у приватну власність відповідно до рішення від 24.11.1995 № 41.
Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.1995 виконкомом Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області була розглянута заява позивача про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки наданої для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських споруд.
За результатами обговорення даного питання, відповідачем було прийнято рішення від 24.11.1995 № 41 яким, відповідно до поданої заяви у приватну власність позивача була передана земельна ділянка площею 0,11 га по АДРЕСА_1 у зв'язку з чим, позивачем на даній земельній ділянці були проведені землевпорядні та будівельні роботи, вирощувалися фруктові дерева та сільськогосподарська продукція, що свідчило про те, що позивач відкрито користувалася даною земельною ділянкою, оскільки несла всі необхідні витрати та сплачувала земельний податок, але зважаючи на скрутне матеріальне становище вона вчасно не провела приватизацію земельної ділянки.
На початку березня 2011 року позивач звернувся до Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області з особистих питань де їй стало відомо, що 13 серпня 2009 року сільською радою було прийнято рішення № 30-3/У про припинення її права власності на користування вказаною земельною ділянкою та скасовано рішення від 24.11.1995 № 41 про передачу їй цієї земельної ділянки у приватну власність.
Позивач вважає таке рішення відповідача незаконним та безпідставним, оскільки не погоджується з тим фактом, що вона не користувалася даною земельною ділянкою, що було зазначено як підставу для його прийняття. Крім того, відповідно до чинного законодавства, при прийнятті такого рішення обов'язково має бути згода землекористувача, але в даному випадку позивач такої згоди не давав та про розгляд даного питання повідомлений не був. Також у прийнятому рішенні відповідач стверджує, що ОСОБА_5 не сплачувала земельного податку з чим позивач не погоджується надавши копію квитанції в якій зазначено, що земельний податок за 2009-2010 роки був сплачений 27 липня 2010 року.
Позивач вважає прийняте рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 13 серпня 2009 року № 30-3/У безпідставним та незаконним, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом з вимогою визнання його протиправним та скасування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка позивачем не використовується за цільовим призначенням, порушується санітарний стан території сільської ради внаслідок заростання земельної ділянки бур'янами, систематично не сплачується земельний ділянок.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи Законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про той факт, що рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 24 листопада 1995 року № 41 та припинення права користування землекористувачем ОСОБА_6 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,11 га не відповідає Конституції чи Законам України або іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Згідно ст. 141 Земельного Кодексу України, підставами для припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Статтею 143 цього Кодексу визначено, що у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.
Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, визначено ст. 144 цього Кодексу, відповідно до якої в разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи, в судове засідання не були надані належні та допустимі докази, які б свідчили про факт нецільового використання земельної ділянки та використання її способами, які суперечать екологічним вимогам у розумінні положень ст. 141 Земельного Кодексу України.
Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем дотримано порядок припинення права користування земельними ділянками, визначений ст. 144 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 38 цього Кодексу, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 39 цього Кодексу передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Згідно ст. 40 цього Кодексу, земельна ділянка, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вважається присадибною ділянкою, що характеризується специфічним правовим режимом і своїм місцем розташування. При цьому, основне цільове призначення присадибних ділянок, як складових частин земель житлової і громадської забудови, пов'язане із спорудженням на цих ділянках відповідних об'єктів нерухомості.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням специфічного правового режиму земельної ділянки, наданої позивачу у 1995 році для будівництва та обслуговування житлового будинку, відповідач не мав права припиняти її право користування з наведених в оскаржуваному рішенні підстав.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання протиправним та скасування рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 13 серпня 2009 року № 30-3/У в частині відміни рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 24 листопада 1995 року № 41 та припинення права користування землекористувачем ОСОБА_6 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,11 га, підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2012 року № К-19495/10.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути у користування ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку, колегія суддів зважає на наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Колегія суддів також звертає увагу на положення Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що встановлення інших порушень законодавства при розгляді даної справи не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути у користування ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2012 року - задовольнити частково.
Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2012 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 13 серпня 2009 року № 30-3/У в частині відміни рішення Городецької сільської ради Уманського району Черкаської області від 24 листопада 1995 року № 41 та припинення права користування землекористувачем ОСОБА_6 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,11 га.
В решті позову ОСОБА_5 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк М.І. Кобаль І.Й. Петрик
Повний текст постанови складено та підписано - 13.06.2014
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Кобаль М.І.
Петрик І.Й.